Плавучий острів - Верн Жуль

Всюди кокосові пальми з чудовими прямими стовбурами, мирти з рожевим листям, молочайні дерева, каучукові, гуаяви і т. д.

Палац комісара, широкий дах якого ледве видно із зелені, являє собою досить витончена будова з двоповерховим фасадом. Там вже зібралися головні французькі чиновники, а рота колоніальної жандармерії построєна в якості почесної варти. Командувач-комісар приймає Сайреса Бікерстафа з винятковою люб'язністю, якої той не зустрічав в англійських архіпелагах цієї частині океану. Він дякує Сайреса Бікерстафа за відвідування Стандарт-Айлендом таїтянських вод, висловлює надію, що воно буде поновлюватися щорічно, а також жаль, що Таїті не може відповісти Стандарт-Айленду тим же. Бесіда триває з півгодини: домовилися, що Сайрес Бікерстаф на наступний день прийме у себе в ратуші представників французької влади.

— Чи маєте ви намір продовжити стоянку в Папеете? — запитує командувач —комісар.

— Так, тижні на два, — відповідає губернатор.

— Тоді ви будете мати задоволення побачити французьку ескадру, яка прибуває в кінці цього тижня.

— Ми, пане комісар, будемо щасливі прийняти на нашому острові французьких моряків.

Сайрес Бікерстаф представляє супроводжуючих його осіб — своїх помічників, комодора Етеля Сімкоо, командувача міліцією, відповідальних службовців, директора управління у справах мистецтв і членів Концертного квартету, які були належним чином прийняті своїм співвітчизником.

Потім, при представлені делегатів від обох половин Мільярд-Сіті, виникло деяке замішання: як би не зачепити самолюбства Джемса Танкердоне і Нета Коверлі, цих вельми незговірливих осіб, які обидва мали право...

— Бути першими, — прорік Пеншіна, пародіюючи знаменитий вірш Скріба.

Утруднення зняв сам командувач —комісар. Знаючи про суперництво двох

знаменитих мільярдерів, він проявляє дивовижний такт і повний такої офіційної коректності, діє з такої дипломатичної спритністю, що все відбувається наче по мессідорскому декрету. Немає сумніву, що в подібному ж випадку глава якогось англійського протекторату вже постарався б підлити масла у вогонь заради політичних вигод Сполученого королівства. Але в палаці командувача — комісара нічого подібного не відбувається, і Сайрес Бікерстафа видаляється разом зі своєю свитою, дуже задоволений прийомом.

Годі й говорити, що Себастьєн Цорн, Івернес, Пеншіна і Фрасколен мають намір надати Атаназію Доремюсу, який вже задихається від втоми, повну свободу повернутися в його житло на двадцять п'ятій авеню, а самі розраховують якомога довше пробути в Папеете, відвідати околиці, провести прогулянки по головних округах , оглянути півострів Таіарапу, словом — вичавити з цього "Тихоокеанського гарбуза" все до останньої краплі.

Рішення прийнято, і коли його повідомляють Калістусу Менбару, пан директор висловлює цілковите схвалення.

— Але, — додає він, — я прошу вас відкласти свою поїздку на дві доби.

— А чому не відправитися хоч сьогодні? — запитує Івернес, якому не терпиться взяти в руки мандрівничий посох.

— Тому що влада Стандарт-Айленда повинна ще вітати королеву, і треба, щоб ви теж були представлені її величності і всьому двору.

— А завтра? — Говорить Фрасколен.

— Завтра командувач —комісар проведе візит у відповідь владі Стандарт-Айленда, і треба...

— Щоб ми при цьому були присутні, — закінчує Пеншіна. — Ну що ж, ми будемо присутні, пан директор, будемо.

Покинувши губернаторський палац, Сайрес Бікерстаф зі своєю свитою прямує до палацу її величності. Перехід туди під високими деревами забирає не більше п'ятнадцяти хвилин.

Будинок королеви — двоповерхова будівля, красиво розташована серед зелених заростей. Дах прикриває два ряди веранд, надбудованих один над другим, як у швейцарських шале. З верхніх вікон видно великі плантації, що тягнуться до самого міста, а ще далі розстилається широке синє море. Загалом, чарівне житло, не розкішне, але надзвичайно зручне. Королева не втратила свого престижу через те, що опинилася під французьким протекторатом.

Якщо на щоглах кораблів, пришвартованих в порту Папеете або тих, що стоять на рейді, на цивільних і військових установах міста майорять французькі прапори, то над палацом королеви колишеться старий прапор архіпелагу — полотнище з поперечними червоними і білими смугами і трибарвним корабликом в кутку.

У 1706 році Кірос відкрив острів Таїті, названий їм Сагиттарія. Після нього в 1767 році Уолліс і в 1768 —м Бугенвіль завершили обстеження всього архіпелагу. У роки, коли був відкритий острів, на ньому царювала королева Обереа, а після її смерті в історії Океанії з'явилася знаменита династія Помари.

Помаре I (1762-1780), царював спочатку під ім'ям Отоо, що означає "чорна чапля", відмовився від цього імені і прийняв ім'я Помаре.

Його син, Помаре II (1780-1819), радо прийняв в 1787 році перших англійських місіонерів і через десять років хрестився. Це був період чвар, збройної боротьби, і кількість населення на архіпелазі за ці роки впало зі ста тисяч до шістнадцяти.

