Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Але їсти — це ще не означав жити. Справжньою рушійною силою розвитку людства е потреба виразити себе, тобто увічнити свою особистість. А в яких умовах і якими засобами цього досягти — це вже питання третьорядне. Природжений вершник виражає себе, їздячи верхи. А чи кінь, на якому він їздить, належить йому,— абсолютно байдуже. Він хоче їздити верхи — і край. А хтось інший хоче робити столи. Він буває щасливий, коли має під руками своє укохане дерево й може замкнутися в майстерні з інструментами. Оце вам весь секрет економіки. Хто не хоче нічого, хто робить усе тільки для того, щоб заробляти гроші, той завжди лишиться людиною вбогою, навіть коли він ті гроші справді здобуде. Йому бракуватиме головного. Він— ніщо, а тому й не хоче створювати нічого.
Якби не Анрі Оппер, Макхітові нелегко було б звести розмову на крамниці та кредити. Тільки після кави, та й то не зразу, пощастило йому викласти міркування, що випливали з його принципу самостійності дрібних крамарів. Розходившись, він тут-таки пояснив, як би він застосував цей принцип хоча б частково у великих магазинах, прй> міром в Ааронових.
Він наполегливо доводив своїм слухачам хибність поширеної думки, ніби головним джерелом прибутку в торгівлі б клієнтура. Насправді цим джерелом завжди були й лишаються працівники підприємства. А клієнтура, власне кажучи, тільки дає підприємцеві змогу витягати прибуток зі своїх робітників і службовців.
Але рушійна пружина діяльності найманого працівника — найвульгарніший егоїзм.
— Яке діло продавцеві,— вигукував Макхіт,— до успіхів і невдач його фірми? Поки він дістає свою щомісячну платню, він байдужим оком проводжатиме людину, що виходить із крамниці, нічого не купивши. І єдина рада тут — зацікавити його. Тобто треба, недовго думаючи, кинути йому щось у пельку.
— Ви маєте на увазі участь у прибутках? — злякано спитав Оппер.
— Саме так.
— Але ж вийде страшенно дорого! — вжахнувся Оппер.
— От щодо цього я з вами не можу погодитись,— відказав Макхіт.— Адже ця премія, певна річ, виплачуватиметься бонами на своє ж таки підприємство. Таким чином ви воднораз в особі власних продавців здобудете собі клієнтів.
Анрі Оппер буркнув щось нерозбірливе. Але книжко-гриз Жак пильно й допитливо поглянув на Макхіта.
Загалом вечір минув добре. По спальнях розійшлися досить рано. Мак ще довго не міг заснути. Він прочитав Блумзбері лекцію про безпорадність вищих верств суспільства.
— Цим людям бракує серйозності,— просторікав він, ходячи по кімнаті; ззаду в нього теліпались підтяжки.— Слухаючи їх, можна подумати, наче вони заробляють гроші тільки заради пов'язаних із цим ділом гострих відчуттів. Виходить так, якби, скажімо, плавець, що потрапив у вир, став потім запевняти, ніби він рвався до берега тільки із спортивного інтересу. Вони думають, ніби я не знаю, скількох безсонних ночей коштує їм вторгнення Півтора Сторіч у роздрібну торгівлю. Крестон роздобув грошей — це означає, що Ааронові теж потрібні гроші. Вони кличуть мене сюди, немовбито цікавлячись моєю особою, а насправді їх цікавлять тільки мої запаси. Якщо ж вони й самі цього не усвідомлюють — тим гірше для них. Без моїх запасів Аарон нізащо в світі не зміг би спустити ціни на свої дорогі товари. І попри всі оті балачки про
Лікурга, чи як там зветься той їхній стародавній грек, Жак теж досить пильно прислухався, скільки коштують мої товари. А звідки я їх узяв, вони вже й не питають. Відколи крадіжка стала таким дорогим ділом, старе прислів'я "Не вкрадеш — не проживеш" утратило всякий зміст. Побачимо ще, чи зумію я виканючити в них ті гроші, які вони так зневажають.
Макхіт засуджував Жака багато суворіше, ніж його брата, і навіть назвав його йолопом; а проте в ту саму хвилину, коли він так розпинався перед своїм колегою, не хто інший, як Жак Оппер, відстібаючж підтяжки, захищав його, перед братом, бо той ще вагався.
-т Цей простак має ідеї,— казав він.— І навіть більше: він має нюх. У його поглядах на цінність конкуренції кіж продавцями є щось справді еллінське. Він бачить не тільки звичайний розпродаж, як Аарон; йому уявляються перегони колісниць. І його бони на участь у прибуткові — це, властиво, лавровий вінок, що чекає переможця. Він сам усього цього не усвідомлює, але відчуває. Він має цілковиту рацію, вимагаючи, щоб справжній продавець мав цілком сформовану гармонійну індивідуальність. Це ж ка-локагатія!1 Коли він змальовував свій ідеал продавця, я бачив перед собою Алківіада. Зовсім не зле!
Засинаючи, Оппер молодший бачив Ааронових продавців, що волочуть до кас забитих клієнтів, мов Ахілл Гектора.
Наступного тижня Комерційний банк, концерн Аарона й ЦЗТ дійшли згоди. Аарон мав віднині одержувати від ЦЗТ товари за такими самими цінами, як і Д-крамниці.
Контракти, які від імені ЦЗТ підписав Блумзбері, були просто страхітливі. Макхіт не важився глянути Блумзбері в вічі.
Коли вони вийшли на вулицю, Макхіта напав істеричний плач. Блумзбері, спантеличений і вкрай здивований, завів його до найближчої кав'ярні. Там вони замовили собі сендвічів. Лиш помалу Макхіт опанував себе.

