Дерсу Узала - Арсеньєв Володимир
І. Мерзлякову. Річка Сяо-Іодзихе дуже мальовнича. Вузенька звивиста долинка обставлена по краях порівняно високими горами. За словами китайців, на їх вершинах є великі жили срібно-свинцевої руди і мідного колчедану.
Долина річки Літянгоу якась дивна — чи то поперечна, чи поздовжня. Місцями вона ширшає до півтора кілометра, місцями звужується до двохсот' метрів. У нижній частині долини є багато галяЁин, захаращених камінням і непридатних для землеробства. Тут часто трапляються гори і подекуди — негусті листяні ліси. Чим вище йти долиною, тим частіше мерехтять темні силуети хвойних дерев, які поступово починають переважати.
У верхів'ях Літянгоу е китайська мисливська фанза. Від неї стежка повертає ліворуч у гори і йде на Іман. Підйом на перевал Хунтамі з південного боку важкий; у верхів'ях долина дуже вузька і завалена камінням та бу-реломним лісом.
Населення околиць річки Іодзихе,— мішане, воно скла* дається з китайців і тазів (удегейців). Китайські фанзи зосереджені головним чином на лівому березі річки, а тубільці оселилися вище по долині, біля гір.
На другий день ми розсталися з китайцями.
Стежка знову перейшла за річку і незабаром привела нас до того місця, де Іодзихе поділяється на три річки: 1) Сінанцу, 2) —Кулему (етимологія цього слова мені невідома) і 3) Ханьдахезу7, Кулема, довжиною кілометрів сорок, тече з заходу, беручи початок у горах Сіхоте-Аліню, а Хапьдахеза — 20 кілометрів; останньою можна вийти на річку Сіду (притока Санхобе), де торік мене захопила лісова пожежа. Від того місця, де ці три річки зливаються, і починається власне Іодзихе. Тут з правого боку (по течії) здіймається висока скеляста сопка Да-Лаза. Стежка проходить біля її підніжжя. Китайці кажуть, що це улюблене місце тигрів.
Річка Сінанца тече поздовжньою долиною між Сіхоте-Алінем і хребтом, паралельним йому. Вона має завдовжки близько 75 кілометрів і завширшки до ЗО метрів. За скелястою сопкою спочатку йдуть місця відкриті і частково заболочені. Далі галявина починає підвищуватись і непомітно переходить у терасу, зарослу рідким листяним лісом. Зійшовши з неї, ми пройшли ще з півкілометра і потім ввійшли до розкішного лісу.
Коли я хочу уявити собі незайману тайгу, то щоразу думками лину в долину річки Сінапци. Крім звичайних ясена, берези, ермана і вільхи, тут ростуть: аяиська ялина — представниця охотської флори, клен з червоними гілками, що мас листя, як у чорноклена, черемха Маака з жовтим берестом, як у берези, і з гілками, пригнутими до землі, над цим немало попрацювали ведмеді, нарешті по берегах річки багато вербняків, у яких молоді пагінці мають чорнувато-сизий відтінок.
Підлісся складалося з різноманітних кущів, серед яких варто відзначити колючий агрус з дуже дрібним, закругленим мохнатим листям та білий дерен з гнучкими довгими гілками і— ланцетовидним листям, зверху — темно-зеленим, знизу — білястим.
Вгорі гілки дерев переплелися між собою так, що зовсім заховали небо. Особливо вражали своїми розмірами тополя і кедр. Сорокарічний молодник, що росте під їх покровом,7 здавався жалюгідною порослю. Бузок, який завжди росте кущами, тут має вигляд дерева заввишки п'ять сажнів і в обхват два фути. Старий бурелом, що дуже причепурився мохом, мав цікавий декоративний вигляд і цілком гармонував з навколишньою розкішною рослинністю.
Густий підлісок, що складається з чортового дерева, виноградника та ліан, робить ці місця важкопрохідиими, і тому наш загін посувався досить повільно: доводилося часто зупинятися, придивлятись, де менше бурелому, обводити мулів боком.
В цей день М. А. Десулаві відзначив у своєму щоденнику такі квіткові і безквіткові рослини, що ростуть разом: 1) клинтонію з великим соковитим листям і білими квітами на довгій стеблині, 2) гніздівку, прикрашену численними пахучими фіолетовими квітами, 3) зміячку — високу рослину з довгим сидячим листям і з білувато-жовтими квітами, потім 4) папороть, велике ажурне листя якої має трикутну форму і на перший погляд скидається на листя орляка, і 5) безщитник жіночий — теж має велике листя, форма якого змінюється залежно від її оточення.
Чим далі, тим більше ліс було завалено буреломом і тим важче було посуватись з в'юками.
Щоб уникнути затримок, ми послали вперед робочий авангард під керівництвом Захарова. Він повинен був прибрати бурелом з дороги і, де треба, робити обходи. Інколи дерево, яке впало, зависало вгорі. Тоді обрубували тільки нижні гілки, роблячи ніби ворота; у бурелому, що лежав на землі, обрубували сучки, щоб мули не поранили ніг і не попробивали животів.
Після полудня загін дійшов до лудеви. Вона перетинала долину річки Сінанци і одним кінцем упиралася в скелясту сопку. Лудева була стара, і через те треба було уважно дивитися під ноги, щоб не попасти в яку-небудь пастку. Провідна стежка привела нас до залишеної мисливської фанзи. Біля неї на палях стояла комора, призначена для зберігання запасів продовольства, звірячих шкур, пантів і іншого мисливського майна/
Тут ми й заночували.
Ранком спати нам довго не довелося. На світанку появилося багато мошви; повітря буквально кишіло нею. Мули перестали їсти корм і тислися до бівуаку. Нашвидку ми напилися чаю, зібрали намети і рушили в дорогу.
