Небезпечна гра (Підступна гра) - Олдрідж Джеймс

Руперт попрощався з Ніною, і вона піднялася до Ьвого номера. Та коли він рушив до дверей, у. вестибюль, І&міючнсь і жартуючи, зайшли троє молодих англійців, і один з них так швидко позирнув на нього, що Руперт одразу здогадався, хто віл такий.

Руперт вийшов з готелю вкрай розлючепий на Лілла, а оскільки він уже й до того був сердитий на Джо, ситуація складалася небезпечна, бо він явно поклав собі захищати Ніну будь-якою ціною.

Розділ шістнадцятий

Я спостерігав, як Руперт день при дні ходить то до адміралтейства, то до якогось клубу, то на прийом чи вваний обід, де бували його давні знайомі з високих сфер. Дле, так само, як і він, я розумів, що головну роль у нашій справі відіграють не політики, а нафтові компанії. Якось я почув, як він надсаджує голос, розмовляючи по телефону в кимось з Італії, а наступного ранку, після наради з Фредді, він сказав мені, що о третій годині до нас завітає один італієць.

— То прошу вас, Джеку, нікуди не йдіть,— додав він.

— Л хто він такий? — запитав я.

— Константін Верокіо, глава італійської компанії "Нафта",— відказав Руперт.— Сьогодні вранці Век подзвонив мені й сказав, що вилітає своїм реактивним літаком із Генуї до Цюріха, а о третій пообіцяв бути у Фредді. Гадаю, ви чули про нього...

Звичайно, я чув про Верокіо. За останні п'ять-шість років він прославився не менш, ніж Енріко Маттеї з концерну ЕНІ, тим, що намагавсй встановити в Італії самостійну нафтову політику, незалежну від американських і англійських компаній. Як І Енріко Маттеї, він пропонував нафтоносним країнам Близького Сходу п'ятдесят чи навіть шістдесят процентів паю в розробці кожного родовища, і це викликало шалене обурення англійських та американських компаній, які звичайно забирали собі дев'яносто процентів акцій. Рупёрт колись переклав мені статтю з італійського нафтового журналу, де йшлося про американський план підриву політики Верокіо шляхом створення політичної опозиції в Італії й фінансових, збутових та інших перешкод скрізь, де тільки можна. Але похитнути становище Верокіо їм не вдалося, бо він був упертий, багатий і розумний.

Найбільше подобалося Фредді (й було основою незалежної поведінки Верокіо) — те, що капітал італійця брав початок з родинних суднобудівних верфей у Генуї і Савоні, які займали тепер одне з перших місць у світі по виробництву середніх танкерів. Руперт і його мати добре знали всю сім'ю Верокіо. Фредді теж був знайомий з ними й дуже схвально прийняв ідею Руперта залучити Верокіо до нашої операції з російською нафтою.

— Век імпортує дедалі більше російської нафти в Італію,— пояснив мені Руперт,— і водночас намагається налагодити вбут італійських нафтопродуктів у нашій країні й в усій Європі.

— Ви казали йому, що ми хочемо придбати у росіян нафту, але нам перешкоджають?

— Йому не треба цього казати, він і сам знає.

О третій годині до кабінету Фредді зайшли Верокіо й англієць у крапчастій краватці-метелику, на прізвище Фор-мен, за словами Фредді, багатий і спритний ділок з хімічного концерну "Карбід і добрива". Ми вже півгодини чекали на них у Фредді, який того дня був навдивовижу мовчазний, замислений і млявий. Його явно щось турбувало. Не дзвонили телефони, посдужлива й ефектна секретарка не заглядала, як звичайно, в подвійні 'двері, а Фредді, спершись ліктями на свій— порожній стіл, тихенько насвистував щось та раз у раз поглядав на нас із Рупертом. Ми розмовляли про те, якими популярними стали останнім часом далекі мандрівки на маленьких суденцях,— я рішуче засуджував їх, бо надто вже багато людей вирушають у кругосвітні плавання в горіхових шкаралупках, а тоді розписують свої пригоди: яких вони зазнавали несправностей, як збивалися з курсу, як у них розлазилися на клапті вітрила,— немовби заохочують цим і інших борознити моря й океани, покладаючись тільки на власну хоробрість, на відміну від старого Фосса, що робив це із знанням справи, як моряк, а не бродягаг

Верокіо був середнього віку чоловік з передчасно посивілим волоссям, що надавало йому молодшого вигляду. Усе в ньому вабило зір суто італійською вродою: і бездоганна зачіска, і гарні очі, і блискучі зуби, а комірець на засмаглій шиї був такий сліпучо-білий, що я відчув себе просто нечупарою. По-англійському 'він говорив чудово й; передусім вибачився перед Рупертом за те, що мусить поспішати, бо того ж вечора має повернутись до Генуї.

— Моєму бідолашному^ чбтирирічному малому ааптра робитимуть операцію апендициту,— пояснив він,— і дружина страшенно боятиметься, якщо мене не буде поруч.

