Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Гаррі втискується в свою "корону" кольору перестояла томатного супу, м'яко виводить її зі стоянки і направляється по шосе 111 від Бруер в сторону Гелілі. Коли "Спрингер-моторс" залишився далеко позаду, він включає радіо,і такий гуркіт електроінструментів мчить з стереодинамиков, що Гаррі боїться, як би їх не розірвало ... Він повертається думками назад, до обіду в "Ротарі" і до Едді Пастореллі з компанії "Нерухомість Пастореллі", з грудьми діжкою і маленькими кривими ніжками, який менше ніж за п'ятдесят секунд промчав їх по передбачуваної забудови верхній частині Уайзер, де в ті дні були в основному стоянки для машин і бари та дрібні підприємства на кшталт ремонту пилососів і корми для кішок, у яких не було грошей на те, щоб перебратися в торгові ряди , А Едді намагався їм втовкмачити, що великі скляні коробки і багатоповерхові гаражі з бетону повернуть сюди покупців, незважаючи на іспанських хлопчаків, які бродять тут з транзистором у вуха і з ножем за ременем брюк. Гаррі не міг не розсміятися — він пам'ятав Едді,коли той був другорядним охоронцем в хеммінгтаунской школі — паршивому брудному закладі, якого не торкнулися ніякі реформи. Донна Саммер співає: "пригасити вогні, дорогий мій ..." Коли дивишся на її фотографію, вона здається куди менш чорної, ніж ти думав, — на тебе дивиться жовте істота з запалими щоками і як би говорить: "Ну і що тут можна вдіяти? "Цікава штука щодо цих членів" Ротарі ": якщо ти знав їх дітьми, то і зараз мимоволі бачиш в них тих же дітей, тільки розжирілих, облисіли, які розбагатіли, — так під смокінгами з щільного паперу проглядаються на шкільному спектаклі хлопчаки. Ну як можна після цього поважати світ, коли бачиш, що в ньому правлять діти, що стали старими? Кролик любить цей жарт, яку часто чує в "Ротарі". Проковтнувши одно-два мартіні, Едді може бути чертовски забавним,особливо коли розповідає про п'ятьох чоловіків, що летять в літаку, — кінчик його носа опускається, точно його потягнули за мотузочку, і сміх звучить як хрипкий кашель старої. Кха-кха-кха. Треба Кролику це запам'ятати і розповісти хлопцям в "Летючий орле". П'ятеро чоловіків: хіпі, священик, поліцейський і Генрі Кіссінджер, — найрозумніший мужик на світі. А хто ж був п'ятий? Донна Саммер співає, що треба зробити смагляве тіло білим — у всякому разі, він вважає, що вона саме це співає, хоча ні в чому не можна бути впевненим при цій манері співати з підвиванням, — повинно бути, якийсь Накуру оператор втопив кнопку і вийшов такий звук, а слова не мають значення, головне, щоб ритм бив тебе по ребрах як ножем і душа тріпотіла.

