Дерсу Узала - Арсеньєв Володимир

Вони швидко пливли на північний захід. Скоро ми промокли до рубця. Тепер нам було байдуже. Дощ не міг стати перешкодою. Щоб не обминати скелі, вирішили зійти до річки і піти по гелечниковій обмілині. Настрій у всіх був бадьорий, стрільці жартували і штовхали один одного у воду. Нарешті о третій годині дня ми минули міжгір'я. Загрозливі місця лишилися позаду.

В лісі вітер не дошкуляв нам, але щоразу, тільки-но виходили на річку, ми починали мерзнути. О п'ятій годині після полудня дійшли до четвертої мисливської фанзи. Вона стояла на березі невеликої протоки з лівого боку річки. Перейшовши річку вбрід, ми почали влаштовуватися на ніч. Стрільці розв'ючили мулів, потім узялися носити дрова і наводити лад у фанзі.

Кому доводилося мандрувати по тайзі, той знає, що значить у негоду знайти мисливську фанзу. По-перше, не треба заготовляти багато дров, а по-друге, фанза все-таки тепліша, сухіша і надійніша, ніж намет. Поки стрільці поралися біля фанзи, я разом з Чжан Бао зійшов на найближчу сопку. Звідти було видно, що діялося в долині річки Білімбе.

Рвучкий вітер клубами гнав з моря туман. Наче велетенські хвилі, котився він по землі і змішувався в горах з дощовими хмарами.

Смерком ми повернулися назад. У фанзі вже палав вогонь. Я ліг на кан, але довго не міг заснути. Дощ хльоскав по вікнах; вгорі, мабуть, на горищі, хлопала кора; десь завивав вітер, і не розбереш, чи то шумів дощ, чи стогнали холодні кущі або дерева. Буря бушувала всю ніч.

На ранок, 10 серпня, я прокинувся від сильного шуму. Не треба було виходити з фанзи, щоб зрозуміти, в чому річ. Дощ линув як з відра. Дужі пориви вітру струшували всю фанзу.

Я швидко одягнувся і вийшов надвір. У природі діялося щось неймовірне. І дощ, і туман, і хмари — все перемішалося. Велетенські кедри гойдалися з боку на бік, люто шуміли і наче скаржились на свою долю.

На березі річки я побачив Дерсу. Він ходив і уважно дивився на воду.

— Ти що робиш? — запитав я.

—* Каміння дивлюсь: вода прибувай,— відповів він

і почав лаяти китайця, що збудував фанзу так близько до роди.

Тут тільки я звернув увагу, що фанза справді стоїть на низькому березі і, якби трапилася повідь, її легко могло б затопити.

Перед полуднем Дерсу і Чжаи Бао, порадившись, пішли в ліс. Накинувши на себе дощовик, я рушив за ними і побачив їх біля тієї сопки, на яку сходив учора. Вони носили дрова і складали їх на купу. Мене здивувало, що вони складають їх так далеко від фанзи. Я не став заважати їм і вибрався на гірку. Даремно я сподівався побачити долину Білімбе: нічого не бачив, окрім дощу й туману. Смуги дощу, наче хвилі, рухались у повітрі і проходили крізь ліс. Після хвилин тиші буря немовби хотіла надолужити прогаяне і шаленіла ще дужче.

Мокрий, я скоро змерз, повернувся' у фанзу і послав Сабітова до Дерсу по дрова. Він вернувся і доповів, що Дерсу й Чжан Бао не дають дров. Знаючи, що старий ніколи нічого не робить даремно, я пішов разом із стрільцями збирати дрова вверх по протоці.

Години через дві повернулись у фапзу Дерсу і Чжан Бао. На них рубця сухого не було. Обидва роздягнулись і почали сушити одежу біля вогню.

