Уранія - Геродот
І егінці, довідавшися про цю відповідь, принесли як присвяту три золоті зірки (2), які прикріплено на верхівці бронзової щогли там у кутку поблизу Крезового кратера.
123. Після розподілу здобичі елліни попливли до Істму, щоб видати нагороду тому еллінові, який виявився найдостойнішим від усіх під час цієї війни. Коли стратеги прибули туди, вони розподілили між собою черепки для голосування на жертовнику Посейдона, щоб визначити, хто з усіх уважатиметься за першого, а хто за другого. Виявилося, що всі вони проголосували за себе, бо кожний уважав себе за найкращого. Що ж до другого, то більшість із них визнали таким Фемістокла. Так сталося, що стратеги одержали по одному голосу, а Фемістокл перевершив усіх, як претендент на другу премію.
124. Проте, хоч елліни через свої ревнощі не захотіли винести остаточне рішення щодо нагородження, кожен із них відплив на свою батьківщину, так і не давши нікому премії, незважаючи на це, Фемістокл став знаменитим у всій Елладі і прославився як найталановитіший еллін. І оскільки ті, що брали участь у морській битві при Саламіні, не визнали його за незаперечного переможця, він одразу після того подався до Лакедемона, щоб його там ушанували. І, справді, лакедемонці влаштували йому блискучий прийом і велике вшанування. Як нагороду вони присудили Еврібіадові маслиновий вінок, а за правильні рішення та спритність Фемістоклові дали також маслиновий вінок і, крім того, подарували йому найкращу колесницю(1), що була в С парті. І виголосивши йому багато похвал, коли він від'їжджав, його супроводжували триста добірних спартанців із тих, що називаються вершниками, аж до кордону Тегеї. І наскільки я знаю, він був єдиною людиною на цілому світі, якій спартанці дали такий почет.
125. Коли з Лакедемона Фемістокл повернувся в Афіни, Тімодем із Афідни(1), один із ворогів Фемістокла, взагалі не видатна особа, в нестямі від заздрощів причепився до Фемістокла і почав обвинувачувати його за те, що той пішов до Лакедемона і казав йому, що це не його вшанували лакедемонці, а вони вшанували Афіни. А Фемістокл, оскільки Тімодем продовжував це повторювати, сказав йому: "Звичайно, так воно і є: ні мене, як би я був із Бельбінів (2), не було б так ушановано спартанцями, ні тебе, друже, як би ти був афінянином".
126. Такі справи були в еллінів. Тим часом Артабаз(1), син Фарнака, видатна особа серед персів і перед тим, але який став ще славнозвіснішим після подій при Платеях, із шістдесятьма тисячами воїнів, яких вибрав Мардоній, супроводив Царя до переправи через протоку. Коли вже Цар був в Азії, Артабаз, повертаючись, прибув до Паллени. І оскільки Мардоній перезимовував у Фессалії та в Македонії і не спонукав його приєднатися до решти війська, Артабаз вирішив, що з його боку не було б розумним не уярмити потейдейців, які повстали. Отже, потейдейці, коли через їхню країну, повертаючись, пройшов Цар і перський флот відплив від Саламіну, відверто повстала проти варварів, а разом із ними й інші мешканці Паллени.
127. Тоді Артабаз обложив Потейдаю і, підозрюючи, що і олін-фяни збираються повстати проти Царя, обложив також і їхнє місто. В ньому були боттіайці, яких македонці вигнали з берегів Тер-майської затоки. Коли після облоги він заволодів містом, вивів мешканців із міста на берег озера і там усіх зарізав, а місто передав Крі-тобулові з Торони, якого призначив правителем халкідян, і так хал-кідяни заволоділи Олшфом(1)-.
128. Щойно Артабаз захопив Олінф, як він зосередив свою увагу на облозі Потейдаї і, коли він був занятий цією облогою, стратег Скіони Тімоксейн добровільно вступив у зв'язок із ним, щоб передати йому місто. З чого почалося це взаємопорозумшня, я, принаймні, не можу сказати (бо про це ніхто не сказав), але ось як закінчилася ця справа. Щоразу, коли Тімоксейн хотів передати якесь повідомлення, написане ним для Артабаза, або Артабаз Тімоксейнові, вони обгортали записку навколо нижнього кінчика стріли, і закривали її пір'ями, а потім випускали стрілу в обумовлене місце. Але намір Тімоксейна передати Потейдаю Артабазові було викрито, бо одна стріла з повідомленням, яку Артабаз хотів випустити в обумовлене місце, не потрапила туди, але влучила в плече одного потейдейця. До пораненого, як це буває на війні, підбігло багато людей і вони одразу витягли з рани стрілу, побачили на ній записку і принесли її до стратегів. У Потейдаї тоді були союзні війська з різних міст Паллени. Коли стратеги прочитали записку і дізналися, хто був провинником зради, вони вирішили не обвинувачувати Тімоксейна в зраді. І не робити цього заради міста скіонеців, щоб відтоді надалі скюнейці не називалися зрадниками. Ось у такий спосіб було викрито Тімоксейна.
