Дбайлива облога - Белль Генріх

Він наполегливо, вже вкотре застерігав її, щоб вона ні в якому разі, жодним словом, навіть натяком не прохопилася про те, що колись, мабуть, однаково втекла б із Шублером; це, каже адвокат, сплутає всі карти, зіб'є судочинство на хибний шлях, зокрема й щодо "жертв безпеки".

З бунгало у Блорі та в Петерову квартирку — це, звісно, був справжній шок із непогамовними зітханнями й морем сліз. З восьми кімнат, двох ванних, саду й плавального басейну та в ці тридцять вісім квадратних метрів, де є тільки душ, тоді як вона так любить поніжитись у ванні, любить з басейну — в ванну, з ванни — в басейн... І взагалі... Грошей чортма, тіснота, а щойно вийдеш на вулицю, одразу натрапляєш і на пристойних, і на непристойних з вигляду чоловіків, і вони безцеремонно пропонують їй за кілька марок "потасуватись" (дивне якесь і зовсім не симпатичне їй слівце), а як подумаєш, що грошей чортма... Ні, на цю стежку їй не хочеться ступати. Колись, ще до того, як вийшла заміж за Бройєра, вона іноді була близька до цього! Вона працювала тоді в Бройєра продавщицею, багаті іноземці купляли коштовне каміння й прикраси, і той чи той запрошував її на чарочку до себе в готель. Ні, цього вона ніколи не робила, за гроші — ніколи. До того ж Петер одразу ж помітить і нізащо такого не потерпить, хоч сам за ті ж таки кілька марок мусить хекати цілісінький божий день — щось переносити, складати... Це підробітки нез а реестров ані, звісно. Влаштуватися на постійну роботу важко, отож вимагати пристойної платні Петерові й не випадає. Це так, наче тобі помалу затягують на шиї мотузку. І хоч Петер ніколи й не бурчить, вона однаково відчуває, що все це його дратує; адже в Бройєра він уже майже "вибився був у люди", став хай, правда, й не комерційним директором або чимось таким, а все ж закупником чи розпорядником,— як-не-як, він учився на економіста. Ні, ні, вона повинна шануватися, повинна триматись, він-бо справді її любить, намагається зробити п щасливою, ніколи не свариться, не скиглить, тільки часом сидить такий мовчазний, серйозний і трохи забагато читає. А до телевізора його й на вірьовці не затягнеш, хіба вряди-годи піде в кіно, а після сеансу вони десь зайдуть випити по чарочці; на танці Петер ходить теж дуже рідко — каже, що для "танцюльок" уже застарий. Добре, що хоч оті розпитування вже минули й газети дали їм спокій.

