1984 - Орвелл Джордж

Вже час для тебе увійти у цю другу стадію."

Як і завжди, Вінстон лежав плиском на своїй спині. Але останнім часом його кріплення були не такими щільними. Вони все ще приковували його до ліжка, але він міг трохи рухати коліном і міг повертати голову з боку в бік, та піднімати свої руки від ліктя. Той циферблат, також, почав здаватися менш жахливим. Він міг уникати його раптового болю якщо був достатньо спритно кмітливим : це ставалося головним чином коли він виказував тупість і при цьому О'Брайєн натискав важеля. Іноді вони проходили крізь цілу сесію без використання циферблату. Він не міг пригадати як багато сесій вже було. Увесь цей процес здавалося розтягнувся у довжелезний, невизначений час – тижні,можливо – а проміжки між цими сесіями могли іноді бути днями, а іноді лише годиною або двома.

"Доки ти тут лежав," – сказав О'Брайєн – "ти мав часто гадати – ти навіть запитував мене про це – чому Міністерство Любові має витрачати так багато часу та клопоту на тебе. А коли ти був вільним ти ламав голову над цим,що по суті є тим самим питанням. Ти можеш охопити механіку того Суспільства у якому ти живеш, але не його приховані рушії. Чи ти пам'ятаєш написане у твоєму щоденнику – "Я розумію ЯК: Я не розумію ЧОМУ"? Це сталося коли ти думав про "чому", тоді ти засумнівався у своєму власному здоровому глузді. Ти прочитав ЦЮ КНИГУ, книгу Гольдштейна, або частину її принаймні. Хіба вона сказала тобі щось чого ти вже не знав?"

"Ти читав її?" – запитав Вінстон.

"Я написав її. Краще сказати, я співробітничав у її написанні. Жодна книга не виготовляється індивідуально, як ти знаєш."

"Це правда, що у ній сказано?"

"У описі, так.Та програма яка у ній сформульована це безглуздя. Це потаємне накопичення знань – поступове поширення просвіти – в остаточному підсумку пролетарське повстання – повалення Партії. Ти передбачив сам себе у тому, що в ній буде сказано. Це все безглуздя. Пролетарії ніколи не повстануть, ні через тисячу років ні через мільйон. Вони не в змозі. Я не маю пояснювати тобі причину цього : ти вже її знаєш. Якщо ти коли-небудь й плекав будь-які мрії про збройне повстання, то ти мусиш відмовитися від них. Немає жодного такого способу у який цю Партію може бути повалено. Дане правління Партії є довічним. Зроби це відправним пунктом твоїх думок."

Він підійшов ближче до його ліжка. "Довічним!" – повторив він – "А зараз давай-но ми повернемося до питань "чому" і "як". Ти розумієш досить добре ЯК ця Партія втримує себе при владі. Тепер скажи мені ЧОМУ ми тримаємося за владу. Що є нашим рушієм? Чому ми повинні жадати влади? Ну ж бо, кажи," – додав він оскільки Вінстон зберігав мовчання.

Незважаючи на це Вінстон нічого не казав хвилину або дві. Відчуття втоми вкрай сповнило його. Той тьмяний, божевільний відблиск ентузіазму знову повернувся на обличчя О'Брайєна. Він знав заздалегідь що О'Брайєн може сказати. Що ця Партія не шукає влади для своїх власних цілей, але виключно лише задля блага більшості. Вона домагається влади тому що люди у переважній більшості були морально нестійкими, боягузливими та легкодухими істотами які не в змозі витримати волі чи лику істини, та повинні бути керованими згори і систематично обманюваними іншими які були сильнішими ніж власне вони. Про те, що даний наріжний вибір людства лежить між волею та щастям, і що, для переважної більшості людства, щастя було кращим. Що ця Партія є вічним захисником слабких, щиро відданою ідеї сектою що чинить зло заради того аби добро могло настати, жертвуючи своїм власним щастям заради щастя інших. Найжахливішою річчю, подумав Вінстон, найжахливішою річчю було те, що коли О'Брайєн скаже таке він буде вірити у це. Ти можеш бачити це у його обличчі. О'Брайєн знав геть усе. У тисячу разів краще ніж Вінстон він знав на що цей світ був насправді схожий, у яких деградації та виродженні ці маси людських істот живуть і за допомогою якої брехні та варварської жорстокості ця Партія втримує їх там. Він розумів усе це, зважував усе це, і це не давало жодної різниці: усе було виправдано за допомогою даної кінцевої мети. Що ти в змозі зробити, подумав Вінстон, супроти цього божевільного який є більш розумним ніж власне ти, який щиро вислуховує твої аргументи і потім просто наполягає на своєму божевіллі?

"Ви правите нами задля нашого ж власного блага," – немічно сказав він – "Ви вірите у те, що людські істоти не є гідними володіти собою, і внаслідок цього..."

Він здригнувся і майже заволав. Жало болю вистрелило крізь усе його тіло. О'Брайєн натиснув важіль циферблату до тридцяти п'яти.

"Це було тупо, Вінстоне,дуже тупо!" – сказав він – "Ти набагато краще обізнаний аби казати речі на зразок цієї."

