Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Вбиває те, що вона ось так же реготала біля басейну над чимось, що сказав хтось — чи то він, чи то Бадді Інглфінгер, то чи якийсь жартівник не з їх компанії. Значить, вона під кого завгодно ляже.

Коли він сходить по сходах, до нього повертається це відчуття, ніби голова його бовтається на шестіфутових мотузці, прив'язаної до його великим туфлям. Компанія в довгій вітальні сидить тепер тісним колом навколо столика з кахельної кришкою. Йому начебто і сісти ніде. Ронні Гаррісон піднімає на нього погляд:

— Ну і ну, чому ж це ти там займався?

— Я щось не дуже добре себе почуваю, — з гідністю відповідає Кролик.

— У тебе очі червоні, — каже Дженіс. — Ти що, знову плакав?

Але вони занадто чимось захоплені, щоб довго його піддражнювати. А Сінді — та навіть не обернулася. Шия в неї ззаду товста і засмагла, гладка і бездушна. Крокуючи до них по Пружинячий нескінченного світлого килиму, Гаррі на секунду зупиняється перед каміном, помітивши те, чого не помічав раніше, — два знімки, зроблені "Полароїд", виставлені на камінній дошці, на обох дітлахи Меркеттов: п'ятирічний хлопчик в надмірно для нього великий бейсбольною рукавиці варто з сумним виглядом на їх викладеному цеглою дворику, і трирічна дівчинка, знята яскравим, затягнутим легким серпанком літнього дня, перед тим як її батьки вирушили поспати, з покірною і дурною напівусмішкою дивиться, примружившись, прям на джерело світла. Це і є ті дві фотографії, яких не вистачає в пачці.

— Гей, Гаррі, як щодо другого тижня січня? — кричить йому Ронні.

Значить, вони обговорювали поїздку на Карибські острови, і жінок ця перспектива спокушає не менше, аніж чоловіків.

Вже о другій годині ночі Гаррі і Дженіс їдуть додому. Бруер-Хайтс, селище, де кожна ділянка — величиною в два акра, розташований недалеко від шосе, що веде до Мейден-Спрінгс, хвилинах в двадцяти від Маунт-Джадж. Дорога плавними петлями спускається вниз — будівельники залишили тут дерева, і коли шість годин тому Гаррі і Дженіс їхали по цій дорозі, кожен будинок серед незайманих бульдозерами лісів горів, нагадуючи вітрини на фасаді довгого сірого універсального магазину. Зараз всі будинки, крім будинку Меркеттов, стоять темні. Осінній вітер зриває з дерев мертве листя, і вони, крутячи в світлі фар, сиплються каскадом, точно їх витрушують з великих корзин. Пори року наздоганяють тебе. У небі з'являються просвіти, дерева піднімаються вище. Гаррі нічого не приходить на розум — він мовчить, зосереджено ведучи машину за цими звивистими вуличками,що має назву алеями і бульварами. Зірки, що поблискують крізь голі верхівки дерев в Бруер-Хайтс, тьмяніють перед яскравими ліхтарями, заливають світлом шосе на Мейден-Спрінгс. Дженіс затягується сигаретою — краєчком ока Гаррі бачить, як вогник розростається і загасає. Вона прочищає горло і каже:

— Мені, напевно, слід було рішучіше виступити на захист Пеггі — як-не-як вона стара приятелька. Але мені здавалося, вона говорила щось зовсім не до місця.

— Занадто сильно позначається на ній боротьба за емансипацію жінок.

— Може бути, занадто сильно позначається Оллі. Я знаю, вона не залишила думок про розлучення.

— А ти не рада, що у нас все це позаду?

Він каже це заради забави, щоб подивитися, чи буде вона заперечувати, але вона просто відповідає:

— Так.

Він мовчить. Мова у нього немов присох. Ось зараз Уебб роздягає Сінді або вона його. І опускається на коліна. Мова у Гаррі немов прилип до піднебіння, як у тих діточок, які щозими неодмінно лижуть зимові перила.

Дженіс каже йому:

— Твоя ідея поїхати всім разом пустила коріння.

— Буде здорово.

— Вам, чоловікам, так: ви граєте в гольф. А ми що цілий день будемо робити?

— Лежати на сонці. Що-небудь там же буде. Вже тенісні-то клуби там є напевно. — Ця поїздка дорога йому, він говорить про неї обережно.

Дженіс знову затягується сигаретою.

— Зараз все твердять, що довгий лежання на сонці призводить до раку.