Від мисливської фанзи стежка йде густим лісом. Вона дуже петляє, обходячи бурелом і густі зарості виноградників.
Завжди у другій половині літа з'являються великі чорні павуки. Вони снують тенета колісного типу, причому основні нитки бувають довжиною від 5 до 7 метрів і такі міцні, що їх вільно можна відтягувати рукою вбік. У серпні ці павуки гинуть, і натомість появляються інші, менших розмірів, жовто-зеленого кольору, з червоним малюнком йа черевці і головогрудях. їхнє огидне павутиння траплялося майже на кожному кроці. Особливо багато неприємностей зазнає той, хто іде попереду, йому раз у раз доводиться знімати павутину з обличчя або скидати павука, що вчепився за ніс.
В цей день ми дійшли до місця, де Сінанца поділяється надвоє: Да-Сінанцу8 і Сяо-Сінанцу9. Перша є головною річкою, друга — її притокою.
Що ближче до вододілу, то сумніший ставав ліс, більше траплялося звіриних слідів, стежка часто переривалась і переходила то на один, то на другий бік річки; нарешті ми її загубили зовсім.
На цьому шляху в Сінанцу впадають такі гірські річки: Пярл-гоу й Ізімлу — з правого боку; Лаза-гоу і Хупголя-гоу 10 — з лівого. Сама по собі річка небагатовода, але великі купи бурелому вказують па те, що під час дощів вода підіймається так високо, що дерева по ній вільно пливуть з місця на місце.
Чим далі, тим важче ставало іти. Тому я вирішив залишити мулів на бівуаку і на другий день продовжувати подорож, взявши тільки торбинки. Ми сподівалися за два дні досягти вододілу, однак цей перехід забрав у нас чотири доби. Як на біду, зіпсувалася погода — пішли дощі.
У верхів'ї річка Сінанца з лівого боку приймає в себе ряд маленьких ручаїв, що збігають із Сіхоте-Аліню.
Вибравши один з них, ми почали сходити на хребет. За спостереженням Дерсу, дощ мав бути затяжний. Хмари низько повзли над землею і наполовину огортали гори. Отже, на вершині хребта ми побачили те, що було безпосередньо поблизу нас. До того ж наші запаси гіродо-вольства кінчалися. Це примусило нас на другий день зійти в долину.
Дві доби ми відсиджувались у наметах. Надвір не можна було вистромити носа. По похмурому небу низько, наче наввипередки, бігли важкі хмари, сиплючи дощем. Нарешті терпець нам увірвався, і, незважаючи на негоду, ми вирішили йти назад до моря. Не встигли відійти од бівуаку на таку відстань, з якої в тиху погоду чути рушничний постріл, як дощ зразу перестав, визирнуло сонце, і все навколо набрало радісного вигляду; тільки каламутна вода у річці, прибита до землі трава і клапті туману в горах свідчили про недавню негоду.
Втомлені негодою, ми рано стали на бівуак. Ввечері біля нашого табору ревів тигр. Вночі ми підтримували жаркий вогонь і кілька разів стріляли з рушниць.
Днів через два ми дійшли до того місця, де залишили мулів і частину команди. Біля гирла річки Сінанци застали сім'ю, що складалася з горбатого тази, його дружини, двох дітей і молодого удегейця на ім'я Чан Лін. Вони стояли на вкритій галькою обмілині і ловили рибу. Недалеко від їхнього стійбища. на гальці лежав перекинутий догори дном човен. Свіжі підпалини на бортах і зовсім біле дерево свідчили про те, що цього човна зовсім недавно видовбано і він ще не був • у воді. Горбатий таза пояснив нам, що сам він човнів робити не вміє і для цього нарочито запросив свого племінника з річки Такеми.
Поговоривши трохи з тубільцями, ми попрямували далі, а Дерсу лишився. Другого дня він наздогнав нас і розповів багато цікавого. Виявилося, що місцеві китайці хотіли відібрати у горбатого тази його дружину та дітей і вивезти їх на Іман. Таза вирішив тікати. Коли б він пішов сухопуттям, китайці наздогнали б його й убили. Чан Лін порадив йому зробити човна і втекти морем.
25 липня ми пішли до китайських фапз, розташованих біля річки Дунгоу, долиною якої йде дорога на річку Сан-хобе.
Наступна ніч була темна і дощова. Тази надумали скористатися з неї для втечі. Випало так, що китайці теж у цю ніч вирішили напасти і не тільки відібрати жінку, але й позбутися раз назавжди. обох тазів. Дерсу якось дізнався про це і повідомив удегейців про небезпеку, яка їм загрожувала. Захопивши з собою гвинтівку, він пішов до фанзи горбатого тази і розпалив у ній вогонь, начебто всі її мешканці були вдома. Тим часом тази потихеньку спустили човен на воду і посадили в нього жінку та дітей. Треба було пропливти повз китайське селище. Ніч була вітряна, дощова, і це сприяло успіхові.
Щоб човна не було помітно, Дерсу вимазав його зовні грязюкою й вугіллям. Як не старались обидва мисливці, проте обдурити собак не пощастило. Вони зачули тазів і зняли несамовите гавкання. Китайці вибігли з фанзи, але човен проминув небезпечне місце раніше, ніж вони встигли добігти до річки. Дерсу проводжав тазів аж до моря. Приблизно за годину човен досяг моря. Тут Дерсу розпрощався з тазами і зійшов на берег. Побоюючись зустрічі з китайцями, гольд не пішов назад по дорозі, а заховався в лісі, і тільки вдосвіта повернувся до нас на бівуак.
26 липня ми ще пробули на річці Іодзихе.