Помаре III, син попереднього, царював з 1819 по 1827 рік, і сестра його Аімата, яка народилася в 1812 році, та сама знаменита Помари, якою опікувався жахливий Прітчард, зробилася після нього королевою Таїті і прилеглих островів.

Не маючи дітей від Тапоа, свого першого чоловіка, вона розлучилася з ним і вийшла заміж за Арііфааіте. Від цього шлюбу в 1840 році народився Аріоне, який мав успадкувати престол, але який помер у віці тридцяти п'яти років. Починаючи з наступного року, королева подарувала своєму чоловікові; найкрасивішому мужчині архіпелагу, чотирьох дітей: дочку Теріімаеварну, правительку острова Борабора з 1860 року, принца Таматоа, який народився в 1842 році і правив островом Раіатеа, поки його не скинули обурені його жорстокістю піддані, принца Теріітапунуі , який народився в 1846 році і страждав потворною кульгавістю, і, нарешті, принца Туавіра, який народився в 1848 році і отримав виховання у Франції.

Царювання королеви Помари не було спокійним.

У 1835 році католицькі та протестантські місіонери затіяли між собою боротьбу. Незабаром католики були вигнані, але в 1838 році вони повернулися назад з французькими військами. Через чотири року п'ять вождів острова прийняли французький протекторат. Помари протестувала, протестували і англійці. У 1843 році адмірал Дюпеті-Туар оголосив про позбавлення влади королеви і вигнав Прітчарда, що призвело до кровопролитних сутичок. Але оскільки адмірал, як відомо, не був по суті підтриманий французьким урядом, Прітчард отримав відшкодування збитків в сумі двадцяти п'яти тисяч франків, і адміралу Брюану доручено було залагодити справу.

У 1846 році острів Таїті підкорився французам, і 19 червня 1847 Помари прийняла договір про протекторат, зберігши повноту влади над островами

Раіатеа, Хуахін і Борабора. Смута, правда, припинилася не відразу. У 1852 році вибухнув заколот, королеву скинули з престолу, і була навіть проголошена республіка. Але французький уряд відновив королеву, яка відмовилася від трьох своїх володінь, віддавши старшому синові корону Раіатеа і Таха, середньому сину

— корону Хуахін, а доньки — корону Борабора.

В даний час престол архіпелагу займає її внучка Помаре VI.

Послужливий Фрасколен і тут виправдав своє прізвисько "Тихоокеанський Ларусс", яким його нагородив Пеншіна. Саме він повідомив своїм колегам всі ці історичні та географічні відомості, заявивши, що не заважає знати, до кого вирушаєш в гості і з ким будеш говорити. Івернес і Пеншіна відповіли, що він добре зробив, просвітивши їх відносно генеалогії королівського дому Помари, і лише Себастьєн Цорн буркнув, що йому це "абсолютно байдуже".

Чуйна душа Івернеса цілком пройнята поетичною чарівністю таїтянської природи. У його пам'яті воскресають чарівні описи подорожей Бугенвіля і Дюмон-Дюрвіля. Він не приховує свого хвилювання при думці про те, що побачить володарку "Нової Кіфери", справжню королеву Помари, одне ім'я якої...

— Означає "ніч кашлю", — підхоплює Фрасколен.

— Здорово! — вигукує Пеншіна. — Це звучить, як "богиня застуди", "імператриця нежиті"! Побережися, Івернес, і не забудь прихопити носовичок!

Івернес скипає від недоречного жарту насмішника; але інші так добродушно регочуть, що врешті-решт перша скрипка теж заражається їх веселістю.

Губернатор Стандарт-Айленда, представники його адміністрації та імениті громадяни були прийняті самим урочистим чином. Почесний караул очолював Муто, начальник поліції, зі своїми помічникам із тубільців.

Королеві Помари VI на вигляд років сорок. На ній, як і на оточуючих її членах королівського сімейства, парадний одяг блідо —рожевого кольору — улюбленого кольору таїтян; вона вислуховує вітальну промову Сайреса Бікерстафа з такою доброзичливою гідністю, яка зробила б честь будь —якому європейському монарху. Вона відповідає бездоганною французькою мовою, яка є на цьому архіпелазі загальновживаною. Вона висловлює бажання побачити Стандарт-Айленд, про який стільки говорять на островах Тихого океану, і сподівається, що його стоянка на Таїті не буде останньою. Вона приділяє Танкердону особливу увагу, що зачіпає самолюбство містера Коверлі; але ця увагу пояснюється тим, що королівська сім'я сповідує протестантську віру, а Джем Танкердон — самий поважний представник протестантської частини Мільярд-Сіті.

Не забувають представити королеві і членів Концертного квартету. Вона виявляє бажання послухати їхню гру і висловити своє захоплення, вони, шанобливо схилившись, відповідають, що завжди знаходяться в розпорядженні її величності, а пан директор управління мистецтв готовий вжити всіх заходів, щоб бажання королеви було виконано.

Після аудієнції, що тривала близько півгодини, військові почесті, якими гості були зустрінуті при вході в королівський палац, віддаються їм знову при виході. Гості повертаються в Папеете, — там офіцерське зібрання влаштовує сніданок на честь губернатора і обраних мешканців Мільярд-Сіті. Шампанське ллється рікою, тости проголошують один за іншим, і тільки в 6:00 вечора від набережної Папеете відвалюють катера, що повертаються в Штирборт-Харбор.

Увечері, коли французькі музиканти повернулися в залу казино, Фрасколен сказав:

— Нам належить дати концерт.