Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Вона ж таки, природно, заохотила —-стати друкарем. Коли ельзасець відбув термін служби, Маріон і Давід зробили з нього досить-таки вправного Ведмедя, який, правда, не вмів читати й писати. Протягом останніх трьох місяців у Сешарову друкарню надходили тільки так звані "міські" замовлення, з якими Серізе легко справлявся і сам. Водночас складач, метранпаж і фактор, Серізе втілював у собі те, що Кант називає феноменом троїстості: він складав, сам правив коректуру, сам приймав замовлення і виписував рахунки. Та найчастіше сидів без діла у своїй клітці в глибині майстерні й читав романи, чекаючи замовлень на яку-небудь афішу або запрошення. Маріон, вимуштрувана Сешаром-батьком, готувала і змочувала папір, допомагала Кольбові друкувати, складала й обрізала аркуші. Вона ж поралася на кухні й щоранку ходила на ринок.

Коли Єва зажадала від Серізе звіт за першу половину року, то з’ясувалося, що прибуток дорівнював восьмистам франкам. Видатки ж тільки на платню Серізе та Кольбові з розрахунку три франки денно (перший отримував два франки на день, другий — один) паближалися до шестисот франків. А що вартість матеріалів по вже виконаних замовленнях становила понад сотню франків, то Єві стало ясно, що за перше півріччя їхнього подружнього життя Давід уже зазнав чималих збитків: не отримавши прибутку, який, звичайно, мають зі своїх замовлень друкарі, він, крім того, заборгував за оренду приміщення, втратив відсотки з капіталу, представленого вартістю устаткування та патенту, не видав платню Маріон, витратився на фарбу і на безліч дрібниць, які на друкарському жаргоні називають матерією — це слово завдячує своє походження тим клаптям сукна або шовку, що їх уживають для прокладки між піаном друкарського верстата й папером, аби надати більшої пругкості гвинтові, коли він тисне на шрифт. Уявивши собі в загальних рисах можливості Сеша— рового устаткування та його продуктивність, Єва зрозуміла, як мало вигод обіцяє їхня друкарня, розчавлена невблаганною конкуренцією братів Куенте, водночас паперових фабрикантів, видавців і привілейованих друкарів, що обслуговували єпархію, місто та префектуру. Газета, яку два роки тому Сешар-батько і Сешар-син продали за двадцять дві тисячі франків, нині давала вісімнадцять тисяч річного прибутку. Єва вгадала розрахупок, прихований під видимою великодушністю братів Куенте, які залишали для Сешарової друкарні досить роботи, щоб вона могла існувати, але не стільки, щоб вона могла з пимп змагатися. Взявшися вести справи, Єва насамперед склала точний опис усього друкарського обладнання. Вона звеліла Кольбові, Маріон та Серізе прибрати в майстерні, усе почистити й навести там лад. Потім, якось увечері, коли Давід вернувся з прогулянки в полі у супроводі старої, котра несла йому величезний клумак, Єва попросила в нього поради,

як здобути корпеть із мотлоху, залишеного їм Сешаром— батьком,— причому вона пообіцяла, що сама паглядатимв за друкарнею. На пораду чоловіка пані Сешар розсортувала весь папір, якпй ще в них знайшовся, й використала його таким чином: на кожному аркуші мали бути надруковані у дві шпальти широко відомі народні легенди з кольоровпмп малюнками, що їх селяни полюбляють наклеювати на стіни своїх хатин, такі, як "Вічний Жид", "Робер-Диявол", "Прекрасна Магелона", оповідки про чудеса. Кольб став у Єви рознощиком. Серізе не гаяв жодної хвилини: з рапку до вечора набирав він ці наївні оповідки, прикрашені лубочними картинками. Маріон друкувала їх, а папі Шар дон узяла на себе турботи по господарству, бо Єва розфарбовувала гравюри. Протягом двох місяців, вавдяки старанності й чесності Іїольба, пані Сешар продала в окрузі на дванадцять льє навколо Ангулема три тисячі своїх лубочних картинок із спасенними текстами, виготовлення яких обійшлося їй у тридцять франків; розпродавши їх по два су за штуку, вона вторгувала триста франків. Та коли усі навколишні хатини й шинки прикрасилися цими легендами, треба було починати якусь іпшу справу, бо ельзасець не міг виїздити за межі їхнього департаменту. Переривши геть усе в друкарні, Єва знайшла там набір кліше, необхідних для надрукування так званого "Пастушого календаря", в якому весь зміст подано різними знаками, малюнками, гравюрами в червоній, чорній і синій фарбах. Старий Сешар, який сам був неписьменний, свого часу нажив чимало грошей на цьому виданні, призначеному для тих, хто не вміє читати. Такий календар вартістю в одне су друкують па одному аркуші, який потім згортають ушестеро, тобто це книжечка на сто двадцять вісім сторінок, в одну шістдесят четверту аркуша. Окрилена успіхом своїх лубочних легенд із картинами —=■ а такі видання, власне, й виходять тільки з дрібних провінційних друкарень,— пані Сешар надумала поставити виготовлення "Пастушого календаря" на широку ногу і вкласти у цю справу всі прибутки від розпродажу легенд. "Пастуший календар", який щороку розходиться у Франції в кількох мільйонах примірників, друкують на значно грубшому папері, аніж "Льєжський календар", і коштує такий папір близько чотирьох франків за стопу. Ну, а по виході з друку цю саму стопу — п’ятсот аркушів по одному су за аркуш — продають за двадцять п’ять франків. На перше видання папі Сешар постановила ви-

