Уранія - Геродот

І, підкресливши це, він звернувся до Еврібіада і сказав йому досить рішуче: "Щодо тебе, якщо ти тут залишишся, ти цим покажеш себе мужньою людиною, а якщо не залишишся, то загубиш Елладу, бо всі наші надії ми покладаємо у цій війні на кораблі. Послухай-но мене. Якщо ти так не зробиш, тоді ми, які ми є, візьмемо наші родини і попливемо до Італії, до Сірія(1), котрий нам належить із давніх давен і де, згідно з оракулами, нам приречено заснувати колонію, а ви тоді, коли вас покинуть такі союзники, як ми, згадаєте мої слова".

63. Після такої промови Фемістокла Еврібіад змінив свою думку, я гадаю тому, що, насамперед, злякався, що коли він поведе кораблі до Істму, тоді його покинуть афіняни. Тому він і змінив свою думку, а коли б їх покинули афіняни, решта союзників не мала б достатньо сил, щоб дати бій. Отже, він прийняв це рішення залишитися і дати тут вирішальний морський бій.

64. Так після всіх суперечливих розмов елліни, які були на Саламіні, оскільки так вирішив Еврібіад, почали готуватися до морського бою. Розвиднилося і, щойно зійшло сонце, на суші і на морі стався землетрус. Тоді вирішили звернутися з проханнями до богів і покликати на допомогу Еакідів(1). Так вони вирішили і так і зробили. Отже, вони помолилися всім богам і покликали на допомогу з Саламіну Еанта і Теламона, послали корабель на Егіну, щоб привезти звідти Еака та інших Еакідів.

65. Ось що розповів один афінський вигнанець, Дікай, син Теокіда, якого мідійці вважали за важну особу. На той час, коли Аттіка після того, як її покинули мешканці, була розграбована сухопутним військом Ксеркса, він випадково опинився разом із лакедемонцем Демаратом на Тріасійській рівнині(1), вони побачили, як із Елевсіна піднялася курява, начебто її підняли якісь тридцять тисяч (2) воїнів, і вони не розуміли, від кого вона могла бути, і раптом вони почули голос і їм здалося, ніби це був заклик учасників вакхічних містерій. І Демарат, який не знав нічого про елевсінські містерії, запитав Дікая, чий це міг бути голос. А той відповів йому: "Демарате! Напевне якесь велике нещастя спіткає цареве військо. Це цілком очевидно, бо в Аттіці нема ні душі і це голос бога з Елевсіна, який іде на допомогу афінянам та їхнім союзникам. І якщо ця курява впаде на Пелопоннес, то це загрожує самому цареві та його війську на суходолі, а якщо попрямує до кораблів на Саламіні, тоді цар наразиться на небезпеку втратити свій флот. Під час цього свята, яке афіняни святкують щороку (3) на честь Матері та її Дочки, хто з них захоче і хто з інших еллінів захоче, той посвячується в містерії. А цей голос, що ти його чуєш, це той крик, яким закликають Іакха". На це Демарат сказав: "Мовчи і про це не кажи нікому. Бо якщо ці твої слова дійдуть до царя, ти загубиш свою голову і ні я, і ніхто інший на світі не зможе тебе врятувати. Сиди спокійно, а щодо того війська, то його захищатимуть боги". Таку він дав йому пораду, а курява, з якої почувся голос, утворила хмару, піднялася високо в повітря і полетіла на Сала-мін, до табору еллінів. Отже, вони зрозуміли, що Ксерксів флот було приречено на загибель. Про це розповідав Дікай, син Теокіда і послався як на свідків на Демарата і на інших.

66. Ті, що були в морському війську Ксеркса, оглянувши місце загибелі лакедемонців, пройшли з Трахіни до Гістіаї, пробули там три дні і, перепливши через Евріп, ще за три дні прибули до Фалера. На мою думку, варварів було не менше і на суходолі і на кораблях, ніж тоді, коли вони вдерлися в Аттіку і коли вони прибули в Сепіаду і Фермопіли. Отже, на заміну тим, хто загинули від бурі і при Фермопілах, і в морській битві при Артемісії, я перелічу тих, які ще не були в поході з царем, а саме маліейців, дорійців і локрів та беотійців, що вирушили в похід усі разом, за винятком теспійців та платейців і ще карістійців, та андросців, і теносців та всіх інших острів'ян, крім п'яти міст(1), що їхні назви я навів вище. Бо, справді, чим більше заглиблювався до середини Еллади Перс, тим більше народів ішло за ним.

67. Отже, коли прибули до Афін усі вони, за винятком паросців (паросці залишилися позаду на Кітносі і очікували(1), чим закінчиться війна), коли всі інші прибули у Фалер, тоді Ксеркс особисто зійшов на кораблі, бажаючи зустрітися з їхніми залогами і дізнатися про їхні думки. Коли він прийшов туди і зайняв крісло голови, на його запрошення з'явилися тирани народів його держави і начальники морських підрозділів і сіли відповідно до почесних місць, які цар призначив кожному з них, перший там був цар Сідона, за ним цар Тіра, а після них всі інші відповідно до їхніх посад. Коли всі вони розсілися, кожен на своєму місці, Ксеркс, бажаючи перевірити кожного, наказав Мардонієві опитати кожного з них, чи слід починати морський бій (2).

