Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

"Дамо їй по руках, щоб відбити охоту до комерції",— сказали собі Куенте. Один з братів, а саме той, який вів справи в друкарні, знайшов спосіб зустрітися з Серізе і запропонував йому вичитувати для них коректури під тим приводом, нібито їхній коректор не може впоратися з надто великим обсягом роботи. Попрацювавши кілька годин уночі, Серізе отримав від братів Куенте більше, ніж заробляв у Давіда Сешара за цілий день. Отак між братами Куенте та Серізе виникли певні взаємини, і фабриканти стали нахваляти його за блискучі здібності— мовляв, просто шкода, що такий тямовитий хлопець опинився в такому невигідному становищі.

— Ви могли б,— сказав йому якось один із братів Куенте,— працювати фактором у великій друкарні й отримувати по шість франків на день, а з вашою кмітливістю ви рано чи пізно увійшли б до паю в справах.

— А яка мені користь із того, що я кмітливий? — відповів Серізе.— Я сирота, наступного місяця мене заберуть до війська, і, якщо я витягну жереб, хто внесе за мене викуп?..

— Якщо ви будете потрібні роботодавцеві, то чому б і не дати вам суми, потрібної для викупу? — відповів ба— гатій-фабрикант.

— Чи не мій Простак мене викупить? — кинув Серізе.

— А власне, чом би й ні? Якщо він розгадає таємницю...

Цю фразу було сказано таким тоном, що вона могла пробудити найпоганіші думки в того, хто її почув. Недарма ж Серізе подивився на паперового фабриканта поглядом, промовистішим за будь-яке запитання. Багатій мовчав, і Серізе обережно заговорив:

— Я не знаю, чим заклопотаний мій хазяїн, але не така він людина, щоб шукати золото в складальній касі.

— Тримайте, друже,— сказав фабрикант, узявши шість аркушів молитовника, друкованого для єпархії, й простягуючи їх Серізе.— Якщо встигнете до завтра виправити ці аркуші, отримаєте вісімнадцять франків. Ми люди не злі — нехай і фактор нашого конкурента заробить трохи грошей! До речі, пані Сешар, здається, вирішила вкласти усі свої кошти у видання "Пастушого календаря". Ця витівка дорого їй обійдеться. Здавалось би, нам вигідно, аби вона вщент розорилася, та я ж уже сказав, ми люди не злі, й ви краще остережіть її, що ми теж випускаємо такий календар... Хай знає, вона не перша вийде на рпнок...

Тепер не важко здогадатися, чому Серізе так барився зі складанпям календаря.

Довідавшіїся, що Куенте вбираються розладнати її скромний задум, Єва вжахнулася, і все ж таки їй хотілося бачити доказ відданості в досить лицемірному застереженні Серізе про загрозу конкуренції. Але незабаром вона помітила, що її єдиний складач виявляє надто гостру цікавість, яку вона, одначе, була схильна виправдати його віком.

— Серізе,— сказала вона йому одного ранку,— замість того щоб закінчити складання календаря, ви вічно стовбичите у дверях, чатуючи на пана Сешара. Прагнучи підгледіти, що він там ховає, ви вистежуєте його у дворі, коли він виходить із майстерні для відливання валків. Це дуже негарно з вашого боку. Навіть я, дружина, і то шаную його таємницю й беру на себе важкі обов’язки, аби дати йому змогу цілком зосередитись на своїй роботі. Якби ви не згаяли стільки часу, календар був би готовий, Кольб уже продавав би його, і Куенте не змогли б завдати нам великої шкоди.

— Даруйте, хазяйко! — відповів Серізе.— Чи вам мало того, що за свої сорок су я складаю щодня на всі сто су? Та якби я вечорами не вичитував коректуру для братів Куенте, мені довелося б харчуватись повітрям!

— Ви ще зовсім молодий — і такий невдячний. Ви далеко підете,— сказала Єва, прикро вражена не так докорами Серізе, як брутальністю його тону, зухвалою позою і нахабним поглядом.

— Чи далеко підеш, коли твій хазяїн — баба. У них сім п’ятниць на тиждень!

Глибоко ображена у своїй жіночій гідності, Єва обпекла Серізе гнівним поглядом і піднялася до себе. Коли Давід прийшов обідати, вона спитала:

— Ти певен, любий, у тому шалапуті Серізе?

— Серізе? — перепитав Давід.— Та я ж виховав цього хлопчиська, навчив його коректуру правити, за складальну касу поставив — одне слово, він завдячує мені все! Хіба запитують у батька, чи він певен у своєму сині?

Єва сказала чоловікові, що Серізе вичитув коректури для братів Куенте.

— Бідолашний хлопець! Треба ж йому на щось жити,— відповів Давід із покірливістю хазяїна, який відчуває про— вппу перед своїм вірним слугою.

— Хай і так, любий, але яка різниця між поведінкою Кольба і поведінкою Серізе! Кольб щодня виходжує по двадцять льє, витрачає п’ятнадцять, а то й двадцять су, приносить нам сім, вісім або й дев’ять франків за продані легенди і ніколи не бере більше, ніж свої двадцять су,

. яких ледве вистачає на оплату його видатків. Кольб скоріш дав би руку собі відтяти, ніж доторкнувся б до верстата Куенте. І за тисячу екю не став би він порпатись у відходах, які ти викидаєш па подвір’я, а Серізе підбирає їх і роздивляється.

Високим душам нелегко змусити себе повірити в зло, у невдячність, і потрібна жорстока наука життя, щоб вони збагнули всю глибину людської ницості. Проте згодом, коли їхнє навчання в цьому закінчено, вони підносяться до поблажливості, яка є найвищим ступенем зие— ваги.