Будинки з пісковика. Рекламний щит, який вказує на природну печеру. Цікаво, думає він, невже туди хтось ще ходить — мода на природні печери, як і на водоспади, залишилася адже в минулому. Чоловіки тоді носили солом'яні капелюхи. А жінки не показували навіть щиколоток. Чудеса природи. Ця метка дівка-дикторка (він якийсь час не чув її, думав, може, її звільнили — надто вже нахабна або завагітніла) говорить, що Папа виступив в ООН і по шляху на стадіон "Янкі" зупиниться в Гарлемі. Гаррі бачив вчора ввечері по телевізору цього задерикуватого півня, який стояв в Бостоні під проливним дощем в своїх білих шатах; чудово говорить по-англійськи — це, здається, його сьомий мову, — а хто був той бовдур, що тримав над ним парасольку? Якийсь ватиканський діяч, але Пру, як з'ясувалося, знала не більшу за його:який в такому випадку користь від того, що ти виросла в католицькій сім'ї? У Європі золото сьогодні ще підскочило — чотириста сорок чотири долари за унцію, — а долар знову впав. Станція завмирає і знову повертається до життя, ледь дорога повертає серед горбистих полів. Гаррі підраховує: золото підскочило більше ніж на вісімдесят доларів менше ніж за три тижні, вісімдесят помножити на тридцять — це буде дві тисячі чотириста; да, коли людина багата, то, як казав папка, він стає тільки багатшими. На деяких полях кукурудза стоїть висока, на інших — лише коротка щетина стерні. Гаррі повільно їде по жахливому, витягнувшись ланцюжком селищу Гелілі, виглядаючи помаранчеву "короллу". На цей раз питати дорогу на пошті вже не потрібно. Овочевий кіоск із закінченням сезону закритий. На ставку кілька гусей — він не пам'ятає,щоб вони раніше там були: видно, вже почався переліт, вони залишають маленькі земні купки на всіх шосе, можливо, тому той доктор ... Він вимикає радіо. БЛЕНКЕНБІЛЛЕР, МУТ, БАЙЕР. Він зупиняє машину на тій же узбіччі — широкій смузі червоною глинистої землі. Серце у нього б'ється, руки розпухли і оніміли від довгого лежання на рульовому колесі. Він вимикає запалювання, упершись тілом в подушки сидіння. Він же нічого протизаконного не робить. Вилізши з машини, він зауважує, що в повітрі більше не тхне свинарником — вітер дме з іншого боку — і не гудуть комахи. Вони загинули — мільйони їх зникли. Тишу прорізає далекий взвізг і виття ланцюгової пилки. Новий національний гімн: "Гей, скажи-но, ти пілішь ..." Ліс видніється за півмилі і навряд чи може належати фермі Байєр. Гаррі вступає на їх територію. Жива огорожа,приховала кам'яну огорожу, зараз вже не така пишна і не може служити йому укриттям. Прохолодний вітерець шелестить поплутаними листям евкаліпта і дикої вишні і лиже його руки. Листя сумаху стали темно-червоними, деякі — лише наполовину, точно їх не взяла фарба. Повільно, крок за кроком просуваючись по старому фруктовому саду, він раз у раз наступає на яблука, що валяються у високій траві. Тільки б не підвернути ногу, а то будеш тут лежати і гнити, як ці яблука. Бідні дерева: стільки зробити улюблених хробаками плодів — і все марно. А може бути, і не даремно, з їх точки зору: адже вони робили все те ж саме, коли людей ще не було на землі. Дивна думка. Тепер Гаррі бачить в низині ферму, зелені двері, ванночку для птахів на блакитному стовпі. З труби йде дим — до Гаррі долітає викликає ностальгію запах палаючого дерева. Так близько;він зупиняється за вмираючої яблунею з розгалуженням якраз на рівні його голови. У бархатистою червоному дуплі копошаться мурахи — стикаються носами, розповідають один одному новини, поспішають далі. Стовбур дерева розкриють, точно незастебнутих пальто, але життєві соки продовжують тікати вгору по його шорсткою корі до маленьких круглим листочків, які тремтять там, де гілочки молоді та гладкі. Таке враження, що простір опускається не тільки перед очима Гаррі, але і з усіх боків — земля немов йде з-під ніг, і у Гаррі майнула думка, що ж він тут робить в своєму хорошому бежевому костюмі: адже будь-який фермер, який випадково пройде ззаду по полю з рушницею, може вистрілити йому в спину, а його обличчя в розвилці дерева, якщо хтось випадково гляне з дому вгору, можна прийняти за консервну банку, прибиту замість мішені,це он-то, у якого є кабінет з його ім'ям на двері і візитні картки зі словами ГОЛОВНИЙ ТОРГОВИЙ ПРЕДСТАВНИК; він, який всього два-три дні тому приймав інших чоловіків в таких же хороших костюмах на настільки дорого обійшлася йому і відповідальну чималими ускладненнями весіллі сина, органіст ще пішов потім з цим худим, а ця пара приїхала так пізно, що він подумав, чи не з Свідків чи Єгови вони, — Гаррі дивується і протягом декількох панічних секунд не може сам собі це пояснити, хіба що, стоячи тут, на повітрі, де ніхто не знає його імені, він відчуває, що живе повним життям. Потім згадує: він же сподівається поглянути на свою дочку. А що, якщо він збереться з духом, спуститься туди, вниз, постукає в зелену,глибоко устромлений в кам'яні стіни двері і дівчисько йому відкриє? У цю пору року вона буде в джинсах і майці або в светрі. Волосся у неї будуть менш розпатлані і вологі, ніж влітку, — може бути, зачесане назад і перетягнуті гумкою. Її широко розставлені очі будуть точно маленькі блакитні дзеркала:

