1984 - Орвелл Джордж

Шрифт цієї книги також виглядав трохи нестандартним. Її сторінки були дуже потерті по краях та розпадалися,дуже легко, так наче ця книга вже пройшла крізь багацько рук. Напис на титульній сторінці промовляв:

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

ОЛІГАРХІЧНОГО КОЛЕКТИВІЗМУ

Еммануеля Гольдштейна

Вінстон почав читати :

Глава 1

Байдужість це Сила

Протягом усього відомо та задокументованого часу, можливо починаючи з кінця Неолітичної Ери, було відомо про три типи людей у світі: Високі, Середні та Низькі. Вони могли підрозділятися багатьма способами, вони могли мати незліченну кількість різних імен, та їх відносна кількість, так само як і їх відношення один до одного, змінювалося від ери до ери: але дана найсуттєвіша будова їх суспільства ніколи не змінювалася. Навіть опісля величезних зрушень та здавалося б остаточних змін, та сама модель завжди відроджувала себе, так само як і ґіроскоп завжди повертається у стан рівноваги, хай там як сильно його штовхнути у той чи інший спосіб.

Цілі цих груп є цілковито суперечливими та несумісними…

Вінстон перестав читати, головним чином через те аби належно оцінити той факт що він читає у комфорті та безпеці. Він був на самоті : жодного телезахисту, жодного вуха біля замкової шпарини, жодної нервової спонуки поглянути через своє плече або прикрити сторінку долонею. Ласкаве літнє повітря вигравало на його щоці. Звідкись дуже здалеку долинали тьмяні вигуки дітей: а у власне цій кімнаті не було жодних звуків окрім того комашиного голосу годинника. Він всівся глибше у це своє крісло та поклав свої ноги на камінну решітку. Це було блаженство, це була вічність. Зненацька, як він іноді робив з книгою про яку знав що він обов'язково в остаточному підсумку прочитає та перечитає кожне слово у ній, він відкрив її у іншому місці та знайшов себе на Главі 3. Він продовжив читання :

Глава 3

Війна це Мир

Розподіл усього цього світу поміж трьома великими наддержавами було подією яку було можливо та справді було передбачено ще задовго до середини двадцятого століття. З поглинанням Європи Росією та Британської Імперії Сполученими Штатами Америки, дві з цих існуючих потуг, Євразія та Океанія вже дієво та фактично були впроваджені у буття. Третя, Східазія, лише майоріла на обрії як чітка та виразна одиниця опісля ще одного десятиліття складного та заплутаного протистояння. Кордони між цими трьома наддержавами є у деяких місцях довільними та непостійними,а у інших місцях вони коливаються залежно від примх війни,але загалом вони чітко повторюють географічні межі. Євразія охоплює цілковито усю північну частину Європейського та Азійського континенту,від Португалії до Беринґової протоки. Океанія охоплює обидві Америки, Атлантичні острови включаючи Британські острови, Австралазію та південну частину Африки. Східазія, менша ніж інші та з менш визначеним західним кордоном, охоплює Китай та ті країни що на південь від нього, Японські острови та велику, але дуже нестабільну частину Маньчжурії, Монголії та Тибету.

У тій чи іншій комбінації, ці три наддержави постійно знаходяться у стані війни і це триває вже останні двадцять п'ять років. Ця Війна,хай там як,це вже не та відчайдушна,безнадійна та безрозсудна, всевинищуюча боротьба,якою вона була у перших десятиліттях двадцятого сторіччя. Це війна з жорстко обмеженими цілями поміж воюючими сторонами які нездатні знищити один одного, не мають жодної матеріальної причини для боротьби та не мають жодних справжніх ідеологічних відмінностей. Також не можна сказати що провадження цієї війни, або домінуюче поширення соціальної установки щодо неї, стало менш кровожерним або більш шляхетним. Якраз навпаки,військова істерія є нескінченою та суцільною у всіх цих країнах, і такі дії як зґвалтування, пограбування, кривава різанина дітей, обернення цілих народів на рабів, та репресалії проти ув'язнених які включають навіть варіння та поховання живцем – вважаються цілком нормальними,і, коли вони здійснюються своєю власною стороною, а не ворогом, такими що гідні найвищою винагороди. Але у фізичному сенсі до війни залучено дуже невелику кількість людей, переважним чином дуже якісно підготованих спеціалістів, та вона спричиняє відносно помірні втрати переважно через нещасні випадки. Ця боротьба, коли вона принаймні хоч якось відбувається, має своє місце на безкраїх та невизначених кордонах про чиє місцезнаходження середньостатистична людина може хіба що здогадуватися, або навколо Плавучих Фортець які охороняють стратегічні точки у морських просторах. Головне значення для цивілізацій цієї війни полягає у не більш ніж постійній та суцільній нестачі товарів споживчого призначення,та у ніби випадкових,час від часу, падіннях ракетних бомб які спричиняють декілька десятків смертей. Війна фактично змінила свій власний характер. Якщо казати більш точно,ті причини згідно яких відбувається війна змінили свій власний порядок важливості. Мотиви які вже були присутні дуже незначною мірою у великих війнах початку двадцятого століття тепер стали домінуючими та є свідомо і навмисно офіційно визнаними такими згідно яких й діють.

