Дбайлива облога - Белль Генріх

Я був непоганим священиком, тільки далі так тривати не може, і я хочу попрощатися зі своєю церквою як належить... Ходімо.

Вони майже одночасно перехрестилися, і Роїклер усміхнувсь, а Рольф ні. Роїклер, очевидно, навіть не взяв своїх книжок; полиці ще були заповнені, в кімнаті ще стояв дух від сигари.

— Я тут підготував один папір, але не знаю, чи він дійсний, чи визнають його дійсним. Згідно з ним підписана такого й такого числа — дату вам доведеться вписати самому — угода про винайм вами помешкання продовжується на п'ять років. Сьогоднішнє число, пастор Фердінанд Роїклер. Адже я ще пастор, я ще маю цей консисторський статус. А ось тут поставите свій підпис ви: доктор Рольф Тольм. Церковна рада не завдаватиме чи, краще сказати, мабуть, не завдаватиме вам клопоту, люди тут вас люблять, та й Гермес чоловік надійний... Правда, я не знаю, чи не натиснуть згори, не знаю й того, які в них там, угорі, повноваження. Очевидно, такі питання вирішують так і так. Може, навіть дійти до суду, але так просто вас звідси не викинуть. Я неодмінно хотів пояснити це вам... І досі сумуєте, Рольфе? Так чи так, а ми ще побачимось — або тут, або в Кельні, коли приїдете до нас із Анною в гості. До речі, я залишу вам ключ від будинку. Єпископська кімната буде вам для гостей — на той випадок, якщо ваш батько й мати захочуть колись тут переночувати... Ви ж знаєте, де стоїть стереопрогравач, де платівки... І де вино... І я буду вельми радий, коли в єпископській ванні, де ніхто досі не купався, спершу поніжиться не єпископ, а хтось інший. Не сумуйте, любий мій, вітайте від мене Катаріну й малого. А тітку я про всяк випадок послав у відпустку, вона це вже якось переживе...

Нарешті Рольф почав, затинаючись, дякувати й бурмотіти щось про той чудовий час, який вони тут прожили разом.

— Не знаю, що б із нами було, де б ми знайшли прихисток... А без вас тутешні люди, я певен, не ставилися б... до нас так приязно... Не знаю...

Анна Плаук уже сиділа за кермом; вона всміхнулася й кивнула їм головою. А тоді вони все ж обнялися, зронили по сльозині, а як машина рушила, то помахали один одному рукою.

Потім він, Рольф, ще раз зайшов до церкви, подивився на спорожнілий вівтар і аж тоді помітив, що й непогасна лампада вже не горить. Страх перед цією переміною, страх перед новим пастором, страх перед страхом, що його навіювало можливе вигнання... Він замкнув пасторський будинок і сховав до кишені ключа.

Коли він повернувся, Кіт уже гралася з Гольгером; вона показувала йому, де треба посадити лева, а де поставити дерев'яну таксу, яку хлопчик так любить,— оту новомодну потворну таксу в стилі а-ля Дісней. Сабіна сиділа на лежанці біля плити й курила, що останнім часом він помічав за нею рідко. Цікаво, від чого це вона так розпалилась — від плити чи від збентеження? Зрештою, в ній завжди було щось дитинне. Ні, Сабіна не простодушна, а саме якась дитинна, і він ніколи не міг збагнути, чому вона вибрала саме Фішера. Серед такого типу чоловіків є не тільки привабливіші, а й по-справжньому привабливі. Скажімо, той-таки Пліфгерів онук, з яким він познайомився в батька, або ж — нічого бога гнівити, треба бути справедливим — молодий Цумерлінг. Той хоч і не справляє враження страх якого розумного, зате чоловік надзвичайно уважний і дбайливий — певно, саме таких і називають "люблячими". І Сабіна могла б, звичайно, піти за нього, адже він першокласний вершник, і це було б ще й яке подружжя—"Блетхен" і Цумерлінг. А чом би, власне, й ні? Адже, зрештою, й так байдуже, що люди читають — те чи те, а в нього й самого щемить серце, коли він, лагідно поглядаючи на Сабіну, бажає їй більшого щастя, ніж вона, судячи з усього, має з отим Фішером. Але ж спочатку Фішер теж був не дуже й поганий, він таким став потім. Звісно, погляди в нього завжди були реакційні, в голові — самі прибутки... Ну гаразд, такі вони, певно, всі, принаймні мають такими бути. Проте колись Фішер був лагідніший, не такий черствий; його "чарів" стало не надовго, а часом у його погляді промайне навіть якась туга... Одначе найприємніший з усіх, безперечно, молодий Цумерлінг.

