Нарцис і Гольдмунд - Гессе Герман
А ми — минущі, ми стаємося, ми — спроможності, для нас не існує довершеності, не існує повного буття. Але там, де ми робимо крок від потенції до дії, від спроможності до здійснення, ми беремо участь у справжньому бутті, ми стаємо на якусь крихту подібнішими до досконалого, до божественного. Це й означає здійснити себе. Ти ж повинен знати цей процес зі свого власного досвіду. Адже ти митець і створив чимало фігур. Коли тобі одна з таких фігур справді вдалася, коли ти образ людини звільнив від випадковостей і привів до чистої форми — тоді ти як митець зробив дійсним цей людський образ.
— Я зрозумів.
— Ти бачиш мене, друже Ґольдмунде, на місці і на посаді, де для моєї натури все досить зручно влаштовано, щоб вона змогла здійснитися. Ти бачиш, як я живу у спільноті й у традиції, які мені відповідають і мені допомагають. Монастир — це далеко не небеса, у ньому повно недосконалостей, але тим не менше належним чином проваджене монастирське життя людей мого типу стимулює набагато більше, ніж життя світське. Я не хочу говорити про речі моральні, але навіть із цілком практичної точки зору чисте мислення, вправляти яке і навчати якого є моїм завданням, вимагає певного захисту від зовнішнього світу. Отож мені тут у нашому домі було набагато легше здійснити себе, ніж тобі. Я дуже захоплююсь тим, що ти, однак, знайшов свій шлях і став митцем. Адже тобі було набагато важче.
Від похвали й від радості збентежений Ґольдмунд зашарівся. Щоб відвернути увагу, він перебив свого друга: "Більшість із того, що ти мені хотів сказати, я зміг зрозуміти. Одне тільки ніяк не доходить до мене, а саме те, що ти називаєш "чистим мисленням", себто твоє так зване мислення без образів й оперування словами, з допомогою яких собі нічого не можна уявити".
— Що ж, на одному прикладі ти це зможеш зрозуміти. Подумай-но про математику! Що за уявлення містять числа? Чи знаки "плюс" і "мінус"? Що за образи містить рівняння? Та ніяких! Коли ти розв'язуєш арифметичну або алгебраїчну задачу, то тобі при тому не допоможе ніяке уявлення, ти натомість у рамках вивчених форм мислення виконуєш формальне завдання.
— Так і є, Нарцисе. Коли ти мені напишеш ряд чисел і знаків, то я можу їх опрацювати без ніяких уявлень, я можу дати вести себе плюсові й мінусові, квадратам, взяттям у дужки і так далі, і зможу розв'язати задачу. Тобто це означає, що я колись міг, сьогодні я вже більше не дам ради. Але я не можу собі уявити, що виконання таких формальних завдань може мати іншу вартість, ніж учнівські вправи на розуміння. Вчитися рахувати — це, звісно, дуже добре. Але я вважав би беззмістовним і дитячим, якщо людина все своє життя сиділа б над такими завданнями-лічилками і вічно вкривала свій папір рядами чисел.
— Ти помиляєшся, Ґольдмунде. Тобто ти припускаєш, що цей старанний рахівник весь час розв'язує шкільні завдання, поставлені вчителем. Але він може й сам ставити собі запитання, вони можуть мов непереборні сили повставати в ньому самому. Людині слід математично обчислити й поміряти не один дійсний і не один фіктивний простір, поки вона як мислитель зважиться братись за проблему власне простору.
— Що ж, згода. Але проблема простору, як суто умоглядна проблема, також не здається мені справді предметом, заради якого людина повинна була б марнувати свій труд і свої літа. Слово "простір" для мене ніщо і не варте жодних роздумів, поки я не уявляю собі притому якийсь справжній простір, наприклад зоряний простір — утім його спостереження та вимірювання зовсім не здається мені недостойною роботою.
Усміхаючись, Нарцис відповів: "Тобто ти хочеш сказати, що мислення ти маєш за ніщо, але цінуєш застосування мислення до практичного й видимого світу. Можу тобі відповісти так: нам у жодному разі не бракує нагод застосовувати наше мислення, не бракує й волі це робити. Мислитель Нарцис, наприклад, результати своїх роздумів сотні разів застосовував як для свого друга Ґольдмунда, так і для кожного зі своїх ченців, і робить він це постійно. Як би він повинен був щось "застосовувати", якби він його перед цим не вивчив і не вправляв. Адже митець теж безупинно вправляє своє око і свою фантазію, і ми можемо розпізнати його вправність, навіть коли вона проявляється лише в кількох справжніх творах. Ти не можеш мислення як таке відкидати, а його "застосування" натомість приймати! Суперечність очевидна. Отож дозволь мені спокійно мислити і розцінюй моє мислення за його наслідками, так як я твою художню творчість розцінюватиму за твоїми творами. Ти тепер неспокійний і схвильований, тому що між тобою і твоїми творами ще є перешкоди. Усунь їх, знайди або влаштуй собі майстерню і берися до своїх творів! Багато питань притому вирішаться самі собою.
Ґольдмундові нічого кращого і не треба було.
