1984 - Орвелл Джордж

Переклад: Віталій Данмер

Частина Перша

Глава 1

Стояла ясна та прохолодна квітнева днина, на годинниках пробило тринадцяту годину. Вінстон Сміт , притискуючи підборіддя до грудей щоб сховатися від підступного вітру, швидко ковзнув крізь скляні двері великого панельного будинку що звався "Перемога", але не достатньо швидко щоб завадити вихру з піску та пилюки увійти разом з ним.

У вестибюлі тхнуло вареною капустою та старими драними килимками. В одному з його кінців був кольоровий плакат, завеликий щоб розташувати його всередині квартири, прибитий кнопками до стіни. На ньому було зображено лише величезне обличчя, більш ніж метр завширшки : обличчя чоловіка приблизно сорока п'яти років, з масивними чорними вусами та привабливо суворими та прямими рисами обличчя. Вінстон пішов сходами. Не було сенсу намагатися піднятися ліфтом. Навіть у найкращі часи він працював лише зрідка, а відтепер черговий електрик вимикав його взагалі під час світлого часу доби. Це була частина політики заощадження під час приготування до Тижня Ненависті. Квартира знаходилася на сьомому поверсі, і Вінстон , який мав тридцять дев'ять років та варикозну виразку на правій щиколотці, йшов дуже повільно, відпочиваючи по декілька разів під час сходження. На кожному поверсі, навпроти ліфтової шахти, зі стіни пильно дивився плакат з величезним обличчям. Це було одне з тих зображень,які створені так щоб очі невідривно слідкували за тобою куди б ти не пішов. СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ , промовляв напис під зображенням.

Всередині квартири солодкий та принадний голос диктував перелік цифр , що якось стосувалися виробництва чушкового чавуну. Цей голос лунав з видовженої металевої тарелі, що нагадувала поблякле дзеркало , та була вмонтована в поверхню стіни праворуч. Вінстон повернув вимикача і голос дещо вщух, одначе слова що лунали ще можна було розібрати. Цей прилад (який звався телезахист) можна було приглушити, але не було жодного способу вимкнути його повністю. Він підійшов до вікна : маленька, квола фігурка, його худорлявого тіла лише підкреслювалась блакитним спецодягом , що був уніформою його партії. Його волосся було яскраво світлим, його обличчя було природньо рум'яним та життєрадісним, його шкіра була огрубілою від господарчого мила та тупого леза бритви, та вкрите крижаною маскою зими яка щойно скінчилася.

Назовні, навіть крізь скло закритих вікон, світ виглядав замерзлим. Вниз по вулиці маленькі вихрики вітру спірально витанцьовували пилом та рваним папером, і не зважаючи на те що яскраво світило сонце та небо було кричуще блакитним, там усе здавалося знебарвленим, окрім плакатів розвішаних,ніби у п'яному делірії , усюди. Чорновусе обличчя пильно спостерігало домінуючи на кожному закутку. Один з них знаходився безпосередньо на стіні будинку навпроти. СТАРШИЙ БРАТ НАГЛЯДАЄ ЗА ТОБОЮ, казав напис, доки темні очі зазирали глибоко у їство Вінстона. Нижче по вулиці висів ще один плакат, обідраний з краю, що гарячково тріпотів на вітру, почергово показуючи та ховаючи одне єдине слово ІНГСОЦ. Набагато далі звідси гелікоптер плавно ковзав поміж дахів, ширяючі немов трупна муха, стрімко рухаючись геть по кривій. Це був поліцейський патруль, що шпигував по людських вікнах. Але патрулю було байдуже, хай там як. Тільки Поліції Думок було не байдуже.

За спиною Вінстона голос з телезахисту все ще белькотів про чушковий чавун та про перевиконання Дев'ятого Трирічного Плану. Телезахист приймав та транслював одночасно. Будь-який звук який видавав Вінстон, навіть тихіший за найтихіший шепіт, буде записано ним, більш того, впродовж усього часу що він залишається у полі зору який контролюється металевою таріллю , його буде не тільки добре чутно, а ще й добре видно. Звісно не було жодного способу дізнатись чи спостерігають за вами саме у цей проміжок часу. Про те як часто чи згідно якої системи Поліція Думок смикає за будь-який з персональних лялькових дротів можна було лише здогадуватись. Можливо навіть що вони слідкують за всіма постійно. Але вони могли обрати навмання і смикнути саме за твій ляльковий дріт у будь-який час коли вони цього забажають. Ти мав жити і ти жив, за звичкою що перетворилась на інстинкт – що кожен звук який ти видаси буде записано та ,за виключенням коли ти у пітьмі, кожен твій рух буде ретельно розглянуто.

Вінстон залишався стояти спиною до телезахисту. Так було безпечніше, одначе, він добре знав, що навіть по спині можна багато чого дізнатися. За кілометри звідси Міністерство Правди, місце його роботи, височіє немов біла й простора вежа посеред замурзаного краєвиду. Це , думав він з неоднозначною огидою – це був Лондон, головне місто Злітно-посадкової Смуги Один, третя з найбільш населених провінцій Океанії. Він відчайдушно намагався витиснути з себе хоча б трохи дитячих спогадів які б дали змогу дізнатися йому чи завжди Лондон був таким. Чи були там завжди ці веренви гнилих та трухлявих домів в стилі дев'ятнадцятого сторіччя, з їхніми боками підкріпленими дерев'яними балками, з їхніми вікнами забитими картоном та з їхніми дахами з гофрованого заліза, з їхніми божевільними та розхристаними палісадниками що провисають на всі боки? І розбомблені місцини де пилюка зі штукатурки вихоріє у повітрі та зніт безладно поріс по купі рваного каміння; і місця де бомби пошматували значні ділянки на яких з'явилися огидні,брудні та ниці колонії дерев'яних гуртожитків що швидше схожі на курники? Але все було намарно , він не пам'ятав : ніщо не нагадувало йому про його дитинство окрім серії нерозбірливих та незрозумілих яскраво жвавих картинок , що виникали несподівано без жодних на те причин.