Він повернув важіль назад та продовжив:

"Зараз я скажу тобі Відповідь на моє питання. Вона ось у чому, ця Партія домагається влади цілком та єдино лише задля власне неї. Ми не зацікавлені благом для інших; ми зацікавлені винятково і лише владою. Не добробутом, розкошами, довгим життям чи щастям : лише владою, абсолютною владою. Що таке абсолютна влада ти зрозумієш за мить. Ми відрізняємося від усіх тих олігархій минулого, у тому що ми знаємо що ми робимо. Усі ті інші, навіть ті які були дуже подібні до нас, були боягузами та лицемірами. Німецькі Наці та Російські Комуністи підійшли дуже близько до нас у своїх методах, але вони ніколи не мали тієї хоробрості визнати свої власні рушії. Вони вдавали, можливо вони навіть вірили, що вони захоплюють владу проти власної волі і на обмежений час, і просто відразу ж за рогом там простирається вирій де людські істоти будуть вільними та рівними. Ми зовсім не такі. Ми знаємо що ніхто й ніколи не захоплює владу лише з тим наміром аби відмовитися і повернути її. Влада це не засіб, а кінцева мета. Ніхто не встановлює диктатуру аби гарантувати і оберігати революцію; ніхто не створює революції аби встановити диктатуру. Об'єктом гонінь є гоніння. Об'єктом тортур є тортури. Об'єктом влади є влада. А зараз чи ти починаєш розуміти мене?"

Вінстон був вражений, так само як він був вражений і до цього, тією стомленістю обличчя О'Брайєна. Воно було сильним, м'язистим та брутальним, воно було сповнене інтелекту і певного роду контрольованої пристрасті перед яким він відчував себе безпорадним; але воно було стомленим. На ньому були мішки під очима, обвисла шкіра на вилицях. О'Брайєн схилився над ним, навмисно та свідомо підносячи це зношене обличчя ближче.

"Ти думаєш," – сказав він – "що моє обличчя старе та втомлене. Ти думаєш що я кажу про владу, а проте я навіть не здатен запобігти цьому занепаду свого власного тіла. Хіба ти не в змозі зрозуміти, Вінстоне, що це особисте є лише клітиною? Ця втома даної клітини є тою життєдайною силою усього цього організму. Хіба ти помираєш коли ти підстригаєш свої нігті?"

Він відвернувся від його ліжка і знову почав неквапливо крокувати вперед та назад, з однією рукою у своїй кишені.

"Ми є жерцями влади," – сказав він – "Бог це влада. Але даної миті влада є лише словом, оскільки це має відношення до тебе. Вже час тобі дійти висновку щодо певної ідеї того, що ж таке влада. Найперша річ яку ти повинен усвідомити у тому, що влада є колективною. Особистість має владу лише настільки наскільки вона відмовляється бути особистістю. Ти ж знаєш це гасло Партії : "Воля це Рабство". Чи спадало тобі коли-небудь на думку що воно є оборотним? Рабство це воля. Наодинці – вільний – така людська істота є завжди переможеною. Це повинно бути так, оскільки кожна людська істота є приреченою на смерть,що є тою найбільшою з усіх її вад. Але якщо вона в змозі стати досконалою, цілковито покірною, якщо вона в змозі врятуватися втечею від своєї ідентичності, якщо вона в змозі поєднати себе з Партією так щоб можна було сказати вона Є Партією, тоді вона стає всемогутньою та невмирущою. Друга річ яку ти маєш усвідомити є у тому що влада це влада над людськими істотами. Над тілом – але, головним чином, над розумом. Влада над матерією – об'єктивною зовнішньою дійсністю, як ти міг називати її – є неважливою. Наш контроль над матерією вже є абсолютним."

На мить Вінстон проігнорував циферблат. Він зробив брутальну натугу підвести себе у сидяче положення, і все що йому вдалося так це лише болюче смикнути своє тіло.

"Але яким чином ви в змозі контролювати матерію?" – вибухнув він – "Ви навіть не контролюєте клімат або закон гравітації. А ще є хвороби, біль, смерть..."

О'Брайєн змусив принишкнути його за допомогою руху своєї долоні. "Ми контролюємо матерію тому що ми контролюємо розум. Дійсність це те,що всередині черепу. Ти вивчиш це поступово, Вінстоне. При цьому немає нічого чого б ми не були в змозі зробити. Невидимість, левітація – будь-що. Я можу пропливти над цією підлогою наче мильна бульбашка якщо я тільки забажаю цього. Я не бажаю цього, оскільки Партія не бажає цього. Ти повинен позбавитися цих ідей з дев'ятнадцятого сторіччя про ті закони Природи. Ми створюємо ці закони Природи."

"Але ви не створюєте! Ви навіть не є володарями цієї планети. А як щодо Євразії та Східазії? Ви ж ще не завоювали їх."

"Неважливо. Ми завоюємо їх коли це буде нам зручно. А якщо ми навіть і не зробимо цього, то яку різницю це може створити? Ми в змозі стерти їх геть із буття. Океанія це і є Світ."

"Але власне цей світ є лише дещицею тліну. А людина є крихітною – безпорадною! Як давно вона прийшла у буття? Мільйони років Земля була незаселеною."

"Безглуздя. Земля така ж стара як і ми, не старша. Яким чином вона може бути старшою? Нічого не існує окрім як у людській свідомості."

"Але гори сповнені кісток вимерлих тварин – мамонтів, мастодонтів та величезних рептилій які жили тут значно задовго до того як про людину взагалі почули."

"Ти коли-небудь бачив ці кістки,Вінстоне? Звичайно ж ні. Біологи з дев'ятнадцятого сторіччя вигадали їх. До людини не було нічого. Після людини, якщо вона зможе добігти кінця, нічого бути не може. Ззовні людини немає нічого."

"Але ж цілий всесвіт є ззовні нас. Поглянь на зірки! Деякі з них у мільйонах світлових років від нас. Вони є поза нашою досяжністю назавжди."

"Що є цими зірками?" – сказав О'Брайєн байдуже – "Вони є шматочками вогню на відстані декількох кілометрів.