1 Ідеал гармонії фізичного й духовного розвитку в стародавніх греків.

— За ту ціну, яку нам платитиме Аарон,— сказав Макхіт баронетові, коли вони вийшли з кав'ярні,— ми не можемо красти товари. Довго ми так не протримаємось. Ну, проведемо рекламний тиждень, як у Крестона, не більше. А Опперам тільки цього й треба. Вони не хочуть довго
знатися з нами, для цього вони занадто культурні. Ви погляньте на цей будинок, Блумзбері! Мармур і бронза! Я ніколи не розумів, чого, це публіка несе свої гроші до будинків, що коштували так дорого, та й тепер потребують великих коштів на утримання. Люди, очевидно, думають, що фірма, яка може дозволити собі мармур і бронзу, має вдосталь грошей, а тому і їхні гроші будуть там у безпеці.
Макхітові був дужче до смаку маленький, старий Національний депозитний банк. Його вбогі кімнатки ніби промовляли: "Ми заробляємо на наших клієнтах небагато".
З прикрістю згадав він про Національний депозитний банк, цього зрадливого старого хамелеона. Без Національного — означало проти Національного. Але ж у Національному лежить посаг його дружини! Гіркі почуття пойняли Макхіта від цієї думки. Яка іронія долі! Тепер він мусите, щоб урятуватись самому, вести війну проти цього посагу, всіма силами знищувати його. Це має бути війна не на життя, а на смерть, її можна виграти, тільки знищивши супротивника.
Макхіт відчував, що насуваються дні напруженої праці.
Зробити з ЦЗТ принаду для Комерційного банку коштувало дуже дорого, та якби Макхіт такою ціною дістав змогу подбати про свої Д-крамниці, то вони принаймні мали б доволі товарів, і для них настала б пора бурхливого розквіту! А натомість сталося найгірше чого тільки можна .£уло боятись: йому довелось прийняти до спілки Аарона, конкурента, та ще й незмірно сильнішого конкурента! Він добував свої запаси, щоб дати їх украсти в себе. Він сидить на мілині, як і досі, і не просунувся вперед ні на крок. Якщо не допоможе щасливий випадок, йому не минути банкрутства. Він тепер був схожий на людину, що стоїть босими ногами на розпеченій плиті й мусить безперестанку підстрибувати — щоб змінити одне гаряче місце на інше, нітрохи не холодніше. Передишка для неї настав тільки тоді, коли вона зависає в повітрі.
Проте на перший час Макхіт спромігся роздобути трохи грошей для своїх Д-крамниць. їх мережу можна було розширити й забезпечити новими кредитами. Крім тоґб, він нарешті розплативсь із "скупниками" ОТари.
ч
Скликавши власників Д-крамниць до Ньюгету, Макхіт виголосив перед ними промову принципового значення.
Насамперед він сповістив, що віднині вирішив присвятити всі свої сили Д-крамницям. Тепер він сам більш не закуповуватиме товарів: цю справу він доручив одній дуже потужній організації — Центральному закупному товариству. Це Товариство пропонує їм товари, які, щоправда, можуть бути дешевими тільки при великих партіях. Крім того, для них дуже важливо перешкодити Товариству зробити не менш вигідні пропозиції іншим торговельним фірмам. Однак використати всю потужність ЦЗТ Д-крамниці самі ні в якому разі не спроможні.
— Як ви, мабуть, уже чули,— провадив він далі.— Об'єднання Д-крамниць увійшло вчора в тісний діловий зв'язок із концерном Аарона. Центральне закупне товариство, яке віднині взяло на себе забезпечення вас товарами, постачатиме також і Ааронову мережу роздрібної торгівлі. Що означав цей сенсаційний крок могутнього концерну Аарона? Панове, він означав перемогу, вирішальну перемогу Д-крамниць. І не тільки Д-крамниць, а — це ще важливіше — самої ідеї Д-к р амниць. Що ж це за ідея? Панове, ця ідея полягав в тому, щоб і бідним та найбіднішим верствам населення дати змогу зажити дарів сучасної індустрії. Представник мас, пересічна людина — це звучить ніби— не дуосе почесно. Панове, джерелом такого уявлення великою мірою в незнання. Якраз маси роблять усе. І комерсант, що звисока дивиться на пенс, на покроплений солоним потом пенс робітника, припускається тяжкої помилки. Цей ПЄУІС вартий стільки саме, як і всякий інший. А десять таких пенсів удесятеро дорожчі за один. Оце і є ідея Д-крамниць. І ця ідея — ваша ідея — здобула повну перемогу над могутнім концерном Аарона з його десятками великих магазинів. Віднині й концерн Аарона відкриє свої двері бідним людям і таким чином стане на службу ідеї дешевини й соціального прогресу. Я вже чую, як деякі маловіри серед вас — адже скиглії й буркуни є повсюди — кажуть: "Чого це раптом могутньому концернові Аарона заманулось увійти в спілку з нами, дрібними крамарями?" На це ми, звичайно, повинні відповісти: вже Э1С не заради наших прекрасних очей! У природі, куди не глянь, ніщо не робиться без матеріальної зацікавленості. І коли хтось пропонує вам співробітництво, запевняючи, що його наміри цілком щирі,— стере-жіться! Бо люди не ангели, вони завжди лишаються людьми і тому дбають передусім про себе й тільки про себе. З самої любові до людей ніхто нічого не робить! Сильніший підкоряв собі слабшого, отже, й у нашому співробітництві з концерном Аарона весь час стоятиме те саме питання: дружба дружбою, але хто тут сильніший? Виходить, знову боротьба? Так, панове, боротьба! Але боротьба мирна! Боротьба за перемогу ідеї! Комерсант, що вміє думати, боротьби не боїться.