Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Я водив його обідати в цей "Млинцевий будинок", і, хоч вона намагалася бути привітною, її роздирали на частини, і знайомства не вийшло.

— Що значить "не вийшло"?

— не дошкуляє мене — сьогодні так чертовски сиро. Я все думаю запропонувати матусі купити навпіл новий кондиціонер, я читав, що марка "Фрідріх" найкраща. А під "не вийшло" я мав на увазі, що звичайні людські відношення не встановилися. Чарлі без кінця дошкуляє мене не дуже приємними питаннями про Нельсона.

— Якими, наприклад? Які Нельсон може викликати неприємні запитання?

— Ну, наприклад, чи збирається він повертатися в коледж і чому він раз у раз з'являється в магазині.

— А чому він не повинен з'являтися в магазині? Це як-ніяк магазин його діда. Та й потім, Нельсон завжди любив машини.

— У всякому разі, любив на них віддають перевагу катанню. "Мустанг" став деренчати ще сильніше. Ти не помітила?

— Не помітила, — відрізає Дженіс, підливаючи собі кампари. Вирішивши скоротити споживання спиртного, вона поставила собі за правило влітку пити кампари з содовою, ось тільки содову вона забуває підливати. — Він звик до рівних дорогах Огайо, — додає вона.

У Кенті Нельсон купив у одного студента-випускника старий "Сандерберд", а коли надумав їхати в Колорадо, продав його за півціни. Згадавши про таке безпардонному стосунках з батьками, Кролик відчув, що зараз задихнеться. Він каже дружині:

— У них там теж гранична швидкість п'ятдесят п'ять миль на годину. Нещасна країна намагається економити бензин, щоб араби не перетворили наші долари в гроші, а цей твій крихта робить п'ятдесят п'ять миль на годину на другій швидкості.

Дженіс розуміє, що він хоче вивести її з себе, і стрімко, точно в ній повернули вимикач — зовсім як у прискореній зйомці, — повертається до нього спиною і спрямовується в їдальню до телефону.

— Я запрошу його на наступний тиждень, — каже вона. — Якщо ти після цього станеш менше до мене чіплятися.

Чарлі завжди приносить квіти — на цей раз в зеленому паперовому конусі, який він вручає матусі Спрингер. Він стільки років гнув спину перед Спрингером, що знає, як догодити його вдову. Бессі приймає квіти майже без посмішки: вона адже з Кернер і ніколи не схвалювала того, що Фред найняв грека, тим більше що її упередження справдилося, коли Чарлі завів роман з Дженіс, що мав такі жахливі наслідки, та ще в такий час, коли американці висадилися на місяць. А адже на Місяць люди не так часто відправляються.

Квіти розгорнуті — це виявилися троянди, оксамитові, як шкура арабського скакуна. Дженіс, воркуя, ставить їх у вазу. Вона причепурилася — одягла кокетливий літнє плаття в маргаритки, що оголює її засмаглі плечі, і через спеку поклала довге волосся у високу зачіску, щоб нагадати всім, яка у неї струнка шия, і одночасно показати золоте намисто з крихітних лусочок, яке Гаррі подарував їй до двадцятиріччя весілля три роки тому. Заплатив він тоді за нього дев'ятсот доларів, а зараз воно коштує, напевно, тисячі півтори — золото до чортиків подорожчало. Дженіс наближає особу до Чарлі і цілує його — не в щоку, а в губи, таким шляхом дає знати тим, хто спостерігає за ними, що ці два тіла зливалися воєдино.

— Чарлі, ти занадто схуд, — говорить Дженіс. — Ти що, зовсім не їси?

— наминати за обидві щоки, Джен, але до кісток чомусь нічого не прилипає. А ти ось виглядаєш здорово.

— Мелані всіх нас змусила стежити за здоров'ям. Правда, мам? Проросле зерно, і пагони люцерни, і чого тільки не придумали. Йогурт.