Лишилося тільки одне і, мабуть, найгірше: оцей гамір надворі, проти якого не допомагає вже й снодійне. "Оті розтриклятущі свині" — хто? — провели до міста автостраду, в самісінький центр, а до неї — під'їзну дорогу, і все це шурхотить, шурхотить, шурхотить день і ніч, а коли часом на хвилини дві-три, не більше, і змовкне, то вона однаково знає, що це шурхотіння ось-ось повернеться, накотиться новою хвилею, а тоді знов відкотиться, і вона встає, виходить у халатику на сміховинно манюсінький балкончик, закурює і думає про втечу. Куди?.. А як чудово було у Бдорі... І коли б не ота ідіотська безпека, то Бройєр, може, кінець кінцем пристав би на якийсь варіант "утрьох"... Це шурхотіння іноді переходить у гуркіт... Ні, зачинені вікна нічого не дають, а протишумові шибки такі дорогі, та й дихати потім не буде чим... Спати при зачинених вікнах? Та ні, вона ж задихнеться! Не допомагає ніщо, ніщо не допомагає-— ні протести, ні виступи громадськості, ні збори в пивній на розі, де вони мусять вислуховувати єлейну балаканину відповідальних осіб; допоможе тут тільки одне: виїхати, переїхати, поїхати, втекти. Бувають ночі, коли вона, накурившись і добряче випивши, годинами стоїть на балконі, мерзне і б'є себе кулаками в скроні, ладна махнути на все рукою і піти геть — просто піти геть, куди очі світять. Не допомагають ніякі затички у вухах, і навіть коли на кілька хвилин западає тиша, у голові в неї так само гуркоче; гуркоче, коли вона їде автобусом до Блора, заходить у гості до давніх знайомих, що хоч і шкірять зуби, а все ж розмовляють із нею мило,— скажімо, ті ж таки Бееретци, яких вона благає здати їй у найми кімнатку, хай то буде навіть темна комірчина, просто закуток, де вона зможе перебути ніч, поспати, виспатись. Але потім починається: можна було б, мовляв, прибрати, обставити одну з кімнат у мансарді й, "незважаючи ні про що" —на що? — дати їй спокійно там пожити — коли й не за спасибі, то принаймні за платню дуже невелику... На що вони тільки не згодні, то це щоб вона, боронь боже, не "привела туди чоловіка"; ні, цього, мовляв, робити не можна, а то... А саме це її і не влаштовує, йти туди без Петера вона не хоче. Він працює, як каторжний, не цурається найбрудні —шої роботи, вже й так наймається тільки разом із турками, навіть з італійцями дуже рідко, і дійшло до того, що місце на сміттєвозі для нього було б як підвищення на службі, посування по суспільній драбині. І оце він не має права в неї спати? Ні, тоді краще не треба.

А йти до Сабіни Фішер їй не хочеться. Вона вже шкодує, що облаяла ту по телефону; Сабіна ж бо така мила жіночка, славна сусідка і, зрештою, ні в чому не винна. Мабуть, у неї можна провести вихідні, коли вдома нема її чоловіка (до речі, а той, як танцював із нею, виявився таким джиґунчиком!). А втім, не треба. Що ж до Клоберів, то ці годяться хіба лише в союзники, загалом вони їй не до вподоби — при першій нагоді лізуть у душу — розказуй їм подробиці розлучення, ще й пускають шпильки з приводу їхньої з Петером різниці в роках. А як же гірко дивитися, хоча б і здалеку, на бунгало, в якому й досі ніхто не живе! Видно, Бройєр і сад занедбав, і в басейні в нього болото, і салат пішов у стрілку, а в перестиглій квасолі кишать жучки... Все справді "занепадає", і вона, повертаючись додому, знову з жахом думає про ніч, про шурхотіння, гуркіт, про те пекло, яке вдень здається їй ще стерпним; а вже буває й так, що вона лежить у сльозах поруч із сонним Шублером, тоді встає, ще раз прикладається до пляшки, потім усе ж засинає і прокидається аж уранці, коли Петер іде під душ. Тоді вона рушає, заточуючись, до ніші, де стоїть плита, й готує сніданок; не прокидається вона зовсім навіть після кави, і ще добре, що він, прощаючись, щоразу пригортає її, цілує й шепоче: "Я зроблю все, що зможу, аби лиш нам вибратися звідси. Ти тільки не зволікай з розлученням, і ми одружимось. Я так тебе кохаю!.."