68. Мардоній по черзі опитав їх, починаючи від царя Сідона, чи всі вони висловили думку, що треба почати морський бій, проте Артемісія висловилася так: "Я прошу тебе, Мардоніє, переказати цареві мою думку, а я під час морських боїв, що відбулися біля Евбеї, не була серед найбільших боягузів і я зробила там дещо не найменше від усіх. Ось моя думка: Великий владарю! Я вважаю правильним переказати тобі мою справжню думку, яка буде для тебе найкориснішою від усіх інших. Отже, я кажу тобі, пожалій свої кораблі і не вступай у морський бій, бо ці люди на морі настільки вправніші від твоїх, наскільки чоловіки від жінок. Власне, що тебе неодмінно зобов'язує наражатися на небезпеку в морській битві? Чи ти не став тепер володарем Афін, які були метою твого походу? Чи ти не став володарем усієї іншої Еллади? Ніхто тепер тобі не заважає. Ті, хто чинили тобі опір, тепер загинули, як вони того заслуговували. Зараз я тобі розповім, яке завершення матимуть справи ворогів. Якщо ти не поквапишся дати морський бій, але триматимеш кораблі поблизу берегів, чи залишаючись тут, чи пропливши далі до Пелопоннесу, то, великий владарю, ти легко досягнеш мети, що привела тебе сюди. Бо елліни не зможуть чинити тобі опір упродовж багатьох років, але ти змусиш їх розсіятися і кожен із них повернеться до своєї батьківщини. А це тому, що і поживи тут нема на цьому острові *, як я чула, і через те, коли ти приведеш своє сухопутне військо на Пелопоннес, то всі ті, що прибули з цих місць, залишаться спокійними, бо їх зовсім не обходить морський бій на користь Афінам. Проте, якщо ти поквапишся дати морський бій саме тепер негайно, я боюся, що можлива поразка морського війська спричиниться до загибелі і сухопутного війська. Я додам до цього, царю мій, ще й таке: май на увазі, що добрі люди мають найчастіше поганих рабів, а погані — добрих. А ти, найкраща людина на світі, маєш поганих рабів, яких ти вважаєш за своїх союзників: єгиптян, кіпріотів, кілікійців, памфілійців, які нічого не варті".

69. Поки вона це казала Мардонієві, ті, хто співчували Артемісії, були засмучені її словами, бо гадали, що, хто зна, чи не розгніває вона царя тим, що відраджує його вступати в морський бій. Навпаки, ті, хто їй заздрили і не співчували, бо з усіх союзників цар найбільше поважав її, раділи з того, що вона заперечує йому, гадаючи, що вона загине. Тим часом, коли Ксерксові доповіли про різні думки, він особливо був задоволений думкою Артемісії і, хоча і перед тим він уважав її за жінку гідну всякої похвали, тоді він став поважати її ще більше. Незважаючи на це, він наказав іти за думкою більшості, будучи певним того, що біля берегів Евбеї його воїни навмисне не виконали свого обов'язку, бо його там не було і він не дивився на них, а на цей раз він вирішив особисто як глядач стежити за морським боєм.

70. Щойно він дав сигнал до відплиття, як варвари вирушили на кораблях до Саламіну і вишикувалися до бою без перешкод у призначеному для них порядку. Але тоді ще не настав для них день уступити в морський бій, бо запала ніч і вони почали готуватися на завтра. А еллінів охопив страх і неспокій і найбільше тих, хто прибули з Пелопоннесу. Цей їхній неспокій походив від того, що вони перебували на Саламіні готові до морського бою за землю афінян, але якби вони зазнали поразки, то зосталися б оточеними на острові і потрапили б в облогу, і залишили б свою країну без захисту тоді, коли піхота варварів тієї самої ночі(1) вирушила в Пелопоннес.

71. Проте, що було в людських силах, усе було зроблено, щоб варвари не вдерлися суходолом на Пелопоннес. Пелопоннесці, як довідалися про те, що Леоніда і його спартанців у Фермопілах було вбито, побігли з своїх міст до Істму, де зайняли позиції, маючи на чолі як стратега Клеомброта, сина Анаксандріда, брата Леоніда. Будучи на Істмі, вони перегородили Скейронідський шлях, а потім, порадившися, вирішили побудувати мур і перегородити Істм. Оскільки їх було багато тисяч і всі вони працювали, будівництво швидко посувалися, бо вони тягали каміння і цеглу, і деревини, і коші з піском, а крім того, ті, що поспішили до них на допомогу, не припиняли роботи ні на хвилину і працювали і вдень, і вночі.

72. Елліни, які прийшли всім гуртом на Істм для допомоги, були такі: лакедемонці, всі аркадяни, елейці, корінфяни, сікіонці, епідаврійці, флеясійці, тройзенці і герміонці. Вони поспішили на допомогу і трусилися від страху за Елладу, яка наражається на небезпеку, а інших пелопон-несців це не обходило, хоч уже закінчилися олімпійські і карнейські свята.

73. Сім народів мешкає на Пелопоннесі. З них двоє — автохтони і тепер вони перебувають там, де мешкали і за давніх часів: аркадяни(1) та кінурійці. Один народ, а саме ахейський народ (2), якщо він не виселився з Пелопоннесу, проте виселився з своєї країни і мешкає в чужій землі. Інші народи, з семи — чотири, прибули з інших країв, дорійці, етолій-ці, дріопи і лемносці. Дорійці мають багато і значних міст, етолійці — лише одне, Еліду, дріопи — Герміону і Асіну, що розташована поблизу лаконської Кардаміли, а лемносці мають усі міста парореатів (3). Кінурійці, будучи автохтонами, очевидно, є іонійцями і вони єдині з них на Пелопоннесі, але підпали під владу аргосців і з часом змішалися з дорійцями. Це орнеати (4) та їхні сусіди. Із інших семи народів решта міст, крім тих, що я назвав, залишилися найтральними, а якщо сказати правду, залишаючись нейтральними, перейшли на бік мідійців (5).

74.