Міністерство Правди – Мініправда, мовою Новосуржу [Новосурж це офіційна мова Океанії . Щоб зрозуміти її структуру та етимологію дивись Додаток в кінці книги.] – разюче відрізнялася від будь-яких інших об'єктів у полі зору. Це була жахливо величезна пірамідальна будівля з блискучого білого бетону, що здіймалася , тераса за терасою, на триста метрів угору. З того місця де стояв Вінстон було дуже легко прочитати, елегантно витиснені на його білій поверхні, три гасла Партії :

ВІЙНА ЦЕ МИР

ВОЛЯ ЦЕ РАБСТВО

БАЙДУЖІСТЬ ЦЕ СИЛА

Міністерство Правди містило,як казали плітки , три тисячі кімнат від першого до останнього поверху, та відповідну за розмірами розгалужену підземну систему. Безладно розкидану по усьому Лондону де було ще лише три такі ж схожі за зовнішнім виглядом та розмірами будівлі. Отже цілком зрозуміло що решта споруд були представниками карликової архітектури та з даху панельного будинку "Перемога" ти міг побачити усю цю четвірку одночасно. Це були домівки чотирьох Міністерств з яких повністю складався державний уряд. Міністерство Правди яке займалося виробництвом новин,освіти, розваг та образотворчого мистецтва. Міністерство Миру яке піклувалося про війну. Міністерство Любові що підтримувало закон та порядок. І Міністерство Достатку що відповідало за економічні справи. Мовою Новосуржу їх називали : Мініправда, Мінімир, Мінілюб та Мінідостаток.

Міністерство Любові було одним з насправді найжахливіших. У ньому взагалі не було вікон. Вінстон ніколи не був усередині Міністерства Любові, навіть за півкілометру не наближався до нього. У це місце неможливо було потрапити окрім як за офіційною справою та при цьому доводилося пройти крізь щільний, заплутаний лабіринт з колючого дроту, крицевих дверей та прихованих кулеметних блоків. Навіть на вулицях що безпосередньо межували з ним блукали горилопикі охоронці у чорній уніформі, озброєні розкладними кийками.

Вінстон різко обернувся. Він надав своєму обличчю виразу спокійного оптимізму , що доцільно було робити стаючи обличчям до телезахисту. Він пішов крізь кімнату до вузенької кухні. Залишаючи Міністерство о цій порі дня він пожертвував своїм ланчем у буфеті та усвідомлював що на кухні з їжі є лише скибка чорного хліба яка не дотягне до завтрашнього сніданку. Він узяв з полиці пляшку з безбарвною рідиною на якій була простенька біла етикетка з написом ДЖИН ПЕРЕМОГА. Воно випромінювало хворобливий, нудотний та маслянистий запах наче китайська рисова горілка. Вінстон наповнив майже повну чайну чашку що стояла поблизу , нервуючи від потрясіння, і жадібно ковтнув його одним великий ковтком неначе ліки.

Миттєво його обличчя стало яскраво-червоним і вода потекла з його очей. Це пійло було неначе азотна кислота, і більш того, під час ковтання він відчув ніби хтось вдарив його з усієї сили по потилиці гумовим кийком. Наступної ж миті, хай там як, пожежа у його шлунку вщухла і світ почав здаватися більш бадьорим, веселим та ясним. Він узяв сигарету зі зіжмаканої пачки з написом "Сигарети Перемога" необачно тримаючи її догори дригом, внаслідок чого тютюн з неї висипався на підлогу. З наступною пощастило більше. Він пішов назад до вітальні та всівся за маленький столик, що стояв зліва від телезахисту. З шухляди столу він дістав ручку для пера, пляшечку чорнил, і товстий, розміром з чверть стандартного листа, записник з червоним задником та мармуровою обкладинкою.

З деяких причин телезахист у вітальні був незвично розташований. Замість того щоб бути розташованим, як це робилося зазвичай, на торцевій стінці, звідки він міг контролювати усю кімнату,його було розташовано на довгій стіні навпроти вікна. З одного боку якої була невеличка ніша у якій зараз знаходився Вінстон, і яка під час будівництва квартири планувалася швидше за все як тримач для книжкових полиць. Сидячі у ніші, добряче позаду, Вінстон був здатен залишатися поза полем зору телезахисту, наскільки вистачало погляду. Він міг бути почутий, звісно, але допоки він знаходився у своїй теперішній позиції його не можна було побачити. Це стало можливим частково через незвичайну географію кімнати яка ніби сама пропонувала йому зробити всі ті речі які він зробив.

Але також це трапилося і через записник якого він щойно дістав зі шухляди. Це був по особливому надзвичайний записник. Його гладенький кремовий папір, трохи пожовклий по краях, був однією з тих речей яку не виготовляли щонайменше останні сорок років. Він міг тільки гадати, хай там як, що цей записник був набагато старіший ніж це.