Він підшукав собі приміщення біля вхідних воріт, воно тоді стояло порожнє і було придатне для майстерні. У теслі він замовив стіл для рисування та інше приладдя й усе йому точно намалювавши. Він склав список предметів, і йому поступово мали їх звозити із найближчих міст монастирські перевізники — це був довгий список. У теслі й у лісі він оглянув усі запаси зрубаного дерева, вибрав для себе чимало шматків і поскладав їх один біля одного на траві у садку за своєю майстернею, щоб просушити, збивши над ними повітку. У нього було багато справ й у коваля, а його сина, мрійливого юнака, він повністю зачарував, завоювавши його симпатії. Він простоював з хлопцем по півдня біля ковальського горна, при ковадлі, біля охолоджувальної ванни і точила, де вони виготовляли всі ті криві й прямі різьбярські ножі, різці, свердла і шкребки, потрібні йому для обробки дерева. Син коваля Еріх, юнак віком років двадцяти, став другом Ґольдмунда, в усьому допомагав, був переповнений палкою турботою та цікавістю. Ґольдмунд пообіцяв навчити його грі на лютні, чого той пристрасно бажав. Еріх зміг біля Ґольдмунда спробувати різьбити по дереву. Коли Ґольдмунд часом почував себе в монастирі й у Нарциса непотрібним та пригніченим, то в присутності Еріха міг відійти й відпочити, той несміливо любив його і ним надзвичайно захоплювався. Часто він просив Ґольдмунда розповісти про майстра Ніклауса і про єпископське місто. Ґольдмунд інколи із задоволенням робив це і потім раптом дивувався, що ось він тут сидить, і ніби якась літня людина оповідає про подорожі та справи минулого, тоді як життя його тільки зараз посправжньому повинно було розпочатися.
Те, що він останнім часом сильно змінився і виглядав значно старшим за свої роки, ніхто не бачив, адже вони раніше його не знали. Нужденність мандрів та бурлацького життя вже й раніше підточили його; а потім час чуми з усіма його жахіттями і зрештою його ув'язнення у графа і та страшна ніч у замковому погребі глибоко потрясли його й від усього того зосталися тут і там сліди: сивина у світлій бороді, тонкі зморшки на обличчі, часами поганий сон і деколи в глибині серця якась утома, якесь послаблення бажань і допитливості, сіре байдуже відчуття вдоволення й ситості. Готуючись до своєї роботи, у розмовах з Еріхом, пораючись у коваля та теслі, він пожвавлювався, ставав бадьорим і молодим, усі ним захоплювались і любили його, однак нерідко він утомлений сидів з півгодини, а то й цілими годинами, заміряно усміхаючись та від даючись апатії й байдужості.
Для Ґольдмунда дуже важливим було питання про те, де то йому починати свою роботу. Перший твір, що його він хотів тут зробити і ним розрахуватися за гостинність монастиря, не міг бути чимось випадковим, чимось, що б просто заради цікавості кудись приткнути, твір цей натомість повинен був подібно до старих мистецьких творів цього дому, цілком і повністю належати будівлі й життю монастиря, і стати його частиною. З найбільшою охотою він зробив би вівтар або казальницю, але на них не було ні потреби, ні місця. Проте він знайшов щось інше. У трапезній отців була на підвищенні ніша, з неї під час трапези молодий брат завжди читав уголос житіє. Ніша та була неприкрашена. Ґольдмунд вирішив східці до цього аналоя і сам аналой оздобити, як казальницю, дерев'яною обшивою з напіврельєфними фігурами й додати ще кілька зовсім окремих. Він повідомив про план абатові, той його похвалив і привітав.
Коли нарешті можна було почати роботу (надворі в цей час лежав сніг, і Різдво вже минуло), Ґольдмундове життя набрало нового вигляду. Для монастиря він ніби зник, ніхто його більше не бачив, він більше не чекав під кінець уроків на юрбу школярів, не блукав більше лісом, не ходив кружґанком. Їв він у мельника — це вже не був той, кого він школярем колись часто відвідував. А до своєї майстерні він не дозволяв заходити нікому, крім свого помічника Еріха — той також у деякі дні не чув від нього ні слова.
Свій перший твір, поміст для читання, він після довгих роздумів придумав так: на двох частинах, з яких складалася ця робота, одна повинна була представляти світ, а інша — Слово Боже. Нижня частина, східці, мала виростати з міцного дубового стовбура і, виючись довкола нього, повинна була зображати створення світу, картини природи і простого життя патріархів. На верхній частині, перилах, мали б бути образи чотирьох євангелістів. Одному з євангелістів він хотів дати подобу блаженного абата Даніеля, іншому — блаженного отця Мартина, його наступника, а у фігурі Луки увіковічнити свого майстра Ніклауса.
Він зустрівся з великими труднощами, з більшими, ніж собі уявляв. Вони завдавали йому клопоту, але то був приємний клопіт, він заходився коло роботи й захоплено, і з відчаєм, як коло неприступної жінки, боровся з нею озлоблено й ніжно, як ото рибалка бореться з великою щукою, кожна протидія навчала його і робила чуйнішим. Він забув усе інше, забув монастир, майже забув Нарциса. Той кілька разів з'явився, але не побачив нічого, крім малюнків.
Ґольдмунд здивував натомість Нарциса проханням вислухати його сповідь.
— Я дотепер не міг змусити себе до цього,— признався він,— я здавався собі таким мізерним, почував себе перед тобою вже достатньо приниженим. Тепер мені краще, у мене є тепер моя робота, і я вже більше не пусте місце. І позаяк я живу вже в монастирі, то хотів би підкорятися порядку.
Він відчував, що дозрів для цієї хвилини і більше не хотів з цим чекати.