Гарні слова промовляють небалакучі Петерові вуста. Але ж він, мабуть, не сліпий і має бачити, як у неї марніє шкіра, яке сіре й зморшкувате буває іноді вранці обличчя, і їй уже не вдається душем, масажем і всіма оцими мазями та кремами домогтися отої "молочної чарівливості", що колись викликала в нього такі захоплені, хоч і не багатослівні, дифирамби. Вона старіє; кожна безсонна ніч робить її, мабуть, на місяць чи й більше старішою, не повертає їй свіжості й спиртне, і сірість на шкірі залишається, хоч скільки вона втирає мазі та креми, масажує себе і обливається водою, а їй же не хочеться, щоб Петер у ній розчарувався... Він її кохає, і це так гарно промовляють раз у раз терпкі студентські вуста, і вона його любить, і ось уже збулося те, на що вона якось натякала адвокатові: що колись вона однаково з ним утекла б, тільки ж не в цю квартирку й не в цей квартал, де від гуркоту помалу втрачаєш глузд. Ще рік, а може, й півроку, і вона витягла б із Бройєра достатньо, відкрила б крамницю — десь у тихій місцині, щось на взірець "Крамнички тітоньки Еми", таке їй до душі, а може, й салон мод. А Петер довчився б таки, і вона взяла б із дитячого будинку хлопчика чи дівчинку. Адже вона цілком нормальна жінка, зокрема й щодо сексу, зрештою, її стосунки з Петером якраз і довели, що вона нормальна. Шкода тільки, що їй бракує внутрішнього спокою для якоїсь гри — скажімо, в шахи чи в інші, не такі складні ігри, які він так любить, бо для мюле чи гальми 1 треба бути спокійнішою. У перші тижні через телевізор трохи не дійшло до катастрофи; вона ж бо звикла дивитись о сьомій новини, тоді повечеряти, погортати програму й вибрати собі щось на вечір. А в Петера тільки оцей невеличкий портативний телевізор, чорно-білий, та ще й не зовсім справний — екран майже завпеди миготить, звук іноді пропадає. А вночі — гуркіт, шурхотіння, і навіть нема телефону; а вона ж бо день при дні сидить сама-самісінька і могла б подзвонити тому чи тому, давнім подругам, Елізабет, що тепер держить пивницю, чи Герті, яка таки відкрила свій салон мод. А колишнім приятелям краще не дзвонити: дехто з них стає по телефону таким настирним, аж неприємно, і тоді напливають спогади про оті кляті дурниці... Не хочеться ж завдавати Петерові болю. А надзвонювати людям з кабіни телефону-автомата — це вже не те. Хтось завжди стовбичить під дверима та ще й стукає. А от вмоститися біля телефону, спокійно, не поспішаючи погомоніти, закурити сигаретку — це ж зовсім інша річ!

Гроші теж помалу кінчаються. У неї, звісно, є в банку свої заощадження, ще з давніх часів — іноді вигадувала дещо з грошей на господарство, адже Бройєр дріб'язковий не був, дріб'язковим він став уже потім, і коли двічі-тричі на день їй доводиться сідати в автобус чи в електричку, то вона вже починає замислюватись. Ще добре, що тепер у неї більше клопоту, ніж у Блорі,— адже Бройєр наполягав, щоб вона нічого не робила; дати в домі лад, прибрати зі столу, сходити до крамниці, зварити обід... Найбільше вона любить поратися коло плити, адже Петерові її страви явно подобаються — після стількох років парубоцького життя на яєчні та сосисках, а коли справи йшли краще, то й на розігрітих консервах. Куховарить вона залюбки, це відвертає її увагу від отого шурхотіння та гуркоту, а також від думок про наступну, ще одну безсонну ніч. їй приємно накривати по-святковому для нього на стіл (як-не-як, вона мала ж право прихопити з собою власне придане), дивитись, як він їсть... Його спокій і ласки діють на неї просто цілюще. Петер такий милий

1 Мюле, гальма — настільні ігри.

хлопець, не вельми балакучий, на жаль, противник телевізора, і хоч раз у раз і просить її, щоб вона будила його, коли не може заснути, вона на це не зважується, тільки дивиться, як він лежить і спокійно спить, звиклий до цього гуркоту. Обличчя його у сні лагідніше, і вона, звісно, розуміє: вічно отак із ним не триватиме, ні, й вона стає перед дзеркалом і вже вкотре починає придивлятися до своєї шкіри; ні, вічно так не триватиме, це взагалі триватиме вже не довго, потім навряд чи комусь уже й на думку спаде запропонувати їй "потасуватись".