— Чому ти всміхаєшся? — спитала його Сабіна; сигарета в неї погасла, і вона роздушила її в попільничці.

— Чому всміхаюсь? Бо в мене є для тебе куди краще житло, ніж комірчина. В мене є справжня єпископська кімната з єпископською ванною! — Він дістав з кишені ключа й покрутив його на пальці.— Несподівано виїхав пастор. Мусив терміново виїхати. Він переказував тобі вітання, Ката-ріно, й Гольгерові теж. Пастор залишив на мене свій будинок — на той випадок, якщо приїдуть гості... А загалом я радий тебе бачити. Вигляд у тебе прекрасний, майже як у закоханої. Тобі навіть вагітність до лиця. Уже ж добре видно...

Сабіна почервоніла. Його відповідь була, мабуть, усе ж таки надто фамільярна.

— Не ображайся. Ти ж у нас трохи побудеш?

— Кілька днів, не менше. Катаріні я вже пояснила. Ервін знов поїхав у свої великі мандри, а мені не охота сидіти весь час у великому будинку самій... Тому, якщо ви не проти, не треба мені ні єпископської кімнати, ні єпископської ванни. Тоді краще вже я зостанусь у тому величезному будинку з поліцією довкруг... Прошу вас, якщо можна, не треба єпископської кімнати...— Сабіна якось дивно, збентежено всміхнулась, а тоді заходилася допомагати Катаріні накривати на стіл. Вона ще не забула навіть, де стоять тарілки та паперові серветки.

А він тим часом повирізував у яблуках серединки, понакладав туди джему й поставив яблука в духовку. Потім іще раз перемішав у мисці молоко, яйця, цукор та ваніль на підливу.

— Скуштуєш і згадаєш про Айкельгоф,— сказав він.—

— Ти теж часто згадуєш про Айкельгоф? А я думала, ти вже й чути про нього не хочеш...

— Чого ж, я про нього згадую. Правда, не часто. Але я знаю, що ти згадуєш про нього часто, і хочу, щоб ти почувала себе як удома... Може, тут оце — часточка Айкельгофа, хай і в тридцять разів менша. Ану, діти, ходіть сюди!..

— Так, тут мені спливає на пам'ять Айкельгоф. Це, мабуть, через мур. І через вашу сердечність.

Поки вони всі вечеряли — рагу, тушковані з грибами овочі, салат,— Сабіна тільки втішено зітхала. Потім сама, без нагадування, поставила на плиту чайник, раз у раз торкаючи за руку Катаріну, всміхаючись і мало не схлипуючи,— принаймні очі в неї були вологі. І хоч він і сказав їй, що охоронець їсти відмовився, вона рішуче наполягла на тому, щоб понести надвір "горнятко" і тому чоловікові.

— А потім і яблуко, коли спечуться. Від мене він візьме, ми ж бо з ним знайомі вже давно.

Дощ тим часом припустив дужче; Сабіна накинула на себе Рольфову штормовку з каптуром, сховала під полу горня — брати парасольку вона відмовилась — і обережно причинила за собою двері.

Він хотів був щось сказати, але Катаріна похитала головою. Збираючись про щось поговорити, вони ніколи не зважувались вислати Гольгера за двері. Тож він тільки промовив:

— Пастора Роїклера не буде довго... Дуже довго.— І поклав перед нею угоду про винайм — власне, додаток до угоди.

