💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Зарубіжна література » На Сваннову сторону - Пруст Марсель

На Сваннову сторону - Пруст Марсель

Читаємо онлайн На Сваннову сторону - Пруст Марсель

Ця зміна була його глибокою, потаємною раною, яка боліла йому день і ніч, і щоразу, коли Сванн відчував, що думки його надто близько підходять до неї, він квапливо спрямовував їх в інший бік з побоювання, як би вони не роз'ятрили її. Він часто говорив собі: "Колись вона кохала мене дужче", — але ніколи не малював собі картини тих часів. У себе в кабінеті він уникав дивитися на секретер, він обминав його, бо в шухляді секретера була схована хризантема, подарована йому Одеттою першого вечора, коли він одвозив її додому у своєму екіпажі, і листи, де вона писала: "Чому ви не забули у мене і свого серця? Я ні за що вам його не повернула б!", або: "В будь-який час дня і ночі, коли вам захочеться побачити мене, дайте мені знати і розпоряджайтеся мною як вам заманеться", — ось так і в нього в серці було місце, до якого він ніколи не дозволяв наближатися своїм думкам, не давав їм проходити поряд, а змушував збиватися на манівці якихось довгих міркувань: там домували спогади про щасливі дні.

А проте такі ретельні заходи перестороги пішли з вітром на одному великосвітському зібранні.

Це сталося у маркізи де Сент-Еверт на останньому з даних нею у тому сезоні музичних вечорів, куди вона запросила артистів, які згодом виступали в її доброчинницьких концертах. Сванн хотів побувати і на попередніх, але він ніяк не міг зібратися; коли він переодягався, щоб іти на той вечір, до нього завітав барон де Шарлюс і запропонував вирушити до маркізи разом, якщо Сваннові в його товаристві буде веселіше. Проте Сванн відповів йому так:

— Можете не сумніватися, що цим би ви мені зробили неабияку втіху. Але ще більшу втіху ви зробите мені, якщо підете зараз до Одетти. Ви уже бачили не раз, який чудовий вплив ви на неї справляєте. Здається, сьогодні вона нікуди не збирається, хіба тільки до кравчині, і, звісно, буде дуже рада, якщо ви її проведете. У кожному разі зараз ви застанете її вдома. Постарайтеся її розважити й напоумити. Якщо можна, влаштуйте що-небудь на завтра — таке, щоб її втішило і в чому ми могли б узяти участь всі троє! Промацайте ґрунт щодо літа: може, вона має якісь наміри, може, вона мріє, скажімо, про плавбу яхтою, тоді ми покаталися б утрьох. Сьогодні я навряд щоб з нею зустрівся; а втім, якби вона виявила бажання або якби ви їй натякнули, то пошліть тільки мені цидулку до дванадцятої до маркізи де Сент-Еверт, а по дванадцятій — сюди. Дякую вам за все, що ви робите для мене, ви знаєте, як я вас люблю!

Барон дав слово Сваннові зустрітися з Одеттою, провівши його аж до під'їзду особняка Сент-Еверт, куди Сванн підкотив, заспокоєний думкою, що пан де Шарлюс проведе вечір на вулиці Лаперуза, але в стані журливої байдужосте до всього, що не дотикалося Одетти, до всієї обстави панського особняка, в стані, що надавав цій обставі особливої зваби, якої набуває для нас кожна річ, перестаючи бути метою наших бажань і відкриваючи нам свою справжню сутність. Коли Сванн зліз із карети, його зір потішили на передньому плані (де господині у дні парадних прийомів, коли вони ретельно дбають про вишуканість костюмів та декорацій, виставляють гостям "показуху" домашнього життя) нащадки бальзаківських тигрів, груми, звичайний почет господинь під час прогулянок, які звичайно чергують у циліндрах і ботфортах, біля під'їздів на хідниках або біля стаєнь, скидаючись на садівників, порозставлюваних коло входу до панських квітників. Сваннове уподобання шукати схожости між живими людьми і портретами в музеях не підвело його і цього разу, ба нині воно давалося взнаки постійно і набуло навіть загальнішого характеру; все світське життя, потому як він одійшов од нього, малювалося йому картинною галереєю. Раніше, коли він був людиною світською, він роздягався у вестибюлі і йшов далі у фраку, не помічаючи круг себе нічого, бо думка його, поки він кілька хвилин ішов через вестибюль, усе ще залишалася на святі, яке він щойно покинув, або перенеслась уже на інше свято, на яке він подався, а сьогодні він уперше звернув увагу на сполошену несподіваним приїздом запізнілого гостя чудову, розсипану по кутках дозвільну зграю рослявих виїзних лакеїв, які куняли на лавах і скринях, а тоді раптово пообертали свої шляхетні гострі, як у хортів, профілі, посхоплювалися й пообступали його.

Один із них, поглянути, лихий, більше схожий на ката на деяких полотнах доби Ренесансу, які зображували екзекуцію, підійшов до Сванна з невблаганним виразом на лиці, щоб узяти його пальто і капелюх. Але суворість його крицевого погляду скрадалася м'якістю його нитяних рукавичок, коли ж він підступив до Сванна, було таке враження, ніби він сповнений зневаги до самого Сванна і пошани до його капелюха. Точність рухів лакея надавала тій бережності, з якою він прийняв у Сванна капелюха, щось педантичного, і було щось майже зворушливе в тій турботливості, з якою він тримав його в своїх ручиськах. Потім він передав капелюха одному з своїх підручних, боязкому новачкові, який з жаху кидав навсебіч люті погляди і виказував те збудження, яким буває охоплена упіймана звірючка в перші години свого полону.