Привіт! Ти мене не пам'ятаєш...

Звичайно пам'ятаю. Ви — торговець машинами.

Думаю, що не тільки це.

Тобто?

Твою маму, випадково, звуть не Рут Байєр?

Ну-у ... так.

А вона ніколи не говорила тобі про твого батька?

Мій батько помер. Він тримав автобуси для міської школи.

Це був не твій батько. Я твій батько.

І очі на широкому блідому обличчі, в якому він впізнав себе, дивилася на нього зі злістю, недовірою, острахом. І якщо він все-таки зуміє змусити її повірити його словами, вона буде зла на нього за те, що він забрав у неї ту життя, який вона жила, і дав натомість ту, якою вона ніколи не житиме. Він бачить, що урожай на цих полях, де, можливо, зійшло його насіння, не для нього, але, якщо він все ж схопить цей плід, йому є куди бігти. Однак він продовжує стояти в своєму мятом літньому костюмі (давно пора віддати його в чистку і потім повісити в великий пластиковий мішок до майбутнього квітня), заворожений цією застиглою, якщо не брати до уваги серпанок, картиною внизу. Серце його невтомно б'є на сполох — занадто він далеко зайшов. Життя йде, і по обидва боки її тягнуться простору, куди ти ніколи не ступаєш;разом з поворотом земної кулі настане день — і досить скоро, — коли ти будеш лежати в тій землі, на якій зараз стоїш, мертвий, як ця мошкара, гудіння якої він більше не чує, а трава буде як і раніше рости, нерозумна і до всьому сліпа.

Його заспокоєне було серце підстрибує від хрускоту, що пролунав позаду у фруктовому саду. Він уже підняв руки і приготував першу фразу, щоб пояснити свою присутність, як раптом побачив, що позаду нього не людина, а собака, старий коллі, одне око у нього червоний і шерсть вся в кругляки. Кролик взагалі побоюється собак і знає, що коллі — пси особливо нервові і схильні нападати на людину, а Лессі навпаки. Тільки цей пес більш чорний, ніж Лессі. Пес стоїть на відстані довгого кидка, схиливши набік голову; волосся у нього за вухами здибилися, він ось-ось загавкає.

— Привіт! — хрипким шепотом вимовляє Гаррі, щоб не почули в будинку.

Коллі різкіше схиляє набік свою вузьку голову, немов щоб не напружувати хворе око, і довге біле волосся, нагрудником навколишні його шию, ворушаться, пригладжене вітерцем.

— Ти гарна собака? — запитує Гаррі. А сам подумки прикидає відстань до машини: ось він зараз побіжить, собака за дві секунди наздожене його, рвоне за штани, оголивши жовті зуби — собаки зазвичай піднімають свою чорну розщеплену верхню губу і в люті оголюють дрібні передні зуби; він відчуває, як його щиколотку затискає двома шестернями, і падає, підкидаючи руки в марній спробі уберегти обличчя.

Але в сплюснутій голові собаки вже визріло рішення.