— Чесне слово, я відчуваю себе краще, — промовляє Бессі. — Тільки не знаю чому — чи то від їжі, чи то через те, що в будинку стало більше життя.

Тупі пальця Чарлі продовжують лежати на засмаглій руці Дженіс. Кролику це здається таким же природним, як будь-яке явище природи — японський жук на листку або два сучочка, зчепилися на вітрі. Потім він згадує — якщо брати зовсім вже глибоко, — яке відчуття народжує любов, коли всім єством відчуваєш щось величезне, немов стикаються планети.

— Ми всі дуже багато їмо цукру і солі, — лунає радісний дзвінкий голосок Мелані, здається, він ніяк не пов'язаний з нашою грішною землею, немов неждана благодать, зійшла згори.

Чарлі різко знімає руку з ліктя Дженіс — він, точно воїн, варто по стійці "струнко"; його профіль в напівтемряві цієї кімнати, через яку неодмінно проходять всі гості, блищить — низький лоб, випирає щелепу, на обтягнутих шкірою вилицях ходять жовна. Він виглядає молодше, ніж в магазині, — можливо тому, що тут гірше світло.

— Мелані, — каже Гаррі, — пам'ятаєш Чарлі — ми ще з ним обідали у тебе на днях, так?

— Звичайно. Він їв гриби і каперси.

— Цибулинки, — поправляє Чарлі, все ще чекаючи моменту, коли можна буде з нею привітатися.

— Чарлі — моя права рука, хоча він, напевно, сказав би, що це я його права. Він продає машини в "Спрингер-моторс" з тих пір, як ... — Каламбур не спадає на думку.

— З того часу, коли їх ще називали каретами без коня, — каже Чарлі і потискує руку Мелані. А Гаррі, спостерігаючи це рукостискання, дивується, яка у неї молода і вузька рука. Ми всі так розповзаємося. Ноги у бабусь — це ж точно набряклі батони хліба, прокреслені венами, а Мелані, якщо не брати до уваги цього позамежного погляду, вся така міцна, точно щільно пов'язаний носок. Чарлі негайно розгортає наступ: — Як ся маєте, Мелані? Як вам тут у нас подобається?

— Міло, — посміхається вона. — Навіть своєрідно.

— Гаррі казав мені, що ви дитя Західного узбережжя.

Вона дивиться кудись вгору, в далеке минуле — так заводить очі, що під райдужною оболонкою видно білки.

— О, так, я народилася в Приморському окрузі. Мама живе тепер в містечку, яке називається Кармел. Це південніше.

— Я чув цю назву, — говорить Чарлі. — Звідти вийшло кілька зірок року.

— Та ні, не думаю ... Хіба що Джоан Баез, але вона швидше традиційна співачка. Ми живемо на нашій колишньої дачі.

— Чому ж?

Питання застає її зненацька, і вона повідомляє:

— Мій тато працював в Сан-Франциско юристом в одній корпорації. Потім вони з мамою розійшлися, і нам довелося продати будинок на Пасифік-авеню. Батько тепер в Орегоні вчиться на лісничого.

— Сумна, можна сказати, історія, — каже Гаррі.

— Папа так не вважає, — повідомляє Мелані. — Він живе з чарівною дівчиною, наполовину індіанкою з племені Якима.

— Назад до природи, — промовляє Чарлі.

— Тільки в цьому напрямку і можна рухатися, — говорить Кролик. — Беріть соєві боби.

Це, звичайно, жарт, бо він простягає їм мисочку з смаженими кешью — горішками, які він раптом узяв і купив в бакалійної крамниці поруч з державним винною крамницею чверть години тому, коли їздив в деренчливому "мустангу" запастися всім необхідним для сьогоднішньої компанії. Його мало не відлякала ціна на банку — 2,89 долара, на тридцять центів дорожче, ніж остання, яку він пам'ятав, і він уже простягнув руку до земляних горішкам. Але навіть і вони стоять більше долара — 1,09 долара, а адже коли він був хлопчиськом, можна було купити цілий мішок неочищених горіхів за четвертак, ось він і подумав: "Якого біса, навіщо ж бути тоді багатим?" — і взяв банку з кешью.