Щоб зрозуміти природу сучасної війни – не зважаючи на ті постійні перегрупування які трапляються кожні декілька років,це завжди та сама війна – кожен повинен усвідомити у першу чергу що вона не може бути остаточною та вирішальною. Жодна з цих трьох наддержав не може бути остаточно завойованою та підкореною навіть у поєднанні двох інших разом. Вони занадто цілковито однакові, а їх природній захист дуже значний і його дуже важко подолати. Євразію захищають її безкраї земельні простори, Океанію широчінь її Атлантичного та Тихого океанів, Східазію плодючість та виробнича працелюбність її мешканців. По-друге, вже не існує, у матеріальному сенсі, нічого за щоб варто було воювати. Зі становленням ізольованих та самодостатніх економік, у яких виробництво та споживання жорстко взаємозчеплені один з одним,та боротьба за оволодіння ринками яка була головною причиною попередніх війн вже добігла кінця,тим часом як суперництво за володіння сировиною більше не є питанням життя або смерті. У будь-якому разі кожна з цих трьох наддержав є настільки розлогою,що може вміщувати цілковито усі необхідні їй матеріали у межах своєї власної країни. Оскільки ця війна має безпосередню економічну мету – це війна за робочу силу. Поміж кордонами цих наддержав, до того ж такий що не є у постійному володінні жодної з них, там знаходиться великий,неопрацьований і непідкорений чотирикутник з кутами у Танжері, Браззавілі, Дарвіні та Гонконгу,який вміщує у собі приблизно п'яту частину від населення усієї Землі. Це заради володіння цими густонаселеними регіонами та північною шапкою полярної криги ці три надпотуги постійно змагаються. На практиці ж жодна з цих потуг ніколи не отримувала контролю над цілковито усією цією спірною ділянкою. Частина з неї постійно та безупинно змінює господаря, і ті випадки загарбання тих чи інших її шматків спричинені несподіваним ударом або віроломною зрадою,що продиктовані нескінченою зміною у формуванні світоглядів та союзів.

Усі ці спірні території містять дуже цінні мінерали, і деякі з них дають врожаї важливих рослинних продуктів таких як каучук які у більш прохолодних кліматичних умовах потрібно синтезувати за допомогою відносно коштовних методів. Але окрім всього цього вони містять безмежний запас дешевої робочої сили. Будь-яка з потуг що контролює екваторіальну Африку, або країни Середнього Сходу,або Південної Індії, або Індонезійського архіпелагу,також має у своєму підпорядкуванні масив з десятків або навіть сотен мільйонів погано оплачуваних та тяжко працюючих чорноробів. Мешканці цих регіонів, обернені більш чи менш відверто до стану рабів,переходять безперервно від завойовника до завойовника, та використовуються так само як і вугілля або нафта у гонитві за виробництвом більшої кількості озброєння, загарбанням більшої кількості територій,оволодінням більшою кількістю робочої сили, за виробництвом більшої кількості озброєння, загарбанням більшої кількості територій,і так далі нескінченно. Слід також зауважити що ця боротьба ніколи насправді не виходить за межі цієї спірної ділянки. Кордони Євразії коливаються назад та вперед поміж басейном Конго та північним узбережжям Середземного моря; острови Індійського та Тихого океанів постійно захоплюються або перезахоплюються Океанією чи Східазією;у Монголії демаркаційна лінія між Євразією та Східазією ніколи не є стабільною; щодо Північного полюсу,то усі ці три потуги мають на меті загарбання цих величезних територій які фактично є переважним чином незаселені та недосліджені: але рівновага цих потуг завжди жорстко дотримується на одному й тому ж рівні,а ті території які формують собою центральну частину або ж серце, кожної з цих наддержав завжди лишаються недоторканими та неушкодженими. Більш того,праця цих експлуатованих народів що мешкають по Екватору насправді не є аж такою необхідною для світової економіки. Вони нічогісінько не додають до багатства та матеріальних цінностей цього світу,відтоді щоб вони не виробляли усе використовується для потреб війни, і головним об'єктом ведення війни завжди є приготування до ведення війни,але вже у більш кращому положенні. Своєю працею пораблене населення дає можливість прискорення темпу цих суцільних та нескінчених війн. Але навіть якщо б вони і не існували, структура світового суспільства, і ті процеси завдяки яким воно себе самопідтримує,не мали б суттєвих відмінностей.

Першочергова мета сучасної війни (у відповідності до принципів ДВОЄДУМСТВА , ця мета одночасно офіційно визнається та не визнається розпорядчим центром Внутрішньої Партії) використати та витратити усю ту продукцію державної машини без загального зростання стандартних умов життя. Починаючи з кінця дев'ятнадцятого сторіччя,проблема того що робити з цим надлишком споживчих товарів лишалася стало прихованою у промисловому суспільстві. Відтепер, коли лише дуже мала кількість людських істот мали цілком вдосталь їжі,ця проблема була вочевидь не такою вже й нагальною,і вона може ніколи і не стати такою, навіть якщо б жодних штучних та синтетичних процесів знищення і не було б задіяно.