тратити сотню стоп, що дало б п’ятдесят тисяч календарів і понад дві тисячі франків чистого прибутку. Неуважний, як і всяка людина, глибоко заклопотана своєю справою, Давід, проте, був неабияк здивований, коли, заглянувши одного разу до майстерні, почув скрипіння друкарського верстата й побачив, що Серізе стоїть і складає під наглядом пані Сешар. Той день, коли Давід прийшов до друкарні й зацікавився починанням дружини, став для Єви днем великого торжества, бо чоловік підтвердив, що видавати "Пастуший календар" — чудовий задум. Давід пообіцяв Єві, що сам підбере фарби, потрібні для розфарбовування малюнків календаря, де все має озиватись до ока. Крім того, він взявся власноруч перелити у своїй таємничій майстерні валки, щоб по змозі допомогти дружині в цьому невеличкому, але дуже важливому для них обох ділі.

Десь на початку цієї бурхливої діяльності від Люсьєна стали надходити розпачливі листи, в яких він розповідав матері, сестрі й зятеві про свої невдачі та скруту. Зрозуміло, що, пославши тоді в Париж цьому зіпсутому хлопчикові триста франків, бва, пані Шардон і Давід заради поета позбавили себе останнього шматка хліба. Пригнічена поганими новинами від брата й розчарована тим, що її самовіддані зусилля дають так мало користі, бва зі страхом чекала події, яка приносить стільки радості молодому подружжю. Готуючись скоро стати матір’ю, вона запитувала себе: "Що з нами буде, якщо до народження дитини мій любий Давід не завершить своїх дослідів? І хто догляне тоді нашу бідолашну друкарню — адже справи в ній тільки-тільки почали налагоджуватись6?"

"Пастуший календар" мав вийти у світ задовго до пер-" [ного січня. Але Серізе, у чиї обов’язки входило зробити весь набір, складав чомусь аж надто повільно і доводиз пані Сешар до розпачу; зрештою, вона не так добре знаяй друкарське ремесло, щоб докоряти складачеві, то й змушена була задовольнитися тим, що пильно спостерігала га. молодим парижанином. Серізе, вихованець паризького Притулку для дітей-підкидьків, свого часу потрапив у науку до друкарів Дідо. Від чотирнадцяти до сімнадцяти років він був за Сеїда в Давіда Сешара, який поставив його в помічники до одного з найуміліших майстрів і зробив з нього свого пестуна, свого типографського пажа; приваблений жвавим розумом Серізе, Давід виявив до нього співчуття й зумів здобути прихильність хлопця, купуючи йому недоступні для бідпяків ласощі та дозволяючи деякі розваги. Наділений від природи худим, але гарненьким личком, копицею рудого волосся, тьмяними синіми очима, Серізе й у столиці Ангумуа не позбувся манер вуличного паризького хлопчака. Жвавий, насмішкуватий розум та лукавство робили його небезпечним. У Ангулемі Давід послабив нагляд за Серізе — чи тому, що з віком парубійко став викликати більше довіри у свого навчите— ля? чи тому, що друкар покладав надії на вплив провінції,— але його вихованець (звісно, нишком від опікуна) перетворився на справжнього Дон Жуана в кепочці, звабив трьох чи навіть чотирьох юних робітниць і розбестився вкрай. Його мораль — дочка паризьких шинків — визнавала власну вигоду за єдиний закон. Тому Серізе, котрий наступного року мав, як то кажуть у народі, тягти жереб, жив собі на втіху; він наробив боргів, справедливо міркуючи, що через півроку його заберуть до війська, а там жоден позикодавець його не знайде. Давід ще зберігав деяку владу над хлопцем, але колишній паризький безпритульник шанував Давіда тільки за світлий розум, а зовсім не за те, що той був його хазяїном і вихователем. У Ангулемі Серізе незабаром заприятелював із майстровими братів Куенте, приваблений, так би мовити, покликом робочої куртки та блузи, тобто кастовим духом, що об’єднує людей на самому споді суспільства чи не дужче, ніж у його вищих верствах. У цьому спілкуванні Серізе втратив і ті з небагатьох добрих правил, які зумів прищепити йому Давід; і все ж таки, коли хтось пробував поглузувати з дерев9яних ночов — так Ведмеді зневажливо називали допотопні Сешарові верстати — і починав вихвалятися дюжиною чудових металевих верстатів, які обслуговували величезну майстерню братів Куенте, де на однісінькому дерев’яному верстаті робили тільки коректурні відбитки, Серізе ставав на бік Давіда й гордо кидав у обличчя сміхунам: "У своїх дерев’яних ночвах мій Простак запливе далі, ніж ви заїдете на своїх сталевих тарадайках, з яких тільки й користі, що церковні требники! Мій хазяїп розгадує одну таємницю, й коли розгадає, то чхати він хотів на всі друкарні Франції та Наварри!" — "А поки що ти наймитуєш у нього за сорок су й верховодить тобою прачка!" — відповідали йому. "Зате вопа красунька,— казав Серізе,— й дивитись на неї любо, не те що па бридкі пики ваших хазяїнів!" — "А ти ситий її вродою?" Від шинку та від воріт друкарні, де відбувалися ці приятельські перепалки, до братів Куенте дійшли деякі певпразні чутки про стан справ у Сешаровій друкарні. З того ж таки базікання довідалися вони й про діловий задум Єви і визнали за потрібне покласти край її починанню, яке могло визволити бідолашну жінку зі злиднів.