— Не більше, ніж куріння.

— Тельме взагалі не можна знаходитися на сонці — це може бути для неї смертельно, так вона мені сказала. Дивуюся, чому їй спало на думку їхати.

— Може бути, вранці вона і передумає. Я взагалі не уявляю собі, звідки у Гаррісона на це кошти — при тому, що їх хлопець в школі для дефективних дітей.

— А у нас звідки? Ми собі можемо це дозволити? Після того, як витратилися на золото.

— Лапочка, звичайно. Золото, піднявшись в ціні, вже принесло нам більше, ніж буде коштувати поїздка. Ми такі ліниві — нам вже багато років тому слід було почати подорожувати.

— Тобі ж ніколи нікуди не хотілося їхати вдвох зі мною.

— Звичайно, хотілося. Просто ми не наважувалися. І потім, у нас адже були покон, куди ми їздили.

— Я ось ще про що думаю: це ж, значить, доведеться залишити Нельсона і Пру в саме такий час.

— Забудь про це. Вона так тримається за Нельсона, що протримається і з дитиною до кінця січня. До Валентинова дня .

— Якось це подловато виглядає, — каже Дженіс. — І потім — залишити Нельсона в магазині одного, зваливши на нього таку відповідальність.

— Він же цього хотів, ось і отримав. Ну що може трапитися? Джейк і Руді будуть під боком. Менні буде займатися своєю справою.

Вогник ще раз спалахує, потім Дженіс — і це завжди так дратує Гаррі — незграбно тицяє в попільничку сигаретою, на шматки роздираючи її. Гаррі ненавидить, коли попільничка в "короні" забита недопалками: від неї потім, навіть коли їх викинеш, довго пахне. Дженіс зітхає:

— Чомусь мені хочеться поїхати з тобою удвох, якщо вже їхати.

— Ми ж там нічого не знаємо. А Уебб знає. Він там вже бував, по-моєму, він став їздити туди задовго до Сінді, ще з іншими дружинами.

— Я не проти Уебба, — зізнається вона. — Він славний. Але, сказати по правді, я цілком обійшлася б без Гаррісон.

— А мені здавалося, ти небайдужа до Ронні.

— Це ти до нього небайдужий.

— Я його терпіти не можу, — каже Кролик.

— Він тобі подобається цієї своєю вульгарністю. Він нагадує тобі ті дні, коли ти грав в баскетбол. Та й справа не тільки в ньому. Мене турбує Тельма.

— Чому? Вона ж мишка.

— По-моєму, вона дуже небайдужа до тебе.

— От уже ніколи не помічав. З чого б це? — Тільки не торкайся Сінді, інакше він видасть себе. Він намагається знову побачити ці фотографії, прокрутити їх перед своїм внутрішнім зором, але вони вже вицвітають. Побачити те, якими золотими виглядали їхні тіла в кінці, точно це були боги.

З несподіваною сухістю Дженіс раптом вимовляє:

— Не знаю, на що ти розраховуєш, але занадто гратися там ми не будемо. Надто ми старі, Гаррі.

Високо посаджені яскраві фари якогось пікапа засліплюють його ззаду, потім під акомпанемент жартував хлоп'ячих голосів пікап з гуркотом проноситься мимо.

— П'янички розгулялися, — каже він, щоб змінити тему.

— До речі, що ти так довго робив там, у ванній? — питає вона.

— Чекав, поки дещо станеться, — підібгавши губи, відповідає він.

— О-о! Тебе вирвало?

— Мені здавалося, що ось-ось. Все це коньяк, тому я далі і перейшов на пиво.

Сінді настільки міцно оволоділа його думками, що він просто зрозуміти не може, чому Дженіс не згадує про неї — напевно, навмисне. Вся ця робота губами. Бог ти мій. Це, звичайно, попереджає народжуваність. Ось вона і качає білу рідину, ковтає її крізь ці маленькі зубки і здорові, як у немовляти, ясна, які вона оголює, коли сміється. Уебб спереду або ззаду, або навпаки — Гаррі все одно. Знімає Ронні. Член його знову прокинувся — в його житті ще раз настав полудень, і рульове колесо, коли вони згортають на Центральну вулицю, ласкою проходить по здуття під матерією. Дженіс повинна це оцінити ... якщо він донесе все до ліжка.

Але думки її вже перейшли на інше, і, коли вони мчать крізь смугастих гілками конуси світла по Уилбер-стріт, вона голосно вимовляє:

— Бідний Нельсон. Він виглядав до того юним, вірно, коли йшов поруч з нареченою?