— Ет! Звичайна цікавість паризького хлопчака! — сказав Давід.

— Ану, мій друже, зроби таку ласку: зайди до майстерні та глянь, скільки склав твій паризький хлопчак за місяць, а тоді скажеш мені, чи за цей місяць можна було випустити наш календар...

По обіді Давід сам переконався, що календар можна було випустити за тиждень. Тут-таки він довідався, що Куенте видають подібний і вирішив прийти на допомогу дружині. Він звелів Кольбові тимчасово припинити розпродаж лубочних легенд і особисто взявся керувати роботою в майстерні. Він запустив верстат, на якому мав працювати Кольб разом з Маріон, а сам тим часом став із Серізе до іншого, наглядаючи за друкуванням різнокольорових картинок. Кожен колір вимагає окремої відбив— ки. Отож малюнок на чотири фарби треба тиснути чотири рази. Через те на "Пастуший календар" витрачають учетверо більше праці, й впдають його виключно провінційні друкарні, де вартість робочих рук і відсотки на вкладений у справу капітал дуже низькі. Тому за цю невигадливу книжечку ніколи не беруться друкарні, що випускають у світ вибагливо оформлені твори. "Уперше, відтоді як Се— шар-батько відійшов від справ, у старій друкарні запра— цговалп зразу два верстати. Хоча в своєму жанрі цей календар був справжнім витвором мистецтва, Єва мусила віддавати його рознощикам по два ліари за штуку, бо брати Куенте відступали свій за три сантими; чимало втративши на продажі оптом, вопа почасти надолужила збитки па торгівлі вроздріб, тобто на тих примірниках, що їх розносив і продавав Кольб; і все ж таки задум не виправдав її сподівань. Побачивши, що вродлива хазяйка ставиться до нього з очевпдпою недовірою, Серізе переклав усю превипу па неї і сказав сам собі: "Ага, ти мепе підозрюєш? Ну, стривай же, я тобі помщуся!" Такий уже норов у вуличного паризького хлопчака. Серізе став отримувати від панів Куенте явно надмірну випагороду за вичитування коректур, які він щовечора брав у конторі друкарні, а вранці повертав. День у день зустрічаючись із фабрикантами, він, зрештою, зайшов із ними у приятельські стосунки й майже повірив у можливість звільнення від військової служби, можливість, що її підкинули йому як принаду. І братам Куенте не довелося навіть умовляти й підкупляти Серізе— він перший запропонував їм шпигувати за Давідом, щоб потім вони могли скористатися з його винаходу.

Стривожена тим, що так мало може покластись на Серізе, і не сподіваючися знайти другого Кольба, Єва вирішила звільнити свого єдиного складача, в якому вона внутрішнім зором люблячої жінки бачила зрадника. Та оскільки це означало б смерть друкарні, Єва зважилася на крайній захід. Вона написала листа панові Метів’с, паризькому посередникові Давіда Сешара, Куенте і майже всіх місцевих паперових фабрикантів, попросивши його помістити в газеті "Журналь де лібрері" таке оголошення: "Продається друкарня на повному ходу, з обладнанням і патентом, у місті Ангулем. Про умови можна довідатись у пана Метів’є, вулиця Серпант". Отримавши номер газети, в якому було надруковане Євине оголошення, брати Куенте сказали собі: "Ця жіночка має голову на плечах, пора нам прибрати її друкарню до своїх рук, а їй дати деякі засоби для життя; інакше ми ризикуємо дістати в наступникові Давіда небезпечного конкурента. Та й у наших інтересах завжди мати своє око в тій майстерні". Утвердившись у такому намірі, брати Куенте прийшли на переговори з Давідом Сешаром. Єва— а саме до неї звернулись брати — відчула жваву радість, побачивши, як швидко подіяла її хитрість, бо фабриканти зразу сказали, ідо хочуть запропонувати панові Сешару працювати па пих; вони, мовляв, закидані замовленнями, і їхніх верстатів не вистачає, щоб викопувати їх вчасно; доводиться навіть майстрів із Бордо наймати; тому вони можуть завантажити роботою всі три верстати Давіда Сешара.

— Панове,— сказала бва братам Куенте, поки Серізе ходив повідомити Давіда про прихід колег по ремеслу,— мій чоловік, працюючи у панів Дідо, знав чимало чудових майстрів, чесних і працьовитих, і йому, звичайно, буде неважко обрати собі серед них наступника... Хіба не краще продати підприємство за двадцять тисяч, що дадуть пам тисячу франків річпої ренти, аніж щороку втрачати тисячу франків на замовленнях, які ви постійно в нас перехоплюєте? Чому паш — досить-таки скромний намір видати "Пастуший календар" розбудив у вас таку заздрість? До речі, цей календар завжди випускала наша друкарня.

— А чого ж ви пас не попередили, ласкава папі? Ми б не стали вам на заваді,— люб’язно мовив той із братів, якого прозвали Куенте-великпй.

— Даруйте, панове, але ж ви почали друкувати свій ка— лепдар саме тоді, коли довідались від Серізе, що ми такий уже готуємо.

Із запалом промовивши ці слова, Єва пильно подивилась па Куенте-великого, і той опустив очі. Так вона перекопалася, що Серізе зраджує їх.

Цей Куепте відав паперовою фабрикою та всіма справами фірми, і з нього був підприємець набагато спритніший, ніж його брат Жан. Хоча й той вельми вміло порядкував у друкарні, проте його здібності можна було порівняти хіба з талантом полковника, тоді як Боніфас був генералом, якому Жан самохіть віддавав верховне коман— дувалня.