129. Минуло три місяці відтоді, як Артабаз обложив Потейдаю, і тут стався на морі відплив і тривав довго. Щойно варвари побачили берег, від якого відступила вода, як вони почали проходити до Паллени(1). Вони пройшли вже дві п'ятих свого шляху і їм залишилося пройти три п'ятих, Щоб досягти Паллени, коли несподівано почався приплив і настільки навальний, якого не було перед тим, як свідчать мешканці того краю, хоч там часто бувають припливи і відпливи. Отже, ті з варварів, які не вміли плавати, потонули, а на тих, котрі вміли, напали потейдейці на своїх легких суденцях і їх повбивали. На думку потайдейців причиною цього стрімкого припливу і загибелі персів було те, що саме ці перси, яких утопило море, опоганили храм і статую Посейдона (2) в передмісті Потейдаї. Так вони пояснюють причину цієї події і я, принаймні, гадаю, що вони кажуть правду. Усіх інших, які врятувалися, взяв Артабаз і відвів їх у Фессалію до Мардонія.
130. Отаке сталося з тими, хто супроводжував Царя. А морське Ксерксове військо, скільки його ще залишилося, покинувши Саламін і прибувши до Азії, перевезло з Херсонесу до Абідоса Царя з його військом і зазимувало в Кімі. Коли настала весна, вони зібралися на Са-мосі. Деякі кораблі перезимували там. їхніми залогами здебільшого були перси та мідійці, а їхніми стратегами стали Мардонт(1), син Багая, і Артаінт, син Артахая. їхнім співначальником, якого призначив його дядько Артаінт, став Ітамітр. Після жорстокого випробування, яке вони зазнали, вони вже більше не просувалися на захід і ніхто їх не змушував до цього. Вони залишилися на Самосі і доглядали за Іонією, щоб там не було повстання. В них було триста кораблів, рахуючи також іонійські. Між іншим, вони навіть не чекали, що елліни прийдуть в Іонію, але задовольняться тим, що охоронятимуть свою країну. Цей висновок вони зробили з того, що, коли вони тікали з Саламіну, їх не переслідували, але вони задоволені повернулися назад. Справді, зазнавши поразки на морі, вони були розчаровані в своїх можливостях, але ще сподівалися, що на суші Мардоній легко розіб'є ворогів. Перебуваючи на Самосі, вони, з одного боку, мали намір якось перешкодити ворогам, а з другого — хотіли почути, як там справи в Мардонія.
131. Початок весни і перебування Мардонія у Фессалії спонукали еллінів до дій. їхнє сухопутне військо ще не зосередилося в одному місці, а морське військо, сто десять кораблів, прибуло до Егіни. їхнім архістратигом і навархом був Леотіхід, син Менара, сина Гегесілая, сина Гшпократіда, сина Леотіхіда, сина Анаксілая, сина Архімеда, сина Анаксандріда, сина Теопомпа, сина Нікандра, сина Харілая, сина Евно-ма, сина Полідекта, сина Прітанія, сина Евріфонта, сина Прокла, сина Арістодема, сина Арістомаха, сина Клеодая, сина Гілла, сина Геракла з іншої царської родини. Всі вони, за винятком двох перших, яких я згадав після Леотіхіда, були царями Спарти. А стратегом афінян був Ксантіпп(1), син Аріфрона.
132. Коли всі кораблі прибули до Епни, в табір еллінів прийшли представники іонійців, які незадовго перед тим побували в Спарті, щоб попросити лакедемонців визволити Іонію. Серед них був і Геродот(1), син Басілейда. Вони домовилися між собою, повставши, вбити хіоського тирана Страттія. Спочатку їх було семеро. Проте, коли їхню змову було викрито, бо один із змовників розповів про їхній задум, тоді інші шестеро повтікали з Хіосу і саме на той час прибули на Егіну, і попросили еллінів пливти до Іонії. Вони ледве вмовили еллінів допливти до Делосу, бо далі все наводило страх на еллінів, бо тих країв вони не знали (2) і, крім того, гадали, що там перебуває сила перського війська. А Самос, їм здавалося, розташований так далеко, як Гераклові стовпи. І ось який збіг обставин! Перелякані варвари не наважувалися пливти далі на захід від Самосу. А з другого боку, елліни, незважаючи на те, що їх умовляли хюсці, не наважувалися пливти далі на схід від Делосу. Так цю відстань між ними підтримував взаємний страх.
133. Отже, елліни припливли на Делос, а Мардоній перезимовував у Фессалії. Коли він уже готувався вирушити, він послав звідти до пророчих святилищ одну людину з Европа(1), на ймення Міс, із дорученням вимагати оракули всюди, де тільки персам дозволялося запитувати. Про що саме він хотів довідатися в пророчих святилищах і доручив це йому, я не можу сказати, бо не від кого нічого не чув про це. Проте я маю думку, що Мардоній послав його запитувати про те, що його найбільш цікавило і ні про що інше.
134. Відомо, що цей Міс прийшов у Лебадею(1) і йому пощастило, підкупивши там одного з тамтешніх, умовити його спуститися в печеру Трофонія. Побував він також в Абах, у Фокіді, щоб звернутися з запитанням до тамтешнього святилища. Бо він був також у Фівах і одразу, прибувши туди, він попросив оракул в Аполлона Ісменія (там, як і в Олімпії, можна одержати оракул через емпіромантію (2)), потім він послав якогось чужинця, не фіванця, котрого вмовив за плату поспати в святилищі Амфіарая (3). Жодному фіванцеві не дозволяється там просити собі оракул ось через що: Амфіарай своїми оракулами наказав їм вибрати, що вони хочуть із двох можливостей, або він буде в них ворожбитом, або він буде їхнім союзником, одне виключало друге. І вони воліли краще мати його як союзника. Через це не дозволяється фіванцям спати в святилищі.
135. Тоді згідно з переказом фіванців сталося таке, що для мене залишається зовсім нез'ясованим. Отже, коли Міс із Европа обійшов усі пророчі святилища, він пройшов також до святилища Аполлона Птоя.
