Уранія - Геродот

Добре буде, коли ми залишимося в Елладі і подбаємо про себе і про свої родини. І кожен із нас тепер, коли ми зовсім прогнали варварів, нехай відбудує своє житло і старанно обробить свою ниву, а навесні ми відпливемо до Геллеспонту і до Іонії". Так він казав, маючи на меті здобути прихильність Перса, щоб було йому, де знайти притулок, коли б із ним сталося щось прикре від афінян, як воно і відбулося.

110. Незважаючи на те, що ця Фемістоклова промова була облудною, афіняни повірили йому(1). Оскільки і перед тим було поширено думку, що Фемістокл розумна людина, і справді виявилося, що він і розумний, і тямущий, вони готові були повірити всьому, що він говорив. Коли він умовив їх прийняти його план, він одразу послав на кораблі кілька чоловік, про яких він був упевнений, що навіть якби їх поставили на тортури, то вони не скажуть того, що він доручив їм переказати Цареві. Одним із них був той самий Сікінн. Коли вони прибули до Аттіки, всі інші залишилися на кораблі, а Сікінн прийшов до Ксеркса і сказав йому: "Мене послав Фемістокл, син Неокла, стратег афінян, найкращий і найздібніший від усіх союзників, щоб я повідомив тебе, що афінянин Фемістокл, бажаючи зробити тобі послугу, затримав еллінів, які хотіли переслідувати свої кораблі і зруйнувати мости на Геллеспон-ті. А тепер ти можеш цілком спокійно повернутися до твоєї країни". Про це вони повідомили Царя і повернулися назад (2).

111. Тим часом елліни, відмовившися від дальшого переслідування варварського флоту і від того, щоб пливти до Геллеспонту і зруйнувати переправу, обложили Андрос, бажаючи заволодіти ним. Отже, мешканці Андросу були першими острів'янами/ від яких Фемістокл зажадав грошей(1), але вони їх йому не дали, але Фемістокл навів їм такий довід, що афіняни виступили проти них і мають із собою двох великих богинь — Умову та Силу, і через це андросці мають за всяку ціну дати їм гроші, ті відповіли, що вони, звичайно, бачать, що Афіни велике і багате місто, якщо їм допомагають такі добрі богині, але андросці дуже бідні на ниви і дві богині, власне, їм не потрібні, не покидають їхній острів, але міцно тримаються за нього — Бідність і Розпач, і оскільки в них є ці дві богині, вони не дадуть грошей афінянам, бо сила афінян не переможе ніколи їхнього безсилля. Така була їхня відповідь і через те, що вони не дали грошей, їх було обложено.

112. Тоді Фемістокл, жадоба якого не мала меж, послав і на інші острови(1) тих самих вісників (котрих він послав до андросців) з погрозами, якщо вони не дадуть того, що він вимагає, він виступить проти них із еллінським військом, обложить їх і зруйнує їхні міста. Цими погрозами він зібрав значні грошові суми від карістійців і паросців, які повідомлені про облогу Андросу, який перекинувся на бік мідійців, і, крім того, знаючи, що Фемістокл уславився більш за всіх стратегів, злякалися і послали гроші. Чи дали гроші і якісь інші острів'яни, я не можу сказати, але гадаю, що і хтось із інших також дав, а не лише вони. Проте, коли це певне, принаймні щодо карістійців, які, незважаючи на виплату грошей, не уникли лиха. Що ж до паросців, то вони грошима власкавили Фемістокла і так уникли походу проти них. Отже, Фемістокл, базуючись на Андросі, потай від інших стратегів обзавівся грошима.

113. Військо, що було з Ксерксом, перечекало кілька днів і відступило до Беотії тим самим шляхом, яким прибуло. Мардоній уважав, що йому треба було супроводити Царя. Потім він вирішив, що доба року не підходить для продовження військових дій і що краще буде перезимувати у Фессалії а згодом навесні напасти на Пелопоннес. Прибувши до Фессалії, Мардоній, насамперед, відібрав усіх персів, тих, що називалися безсмертними, крім їхнього стратега Гідарна (бо той сказав, що не хоче покидати Царя). Потім із персів він виділив панцерників і тисячу вершників (2), потім мідійців і саків, бактрійців та індійців, піших і кінних. Ці народи він узяв сповна, а серед інших союзників він відібрав небагатьох і тих, що вирізнялися своєю статурою, або про яких він знав, що вони вчинили щось важливе. З народів, які він обрав, перси були в більшості. Вони мали на собі намиста і обручки. На другому місці були мідійці, їх було не менше за персів, але вони не вирізнялися більшою силою. Таким чином, загальна кількість війська разом із вершниками сягала трьохсот тисяч.

114. На той час, коли Мардоній набирав собі військо, а Ксеркс перебував у Фессалії, з Дельфів до лакедемонців прийшов оракул, щоб вони зажадали від Ксеркса сатисфакції за вбивство Леоніда і прийняти те, що Цар дасть їм. Спартанці негайно послали вісника, який застав усе військо ще у Фессалії і, з'явившися до Ксеркса, сказав йому: "Владарю . мідійців! Лакедемонці та Геракліди Спарти вимагають від тебе сатисфакції за вбивство, бо ти вбив їхнього царя, який обороняв Елладу"(1). Почувши це, Ксеркс засміявся і деякий час не міг сказати ні слова, а потім, оскільки при ньому був присутній Мардоній, він показав на нього і сказав йому: "Гаразд! Мардоній тепер дасть їм сатисфакцію, яку вони вимагають".