Перед смерканням я ще раз пішов глянути па воду. Вона прибувала повільно,, і, мабуть, до ранку не було небезпеки, що річка вийде з берегів. А проте я велів скласти все майно і осідлати мулів. Дерсу схвалив такий застережний захід. Увечері, коли смеркло, сильно зашуміло і ринула злива. Стало моторошно.

Раптом у фанзі на мить все освітилось. Спалахнула яскрава блискавка, а слідом за нею почувся різкий удар грому. Гучною луною він широко прокотився по всьому небу. Мули стали рватися на прив'язі, собаки завили.

Дерсу не спав, він лежав на капі і прислухався, що діялося надворі. Чжан Бао сидів біля дверей і час од часу перекидався з ним короткими фразами. Я щось сказав, але Чжан Бао подав мені знак мовчати. Затаївши подих, я теж почав слухати. Моє вухо впіймало за стіною слабкий звук, схожий на дзюрчання. Дерсу скочив і швидко вибіг із фанзи. За хвилину він повернувся і сказав,, що треба скоріше будити людей, бо річка вийшла з берегів і вода обходить фанзу навколо. Стрільці схопились і швидко почали вдягатися. При цьому Туртигіи і Калииовський переплутали взуття і зареготали.

— Чого регочете? — сердито закричав Дерсу.— Незабаром будете плакати.

Поки ми взувалися, вода встигла просочитися крізь стіну і залила вогнище. Вугілля в ньому зашипіло й по-ґасло. Чжан Бао запалив смоляк. При його світлі ми склали постелі і пішли до мулів. Тварини стояли вже по коліна у воді, злякано озираючись навколо. При світлі берести і смоляків ми почали в'ючити коней,— і саме вчасно. За фанзою вода встигла вже промити глибоку протоку — досить було нам трохи запізнитися, і ми вже не змогли б переправитися. Дерсу і Чжан Бао кудись побігли, і я, признаюся, дуже злякався. Наказавши всім триматися ближче один до одного, я попрямував до тієї гірки, на яку виходив удень. Темрява, вітер і дощ зустріли нас одразу, тільки-но ми звернули за ріг фанзи.

Злива хльоскала в обличчя і не давала змоги розплющити очі. Було темно, хоч в око стрель. У цілковитій темряві здавалося, наче з вітром у безодню мчали дерева, сопки і вода в річці, і все це разом з дощем створювало суцільну масу, що рухалась із страшною швидкістю.

Стрільці розгубилисй.

В цей час я помітив попереду невеликий. вогник і догадався, що його розпалили Дерсу і Чжан Бао. За фанзою утворилася глибока протока. Я звелів стрільцям триматися за мулів з боку, протилежного течії. До багаття було не більше як півтораста кроків, але щоб пройти їх, потрібно було багато часу. В темряві ми залізли в бурелом, заплуталися в кущах, потім знову попали у воду. Вона швидко мчала вниз долиною; з цього я зробив висновок, що па райок, мабуть, затопить увесь ліс. Нарешті ми добралися до сопки. І я тільки тут зрозумів, які передбачливі Дерсу і Чжан Бао. Аж тепер мені стало ясно, навіщо вони збирали дрова. На жердинах було прикріплено два шматки кедрової кори. Під цим захистом вони й розклали вогонь Не гаючи ні хвилини, ми почали ставити намет. Висока скеля, біля підніжжя якої ми розташувалися, захищала нас од вітру. Про соп годі було й думати. Довго ми сиділи коло вогню і сушились, а погода шаленіла дедалі лютіше, шум річки ставав щораз дужчий.

Нареїпті почало світати. При денному світлі ми не пізнали того місця, де була фанза: від неї не лишилося й сліду. Весь ліс був у воді; вода підходила вже до нашого бівуаку, і пора було перенести його вище. З одного слова люди зрозуміли, що треба робити. Одні взялися переносити намети, другі — рубати соснове гілля і встеляти ним мокру землю. Дерсу і Чжан Бао знову почали носити дрова. Перенесення бівуаку і заготівля дров тривали години. півтори. За цей час дощ начебто трохи вщух. Але то була тільки невелика перерва. Знову заявився густий туман; він швидко піднявся вгору, а слідом за ним знову ринула злива. Такого дощу я не бачив ні раніше, ні після цього. Найближчі гори і ліс заховалися за стіною води. Ми знову залізли в намети.