Обоє були вражені, побачивши, з якою щасливою усмішкою повернулася Сабіна до хати, скинула мокру штормовку, струснула її і знов сіла біля плити. Потім були яблука в улюблених Гольгерових горнятках — у брунатних з червонуватими вінцями, була ванільна підлива, і всім стало так затишно, так радісно, немовби над хатиною, садком і цілим селом витала свята Варвара разом із святим Миколаєм. Хоч надворі ще осінь, а вже відчувається подих зими, і йому знову стало тоскно через те, що в них так затишно. Катаріна простягла Сабіні горнятко з яблуком у підливі для охоронця, але та тільки похитала головою.

— Ні,— мовила вона,— не хоче. Не може порушувати інструкції... Я мушу вам щось сказати... Вони притягнуть із Блора фургон, у якому останнім часом жила охорона, й поставлять його тут... Я порушила ваш спокій...

— Житимеш у нас стільки, скільки схочеш. Скільки тобі подобатиметься...

— І не треба буде перебиратися до єпископської кімнати?

— Ні.

Сабіна наполягла, щоб діти помились і вклалися спати. Любо було дивитись, як малі пригорнулись одне до одного, тримаючи одне свого пошарпаного лева, а друге — свою діс-неївську таксу. "Просто-таки чарівно..."

— А тепер,— сказала Сабіна,— я можу вам дещо сказати: я пішла од Фішера. Назовсім. А дитину я жду не від нього, не від Фішера. Ви, звісно, здивовані, не ймете віри — так само, як і батько з Кете. Одначе це правда...

Випити за дитину запропонувала Катаріна. Вона завжди подає такі гарні ідеї. Після другої чарки на Сабіниному обличчі проступило щось схоже на "примарне щастя", і вона, всміхнувшись, промовила:

— Якщо буде хлопчик, я назву його Гольгером. Хоча б для того, щоб подратувати Фішера. "Повний вперед!.."

— Дитину не можна називати так чи так тільки для того, щоб когось подратувати,— заявила Катаріна.— Для дитини це недобре. До того ж, може, в тебе буде дівчинка.

— Тоді я назву її Катаріною. Не Веронікою, хоч це ім'я теж дуже гарне. Батько мені допоможе, а Кете вже бачить мене знаменитою журналісткою. А з пастором сталося щось таке, чого ти не хотів казати при дітях?..

_ Так, він поїхав назовсім. Сюди вже не повернеться,

принаймні пастором. Поїхав до одної жінки, своєї дружини. Я й тобі не хотів про це казати...

_ Не хотів? А чому? Думаєш, я не знаю, що сталося

з Кольшредером? І взагалі, це ж підтверджує ваші, ваші передбачення!..

_ Коли такі передбачення збуваються, на душі не завжди

весело. До речі, три Гольгери в одній сім'ї — це було б уже забагато.

7

І знову він мусить переступати межу, де не знаєш, що законно, а що вже протизаконно, де стикаються такт і безпека й те чи те може призвести до вибуху. Якби йому хтось був сказав, що колись він з'ясовуватиме — з метою безпеки,— на якому місяці жінка й від кого вона завагітніла, то він, мабуть, тільки посміявся б. Таколи добре поміркувати, то ця обставина може виявитись надзвичайно важливою, а саме: знати, з ким та жінка мала інтимні стосунки, наслідком яких і був той стан, що його називають вагітністю. Й оскільки на нього, Цурмак а, поклали обов'язок подбати про безпеку молодої пані Фішер, а заразом — із цілком очевидних причин — навіть про безпеку її брата, який і сам являє собою загрозу для безпеки, то він повинен, певно, братися за цю справу ближче, адже "заплідник" (поки що він називає того чоловіка так) може ховатися за такою привабливою, суспільно-бездоганною личиною, що про нього нічого й не подумаєш — не з погляду моральності, а з погляду заходів безпеки.