115. Ксеркс уважав ці слова за відповідь і відступив, залишивши Мардонія у Фессалії, а сам спішно вирушив до Геллеспонту і за сорок п'ять днів(1) прийшов до того місця, через яке вже проходив, маючи з собою жалюгідні залишки війська. Скрізь, де вони проходили, який би там не був народ, вони забирали в нього врожай і так годувалися, а де зовсім не було поживи, вони їли траву з землі або кору дерев, що її здирали з них, і листя, які зривали, і все це пожирали, чи то були дикі, чи культурні рослини, не залишаючи нічого. Це вони робили з голоду. Так на військо напала якась пошесть, дизентерія, і їх винищувала на шляху. Тих, що захворіли, він залишав у містах із наказом, щоб їх доглядали та годували. Деяких він залишив у Фессалії, в Македонії і в Сірісі, що в Пайонії. Там він залишив, коли йшов у похід на Елладу, священну , колесницю Зевса, але відступаючи, не міг забрати її з собою, бо пайонці віддали її фракійцям, а коли Ксеркс зажадав, щоб вони йому її повернули, вони відповіли, що його кобилиць, там, де їх випасали, викрали фракійці з північної Фракії, які мешкають біля джерел Стрімону.

116. В тих краях цар фракійських племен бісалтів і крестонців учинив жахливий злочин. Сам він відмовився підкоритися Ксерксові і відійшов до високих Радопських гір, а своїм синам заборонив узяти участь у поході проти Еллади. Однак вони чи тому, що не надали значення забороні, чи просто через охоту побачити війну пішли в похід разом із Ксерксом. Коли вони, всі шестеро повернулися живі й здорові, їхній батько наказав виколоти їм очі, щоб покарати їх за те, що вони зробили.

117. Такої зазнали вони кари. Тим часом перси, коли пройшли через Фракію і прибули до протоки, поспішно зійшли на кораблі, щоб пливти до Абідоса, бо вони не знайшли на тому місці корабельного моста який зруйнувала буря. Під час їхнього перебування на тому місці, маючи в своєму розпорядженні більше харчів, ніж у поході, і через те, що вони жадібно їли і там була інша вода, багато з тих, що залишилися у війську, захворіли. Решта разом із Ксерксом прибули в Сарди.

118. Існує ще інший переказ про це, а саме такий. Нібито Ксеркс, повертаючись із Афін, коли прибув до Еіона, що поблизу Стрімону, не захотів звідти подорожувати суходолом і військо залишив під командою Гідарна, щоб той вів його до Геллеспонту, а сам сів на фінікійське судно і повернувся в Азію. Кажуть, що в морі їх наздогнав вітер, що віяв від Стрімону і підняв хвилі. І тоді дедалі, то буря збільшувалася, а судно було настільки перевантажено персами, які поверталися разом із Ксерксом і перебували на палубі. Ксеркса охопив страх і він покликав керманича і запитав його, чи є якась надія на рятунок, і той відповів йому: "Царю мій! Нема жодної надії, хіба що нам у якийсь спосіб можна було б позбутися багатьох людей на кораблі". І Ксеркс, почувши це, вигукнув: "Зараз, перси, кожен із вас покаже, наскільки він любить свого царя, бо, здається, від вас залежить мій рятунок". Так він сказав їм і вони почали падати перед ним долілиць, і стрибати в море. Так судно стало легшим і вони щасливо прибули в Азію. Щойно Ксеркс зійшов на сушу, як учинив таке. Оскільки керманич урятував царя, той подарував йому золотий вінець, але оскільки він спричинився до загибелі багатьох персів, він відрубав йому голову.

119. Проте цей переказ, що поширюється про повернення Ксеркса, мені, принаймні, здається зовсім не вірогідним, і саме щодо персів. Отже, якщо, справді, керманич сказав таке Ксерксові, серед десяти тисяч, яких запитати, не буде жодного, хто не погодився б з тим, що Цар зробив би так: тим, які були на палубі, а це були найзнатніші з персів, він наказав би спуститися в трюм, і таке число веслярів, котрі були фінікійцями(1), він викинув би в море. В усякому разі, як я вже сказав вище, Ксеркс із рештою війська повернувся суходолом до Азії.

120. Найважливіший доказ цього такий. Відомо напевне, що Ксеркс, повертаючись, прийшов в Абдери, де в нього серед мешканців були приятелі, і що він подарував їм золотий акінак і гаптовану тіару. Абдері-ти навіть кажуть, а я особисто цьому не вірю, ніби тоді вперше відтоді як він покинув Афіни, він розв'язав свій пояс, почувши себе в безпеці. Адже Абдери розташовано далеко ближче до Геллеспонту, ніж Стрімон та Еіон, де згідно поголосці він сів на корабель.

121. Крім того, елліни, оскільки не могли оволодіти Андросом, перейшли до Каріста, і сплюндрувавши країну, повернулися на Саламін. Там вони виділили як пожертву богам першину здобичі і ще три фінікійські трієри, присвятивши їх одну на Істмі(1), вона стоїть там і за мого часу, другу на С уніоні(2) і третю на Саламіні на честь Еанта. Потім вони поділили між собою здобич і послали в Дельфи першину, з якої зробили статую чоловіка(3), що тримав у руці ніс корабля, заввишки в дванадцять ліктів. її було поставлено там саме, де й золота статуя македонця Александра (4).

122. Коли елліни послали в Дельфи першину, вони спільно запитали бога, чи він зовсім задоволений першиною, яку він одержав, і чи вона йому припала до вподоби. І бог відповів їм, що всіма іншими еллінами він задоволений, але не егінцями, бо від них він хотів би одержати окреме приношення з тієї нагороди за подвиги(1), котру вони одержали після морської битви при Саламіні.