Раптом почулися крики. Небезпека з'явилася звідти, звідки ми її зовсім не ждали. Міжгір'ям, при гирлі якого ми розташувалися, йшла вода. На наше щастя, один бік розпадку був глибший. Вода ринула туди і дуже швидко прорила глибоку вимоїну. Ми з Чжан Бао захищали вогонь від дощу, а Дерсу і стрільці боролися з водою. Ніхто не думав про те, щоб обсушитися,— добре, коли щастило зігрітися.

Часом крізь туман прозирало темне небо, вкрите хмарами. Вопи йшли зовсім не в той бік, куди віяв вітер, а на південний захід.

— Погано,— зауважив Дерсу, — швидко кінчай нема.

За його словами, такий тайфун був у 1895 році. Повідь застала його на річці Даубіхе, біля урочища Анучина. Тоді на маленькому човні він врятував завідуючого поштово-телеграфною конторою, двох солдаток з дітьми і чотирьох китайців. Два дні і дві ночі він роз'їжджав па оморочці і знімав людей з дахів будинків і з дерев. Зробивши це добре діло, Дерсу пішов з Анучина, не дочекавшись повного спаду води. Його потім хотіли нагородити, проте ніяк не могли розшукати в тайзі.

Перед смерком ми всі сходили ще раз по дрова, щоб забезпечити себе на ніч.

Ранком 12 серпня, на світанку, подув сильний північно-східний вітер, але незабаром затих. , Дощ, як і раніше, лив безупинно. Всі страшенно змучились і від утоми ледве стояли на ногах. Треба було то тримати намет, щоб його не зірвало вітром, то прикривати вогонь, то носити дрова. Струмок, що біг міжгір'ям, завдавав нам чимало клопоту. Вода часто проривалася до наметів; доводилось робити греблі і відводити її вбік. Мокрі дрова горіли погано і дуже диміли. Від безсоння і від диму у всіх боліли очі. Відчуття було таке, начебто в них насипали піску. Бідолашні собаки лежали під скелею і не піднімали голів.

На річку було страшно дивитись. Од бистрої води па-морочилось у голові. Здавалося, що берег так же швидко біг у протилежний бік. Всю долину від гір і до гір затопила вода. Русло річки визначалося лише бурхливою течією. По воді пливло дрібне сміття і великі корчі; вони ніби рятувались втечею від непоправного лиха, яке сталося десь там, у горах. Підмиті в корінні лісові велетні падали в річку, тягнучи за собою брили землі і молодник, що ріс на ній. Вода підхоплювала цей бурелом і несла далі. Мов розлючений звір, річка металась у своїх берегах. Скаженими стрибками вода мчала долиною. Там, де її затримував плавник, утворювалися клуби жовтої піни. По калюжах скакали бульки. Вони пливли за вітром, лопались і з'являлися знову. —

Минув ще один день. Увечері дощ полив ще дужче. Посилився і вітер. Цю ніч ми провели в якійсь напівдрімоті. Один вставав, а інші падали з ніг.

Природа наче хотіла показати, як вона здатна знесилити людину в боротьбі з стихіями. Так минула четверта бурхлива ніч.

На світанку те саме, що й учора. Неможливо встановити, від чого такий шум: од вітру, дощу чи від води в річці. Десь о дев'ятій годині ранку вітер змінився ще раз і подув з південного сходу. Стрільці залізли в намети і, прикрившись шинелями, лежали нерухомо. Біля вогню лишилися тільки Дерсу і Чжан Бао, але й вони, певно, відчували втому. Щодо мене, то я почував себе зовсім знесиленим.