Це містечко вони так добре знають — кожну узбіччя, кожну водорозбірну колонку, де яку поштову скриньку висить. Він виступає перед ними, точно раптом зриває вуаль, — будинки стоять темні, фари Кролика світять низько.

— М-да, — погоджується він. — Інколи дивуєшся, — чує він свої слова, — скільки непотрібних складнощів ти для хлопця сам створив.

— Ми зробили що могли, — каже Дженіс знову рішуче, зовсім як її мати, — ми ж не боги.

— Ніхто не Бог, — говорить Кролик і сам лякається власних слів.

4

заручники взяті [36] . Нельсон працює в "Спрингер-моторс" вже п'ять тижнів. Тереза ​​— на восьмому місяці і величезна, як будинок, такий собі будинок в Бабулино будинку, де вона бродить з похмурим виглядом в спеціальних брюках для вагітних і в старих батькових сорочках, які він їй віддав. Коли вона виходить з ванної в верхній коридор, то загороджує весь світ, а коли намагається допомогти на кухні, розбиває блюдо. Адже їх тепер п'ятеро, так що доводиться брати хороший фарфор, який бабуля тримає в буфеті, і блюдо, розбите Пру, як раз з сервізу. Хоча бабуся майже нічого не говорить, шия у неї покривається плямами — відразу видно, як це для неї важливо: такого роду речі дуже важливі для старих людей — вона адже без кінця говорить про ці стравах, які вони з Фредом купили п'ятдесят років тому у Кролла , коли по Уайзер-стріт ще кожні сім хвилин пробігали трамваї і в Бруер вирувало життя.

Чого Нельсон не виносить, так це того, що Пру стала блювати. А потім, вона спить тепер на спині, тому що спати на животі не може, і тому хропе. Хропіння у неї неголосний, але хрипкий і переривчастий, і, коли Нельсон лежить без сну в цій кімнаті, що виходить вікнами на фасад, де світло ліхтарів крадуть жалюзі, а по вулиці мчать вільні, як вітер, машини, це мимоволі діє йому на нерви. Нельсон сумує за своєю тихій кімнаті в глибині будинку. А може, думає він, у Пру щось не в порядку з носовою перегородкою. До одруження він якось не помічав, що ніздрі у неї трішки різні: одна більше схожа на сльозу, ніж інша, точно там, в Акроні, коли хрящі у неї були м'які, хтось зрушив на сторону її тонкий, остренький, всипаний веснянками ніс. Ну а до того ж її тепер весь час тягне лягти раніше, відразу після вечері,коли на вулиці саме жвавий рух і Нельсона так і підмиває втекти з дому — з'їздити в "Барліг" і пропустити стаканчик-другий пивка або хоча б в супермаркет на шосе 422 подивитися на нові обличчя, а то ж замучить клаустрофобія, якщо цілий день стирчати в магазині, намагаючись об'їхати татуся, а потім повертаєшся додому і знову тільки й думаєш про те, як би його об'їхати, а він ходить, мало не впираючись своєю великою головою в стелю, і цим своїм безглуздим голосом знай читає з будь-якого приводу настанови, принижує Нельсона , нервово так поглядає на нього сумними очима і з легким смішком запитує, якщо сказав щось смішне: "Це я так сказав?"а то ж замучить клаустрофобія, якщо цілий день стирчати в магазині, намагаючись об'їхати татуся, а потім повертаєшся додому і знову тільки й думаєш про те, як би його об'їхати, а він ходить, мало не впираючись своєю великою головою в стелю, і цим своїм безглуздим голосом знай читає з будь-якого приводу настанови, принижує Нельсона, нервово так поглядає на нього сумними очима і з легким смішком запитує, якщо сказав щось смішне: "Це я так сказав?"а то ж замучить клаустрофобія, якщо цілий день стирчати в магазині, намагаючись об'їхати татуся, а потім повертаєшся додому і знову тільки й думаєш про те, як би його об'їхати, а він ходить, мало не впираючись своєю великою головою в стелю, і цим своїм безглуздим голосом знай читає з будь-якого приводу настанови, принижує Нельсона, нервово так поглядає на нього сумними очима і з легким смішком запитує, якщо сказав щось смішне: "Це я так сказав?"якщо сказав щось смішне: "Це я так сказав?"якщо сказав щось смішне: "Це я так сказав?"

Вся папашіни біда в тому, що він занадто давно живе в гаремі — мама і бабуся заради нього в коржик розбивати.