Він ображається, коли Чарлі, глянувши на мисочку, заперечливо піднімає долоню і не бере жодної горішка.

— Без солі, — вмовляє його Гаррі. — Протеїну хоч відбавляй.

— Ніякої гидоти ніколи не їм, — каже Чарлі. — Доктор каже — ні-ні.

— мерзота ?! — намагається заперечити Гаррі.

Але Чарлі цілком зайнятий Мелані.

— Кожну зиму я на місяць відбуваю до Флориди. В Сарасота, що на березі затоки.

— І яке це має відношення до Каліфорнії? — встряє в розмову Дженіс.

— Такий же рай, — каже Чарлі, повертаючись до неї спиною і звертаючись вже прямо до Мелані. — Ось це мені до душі. У туфлях пісок, день за днем ​​носиш одні і ті ж старі обрізані джинси. Це на затоці. А то узбережжі, де Майамі, я терпіти не можу. У Майамі мене може занести тільки в утробі крокодила, якщо він проковтне мене. Там вони теж є — вилазять з каналів прямо до тебе на галявину і зжирають твою улюблену собачку. Частенько трапляється.

— Ніколи не була у Флориді, — вимовляє Мелані, і очі в неї ще більше затуманюються, хоча, здавалося б, таке просто неможливо.

— Треба з'їздити туди, — каже Чарлі. — Ось де живуть справжні люди.

— А ми, по-твоєму, не справжні? — запитує Кролик, щоб підчепити Чарлі і потрафити Дженіс. Адже їй це, напевно, неприємно. Він затискає горіх в зубах і обережно розгризає його, продовжуючи задоволення. Ось з'явилася перша тріщина — мова намацує її, слина пріхлинивает. Він обожнює горіхи. Вони не бруднять зуби — не те що м'ясо. У райському саду їли горіхи і фрукти. Смажений горіх трошки обпікає. Кролик воліє солоні горішки, але купує цей сорт з бажання догодити Мелані — вона просвердлили дірку йому в мозку розмовами про хімікалії. І все ж при смаженні напевно використовуються якісь хімікалії — нині на Землі все шкідливе, що б не з'їв. Дженіс, мабуть, терпіти не може такі горішки.

— Живуть там не тільки люди похилого віку, — продовжує Чарлі, як і раніше звертаючись до Мелані. — Там повно і молоді, яка ходить голяка. Приголомшливо.

— Дженіс, — гукає доньку місіс Спрингер (а вийшло у неї "Ченніс"). — Ходімо на веранду, запропонуй напої. — І, звертаючись до Чарлі, каже: — Мелані приготувала чудовий фруктовий пунш.

— А джина там досить? — запитує Чарлі.

Любить Гаррі цього малого, хоч він і розпустив хвіст перед Мелані або Дженіс, і, коли вони виходять на веранду і всідаються в алюмінієві крісла зі склянками в руках, а Дженіс на кухні стежить, щоб не пригоріла їжа, він запитує Чарлі, щоб дати йому блиснути:

— Як тобі сподобалася мова Картера з приводу енергетичної кризи?

Чарлі схиляє голову до рожевощокою дівчині і каже:

— По-моєму, вона була така жалюгідна. Він правий. Я теж переживаю кризу довіри. До нього.

Ніхто не сміється, крім Гаррі. Чарлі перекидає м'яч:

— А що ви думаєте про цю промову, місіс Спрингер?

Стара, покликана на авансцену, розгладжує спідницю і оглядає її, немов у пошуках крихт.

— По-моєму, їм керують найдобріші християнські почуття, хоча Фред іноді говорив, що демократи — це знаряддя профспілок. Завжди і все. Сиди там, нагорі, бізнесмен, може, він би краще придумав, як боротися з інфляцією.

— Так адже Картер же бізнесмен, Бессі, — каже Гаррі.