За кілька кроків про щось марив драбуга у лівреї, нерухомий, скульптурний, непотрібний, як той чисто декоративний вояк на одній з найбурхливіших картин Мантеньї, гордовито спертий на щит, тоді як тут же, поряд, кипить гарячий бій, кривава січа; відлучившись від своїх друзів, які тіснилися круг Сванна, самотній лакей вирішив залишатися таким самим байдужим до цієї сцени, яку він споглядав своїми порожніми зеленими жорсткими очима, мов бачив побиття немовлят або мучеництво святого Якова. Він нібито належав до раси викоріненої, а може, й зовсім не сущої ніде, крім Запрестольного образу в Сан-Дзено і фресок у Еремітані, де Сванн уперше підійшов до неї і де вона й досі про щось мріє, — виниклої від запліднення античної статуї якимсь падуанським натурником Метра чи саксонцем Альбрехта Дюрера. Його руді пуклі, кучеряві від природи, змащені брильянтином, розсипалися у нього по плечах, як на грецькій скульптурі, яку завзято вивчав мантуанський художник, адже грецька скульптура хоча й вдає лише людину, вміє добувати з простих людських форм розмаїті і ніби запозичені у живої природи багатства, отож чиєсь волосся своєю хвилястою гладінню, гострими дзьобами локонів чи пишним вінцем скручених утроє кіс скидається і на пучок водоростей і на голуб'ячий вивід, і на вінок ярцвіту і на гадючник.

Приступками монументальних сходів, де стояли інші лакеї, такі самі здоровенні (за їхні декоративні фігури і мармурову нерухомість цих сходів, як і сходи у Палаці дожів, можна було охрестити сходами велетнів), Сванн брався вгору, сумно думаючи про те, що Одетта ніколи не піднімалася ними. Ах, з якою радістю караскався б він темними, смердючими і карколомними сходами на шостий поверх, до колишньої білошвейки, який він був би щасливий платити їй дорожче, ніж за тижневий абонемент до літерної ложі в Оперу, за право провести у неї вечір з Одеттою, навіть пожити у неї кілька днів, щоб мати змогу поговорити про Одетту, побути з людьми, з якими Одетта зустрічалася, коли його не було там, і які з цієї причини, як йому ввижалося, мали доступ у найсправжнісіньку, найнепроникливішу і найтаємничішу царину життя його коханки! На смердючих і таких пожаданих сходах колишньої білошвейки (чорного ходу в цьому будинку не було) вечорами перед кожними дверима стояв на маті порожній і брудний бідон з-під молока, а от обабіч чудових і нікчемних сходів, якими піднімався зараз Сванн, на різній висоті, перед кожною заглибиною в тіні, чи то було віконце швейцарської чи двері в житлові кімнати, придверник, маршалок двору, буфетник (люди достойні, які жили в інші дні тижня майже незалежно у своїх володіннях, обідали у себе, як дрібні крамарчуки, ладні хоч завтра перейти на службу до буржуазної сім'ї: до модного лікаря чи багатого промисловця, але тут як розпорядники поставлені над челяддю) зустрічали гостей, точно виконуючи вказівки, отримані перед тим, як вичепуритися в пишну ліврею (ліврею вони вдягали зрідка лише і почувалися тоді скуто), і чимось вони скидалися на втулених у ніші святих, чиє помпезне сяйво пом'якшується простолюдною добродушністю, і при появі нового гостя височезний швейцар, убраний як у церкві, ударяв булавою об кам'яну долівку. Піднявшись сходами на самий верх у супроводі лакея з обличчям як з крейди витесаним, з ріденькою кіскою зібраного на потилиці волосся, як у причетника Ґойї або у стряпчого в старовинній п'єсі, Сванн пройшов повз конторку, де лакеї, сидячи, немовби нотарі, за конторськими книгами, підхопилися на ноги й записали його прізвище. Потім Сванн пройшов невеличкі сіни, подібні до покоїків, убраних хазяїном дому так, щоб служити обрамленням одного-однісінького художнього шедевру (за іменем якого вони і називаються, зумисне залишені порожніми, незаповненими нічим), ці сіни виставляли напоказ біля самого входу, наче рідкісну скульптуру вартівника різця Бенвенуто Челліні, молодого лакея, який подавав увесь корпус уперед, випинав над червоним нагрудником своє ще червоніше обличчя, пашів токами запалу, завзяття й несміливости, штрикав обюссонівські шпалери, почеплені над дверима до концертової зали, схвильованим, сторожким, розгубленим поглядом, у якому, проте, читалися і звага солдата, і безмежна віра, словом, саме втілення тривоги, уособлення чекання, гасло до бою, схожий і на вартівника, який стежить з вежі, чи немає близько супостата, і на янгола, який дивиться з дзвіниці Готичного собору, чи не настає Страшний суд. Нарешті камердинер з ланцюжком, уклонившись Сваннові так, ніби вручав йому ключі від завойованого міста, розчахнув перед ним двері до концертової зали. А Сванн думав у цей час про дім, де б він, аби Одетта дозволила йому, міг зараз бути, і на згадку про виставлений на маті порожній бідон з-під молока серце йому болісно стислося.

Відчуття чоловічої бридоти одразу ж вернулося до Сванна, як тільки він опинився за обюссонівською портьєрою і в його очах замість челяді зарябіли постаті гостей. Але навіть ці бридкі й такі знайомі обличчя здавалися Сваннові новими — досі їхні риси були ознаками, і за цими ознаками можна було впізнати того чи іншого з них, хто зосереджував у собі утіхи, які вабили його, прикрощі, яких треба було уникати, ґречність, яку слід виявити, а тепер, відсторонені, ці обличчя відзискали автономію своїх рис і викликали у нього чисто естетичну цікавість.

Відгуки про книгу На Сваннову сторону - Пруст Марсель (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: