Зниклий Безвісти - Кафка Франц
Сподіваюся, Ви дасте мені заключне слово в цій справі, яку ми й так розглядаємо аж надто терпляче".
Увійшов маленький Джакомо й хотів підійти до Карла, але, переляканий мовчанкою, що запанувала, відступився і чекав.
Після останніх Карлових слів надкухарка вже не зводила з нього погляду, все вказувало на те, що вона просто не почула надкельнерового зауваження. Вона незмигно дивилася на Карла великими блакитними очима, ледь потьмянілими від віку й турбот. Коли вона отак стояла, легенько похитуючи кріслом, цілком можна було сподіватися, що за мить вона промовить: "Що ж, Карле, справа, як я собі міркую, ще не остаточно з'ясована і вимагає, як Ти слушно сказав, ретельного розстеження. Цим, власне, ми зараз і займемося, чи згідний хтось, чи ні, бо справедливість понад усе".
Натомість по коротенькій павзі, якої ніхто не наважувався урвати, — а годинник, наче на підтвердження надкельнерових слів, вибив пів на сьому, а разом із ним, як усім було відомо, водночас і всі годинники в цілому готелі, і пролунало воно у вусі й у сприйнятті, наче подвійний струс однієї-єдиної великої нетерпеливости: "Ні, Карле, ні-ні! От цього вже Ти нам не вмовиш. Справедливі речі інакше виглядають, на відміну, мушу визнати, від Твоєї справи. Я маю право і мушу це сказати; я змушена це визнати, бо я прийшла сюди, повна прихильности до тебе. Бачиш, і Тереза мовчить". (Але ж вона не мовчала, вона плакала.)
Нараз надкухарка затнулася від раптового рішення, що осяяло її, і сказала: "Карле, а підійди-но сюди", — а коли Карл підійшов, — за його спиною надкельнер і надпортьє тут-таки завели жваву розмову, — вона обняла його лівою рукою, рушила з ним і Терезою, що безвольно за нею поплелася, вглибину кімнати і там пройшлася декілька разів із ними взад-вперед, кажучи: "Можливо, Карле, й, здається, Ти покладаєш на це неабиякі надії, інакше я Тебе взагалі вже не розумію, що це розстеження виявить Твою рацію в якихось окремих дрібницях. Чом би й ні? Мабуть, Ти й справді вітався з надпортьє. Я навіть цілковито в цьому переконана, знаючи, що він за один. Бачиш, навіть тепер я відверта з Тобою. Але такі маленькі виправдання нічим Тобі не допоможуть. Надкельнер, чиє знання людей я впродовж стількох років навчилася цінувати і який є найнадійнішою людиною, яку я взагалі знаю, виразно висловив Твою провину, і вона здається мені неспростовною.
Можливо, Ти вчинив, не подумавши, а може, Ти справді не той, за кого я Тебе мала. Однак, — тим вона певною мірою сама себе перебила, зиркнувши на обох панів, — не можу відвикнути вважати Тебе по суті порядним хлопцем".
"Пані надкухарко! Пані надкухарко!" — закликав надкельнер, упіймавши її погляд.
"Ми вже закінчуємо, — сказала надкухарка й заговорила до Карла швидше: — Послухай, Карле, як я бачу всю цю справу, Ти мав би тільки тішитися, що надкельнер не хоче розпочати розстеження; бо якби він захотів, мені довелось би в твоїх інтересах цьому завадити. Хай ніхто не довідається, як і чим Ти частував того чоловіка, який, до речі, ніяк не може бути твоїм колишнім побратимом, як Ти стверджуєш, бо ж із ними в Тебе на прощання вийшла велика сварка, тож Ти не став би тепер догоджати одному з них. Тобто це може бути лишень якийсь знайомець, з яким Ти легковажно збратався десь уночі, в якійсь міській корчмі. Як Ти міг, Карле, приховати від мене такі речі? Якщо в спальній залі Тобі було так нестерпно, і Ти попервах просто з цієї невинної причини почав валандатися ночами, чому ж не сказав мені ані слова, Ти ж знаєш, я хотіла роздобути для тебе окрему кімнату й відмовилася від цього тільки на Твоє наполегливе прохання. Тепер мені здається, Ти волів загальну спальню, бо почувався там вільніше. А гроші ж свої Ти зберігав у моїй касі й щотижня здавав напивок; звідкіля ж Ти, хлопче, на милість Божу, брав гроші на свої втіхи й звідки збирався взяти гроші для приятеля? Все це, звичайно, речі, про які я навіть натякнути не смію надкельнерові, бо тоді-от розстеження вже напевно не минути. Отже, Ти просто-таки мусиш покинути готель, і то якомога швидше. Йди просто в пансіонат "Бренер", — Ти вже декілька разів бував там із Терезою, — і за цією рекомендацією вони задарма приймуть тебе, — і надкухарка написала золотим олівчиком, що його видобула з блузки, декілька рядків на візитівщ, не припиняючи, однак, своєї мови. — Твою валізку я розпоряджуся негайно вислати за Тобою. Терезо, ану, біжи-но в гардероб ліфтярів і спакуй йому валізку!" (Проте Тереза й не ворухнулася, вона хотіла, як досі пережила всі поневіряння, так само вповні пережити й поворот на краще, що його Карлова справа отримала завдяки втручанню надкухарки.)
Хтось, не показуючись, ледь прохилив двері й відразу знову зачинив їх. Це, вочевидь, стосувалося Джакомо, бо він ступив наперед і сказав: "Росмане, мені треба щось Тобі переказати". "Зараз, — сказала надкухарка, вкладаючи візитку до кишені Карлові, що слухав її, похнюпивши голову. — Твої гроші я поки що залишу в себе, Ти ж знаєш, що можеш мені їх довірити. Сьогодні залишайся вдома й подумай як слід про всю цю історію, а завтра — сьогодні в мене немає на це часу, я вже й так надто довго тут затрималася — я прийду в "Бренер", і разом поміркуємо, що можна далі для Тебе зробити. Я Тебе не покину, ти маєш це знати вже сьогодні. Не турбуйся про майбутнє, а радше про останні події". На цих словах вона легенько поплескала його по плечу й пішла до надкельнера. Карл підвів голову і побачив, як поважним кроком і з вільною поставою віддаляється ця висока, статечна жінка.
"Хіба Ти не радий, — сказала Тереза, що залишилася при ньому, — адже все так добре закінчилося?" "О, звісно", — сказав Карл, усміхаючись їй, але не розуміючи, чого це він має радіти, коли його вигнали, як останнього злодія. Із Терезиних очей струменіла щира радість, так ніби їй геть байдуже, чи вчинив Карл якийсь злочин, чи ні, чи справедливий йому винесли присуд, чи ні, отак просто по-доброму даючи йому зникнути, чи в ганьбі, чи в славі. А саме так повелася Тереза, яка в усьому, що стосувалося її самої, була така прискіплива, що тижнями могла перебирати й зважувати подумки якесь не зовсім однозначне слово надкухарки. Він навмисно запитав: "Спакуєш і пошлеш мені відразу валізку?" Мимоволі йому довелося похитати головою від здивування, як швидко Тереза підхопила його питання, переконана, що у валізці є якісь речі, що їх слід зберігати в таємниці від усього світу, вона навіть не глянула на нього, навіть не подала руки, а тільки прошепотіла: "Звичайно, Карле, вже пакую". І тут-таки полетіла.
Тут уже Джакомо не стримався і, схвильований довгим чеканням, голосно крикнув: "Росмане, той чоловік валяється внизу в коридорі й не дає себе забрати. Вони хотіли завезти його до лікарні, але він відбивається і запевняє, що Ти нізащо не потерпів би, щоби він потрапив до лікарні. Треба взяти автомобіль і вислати його додому, і Ти нібито маєш за той автомобіль заплатити. Ти згоден?"
"Та той чоловік Тобі довіряє", — сказав надкельнер. Карл знизав плечима і відрахував Джакомо в руку свої гроші. "Більше в мене немає", — сказав він.
"Я маю також спитати, чи Ти з ним поїдеш", — іще спитав Джакомо, побрязкуючи грішми.
"Він не поїде", — сказала надкухарка.
"Що ж, Росмане, — випалив надкельнер, навіть не дочекавшись, заки Джакомо вийде, — Тебе негайно звільнено".
Надпортьє декілька разів кивнув, наче то були його власні слова, що їх надкельнер просто повторив.
"Причини звільнення навіть не можу вголос назвати, бо тоді мені довелося би здати Тебе до в'язниці". Надпортьє підкреслено суворо подивився на надкухарку, бо прекрасно зрозумів, у чому причина такого м'якого покарання.
"А тепер іди до Беса, перевдягнися, передай йому ліврею і негайно, я підкреслюю: негайно покинь цей готель".
Надкухарка заплющила очі, цим вона хотіла заспокоїти Карла. Кланяючись на прощання, він мигцем побачив, як надкельнер потай узяв надкухарку за руку і попестив її. Надпортьє важкими кроками відпровадив Карла до самих дверей, які не наказав зачинити, а сам тримав відкритими, щоби закричати Карлові вслід: "За чверть хвилини маєш вийти повз мене через головну браму! Зрозумів?"
Карл поспішав як тільки міг, лише щоби уникнути ще однієї неприємности на головній брамі, однак усе діялося повільніше, ніж йому хотілось би. Спершу десь запропастився Бес, до того ж тепер, у час сніданку, довкола було повно людей, тоді виявилося, що якийсь хлопець позичив старі Карлові штани, і Карлові довелося обшукати вішаки майже коло всіх ліжок, перш ніж він ті штани знайшов, так що минуло добрих п'ять хвилин, перш ніж він дістався до головної брами. Перед ним саме йшла якась дама в супроводі чотирьох панів. Усі вони прямували до великого автомобіля, який чекав на них і дверцята якого вже тримав відчиненими лакей, витягнувши водночас вільну ліву руку горизонтально і непорушно, що виглядало надзвичай урочисто. Та Карл марно сподівався прошмигнути непоміченим за цим шляхетним товариством. Надпортьє вже спіймав його за руку, висмикнув з-поміж двох панів і, перепросивши їх, шарпнув до себе. "І це такі чверть хвилини, — сказав він, подивившись на Карла збоку, наче спостерігаючи за неточним годинником. — Ану, ходи-но сюди", — і повів Карла до великої портьєрні, яку Карлові хоч і кортіло завжди роздивитися, та куди тепер, коли його заштовхав портьє, він увійшов із великою недовірою. Він стояв уже на порозі, коли обернувся, спробував відштовхнути надпортьє і втекти. "Ні-ні, сюди", — сказав надпортьє і крутонув Карлом. "Але ж мене вже звільнено", — сказав Карл, маючи на увазі те, що ніхто вже нічого не сміє йому в цьому готелі наказувати. "Заки я Тебе тримаю, Тебе не звільнено", — сказав надпортьє, і в цьому була якась рація.
Зрештою, Карл не знайшов причини опиратися портьє. Бо що йому, по суті, ще могли заподіяти? До того ж стіни портьєрні всуціль складалися з велетенських скляних шиб, крізь які виразно було видно потоки людей, що рухалися назустріч один одному у вестибюлі, немовби ти був серед них. Так, здавалося, в усій портьєрні немає ні закапелочка, де можна було би сховатися від людських очей. Хай там як, назовні, здавалося, поспішають люди, прокладаючи собі шлях, розчепіривши лікті й опустивши голову, вимацуючи очима дорогу та піднявши вгору пакунки, та все ж жоден не минав кинути бодай побіжний погляд у портьєрню, бо за її шибами завжди вивішено оголошення та повідомлення, важливі і для гостей, і для персоналу.