Ми висловили надію, що операція мине щасливо.

— Авжеж, але мені треба якнайшвидше покінчити тут 8 усїма справами,— наполягав Верокіо. —

— Гаразд,— бадьоро сказав Руперт.— Тоді по гаймо часу, а відразу берімось до діла.

Відчуваючи приховане нетерпіння Верокіо, ми швидко перейшли до залу для нарад і сіли в кавовому куточку. Верокіо озирнувся довкола й сказав, що залюбки вип'є чашку чаю з молоком, а Формен скривився й попросив вермуту. Для нас, Ройсів, Фредді замовив каву, а тоді відрекомендував мене гостям як свого "далекого кузена".

— Чи багато ви досягли, щоб зняти заборону з довозу російської нафти? — запитав Верокіо.

— Та ні,— визнав Руперт. Приємно було бачити цих двох молодих аристократів капіталу за роботою.— Це така проблема, що тут не кожен схоче лізти в бійку.* Всі бояться.

Верокіо кивнув своєю красивою "головою.

— Це я розумію,— мовив із знанням справи.—Але все ж таки які у вас перспективи, Руперте?

— Щиро кажучи, поки що ніяких,— відповів Руперт.— Нафтові компанії наклали вето* і наші політики не хочуть втручатися.

Формен спитав Еуперта, з ким він розмовляв на цю тему, і той крок за кроком виклав усе, що робилося досі.

-г То вам ще пощастило,—зауважив Формен.—А з моїм секретарем у тих нафтових комісіях і вітатися не хочуть, хоч я мало не щотижня обідаю з доброю половиною цієї братії. Не бажають розмовляти — і годі... .

Верокіо перебив його:

— Цілком ясно, що ви, зможете досягти більшого, ніж Формен,— сказав він Руперту,— і саме це викликає в мене інтерес до вашої пропозиції. Вам відомо, що наша компанія, так само як і ЕНІ, прагне розгорнути торгівлю в Англії, як оптову, так і роздрҐбну, а Формен згоден фінансувати будівництво мережі збуту нафтопродуктів. Але тут є свої труднощі. Ми не маємо в Англії власних нафтоочисних підприємств, а будувати їх на сьогодні нам невигідно — це й довго, й дорого. Отже, десь до тисяча дев'ятсот шістдесят восьмого року завозити неочищену нафту ми не зможемо, А для початку можна б завозити очищену нафту, бензин, дизельне пальне, і ми з великою охотою придбаємо їх де тільки, можна, в тому числі й в Росії. Отож, якщо вам удасться ввезти до Англії ці продукти, ми закупимо їх у вас до останньої краплі. Більше того, ми налагодимо тут свою мережу збуту, ми беззастережно згодні залучити до цього фірму "Ройс" і зробити вас,— обернувся він до Руперта,— одним з директорів правління, надавши чималий пай акцій і право ухвального голосу. Що ви на це скажете?

— Такі. речі стосуються фірми, і їх ви погоджуйте з Фредді,— відповів Руперт.— Мені потрібна тільки ваша згода перекупити в нас російську нафту, якщо ми ввеземо її сюди. Коли ви згодні, я можу знову звернутися до політиків і сказати їм, що маю певного покупця на цю нафту, а оскільки Англія приєдналася до європейської нафтової угоди, то нашому урядові, мабуть, таки доведеться дозволити вам придбати її, зважаючи на відповідні угоди Італії в "Бі-Пі" й "Шелл>У !.

Верокіо промовисто скривився.

— Єдина біда, Руперте, що, як вам відомо, існують дві угоди.

Знаю, знаю... Ви маєте на увазі, що в угода офіційна і в цілком таємна. Але...

— Так-так, саме таємна,— перебив його Верокіо.— Офіційна загальноєвропейська угода — дуже пристойна і з усіх поглядів законна й справедливу. Ми надаємо "Бссо", "Шелл" і "Тотал" право збуту в Італії за умови, що Італія користуватиметься таким самим правом в Америці, Англії і Францц. Але насправді все вирішує ота таємна угода, що визначає обсяг збуту й ціни, а ці питання не підлягають ніякому урядовому контролю, бо погоджуються в суто приватному порядку.

— Так само, як і оті наші довоєнні угоди про будівництво суден, Веку,— піддражнив його Фредді, бо Верокіо аж надто серйозно говорив про свої італійські справи.

г— Гірше!—гаряче заперечив Верокіо.—Знамениті нафтові "Сім сестер"2 — поза всяким контролем у будь-якій країні, повірте мені, "Фредді. Наша маленька картельна

2 Найбільші міжнародні нафтові концерни.

угода щодо суден у тридцяті роки була дитячою забавкою проти їхніх нафтових угод.

. Верокіо говорив так швидко, неначе його реактивний лі-"ак уже гув надворі, готовий везти його додому до сина; та вгодом Руперт розповів мені, що. Верокіо завжди посилається па спішний від'їзд, щоб відразу перевести розмову на важливі ділові питання. Він належав до тих людей, що пе люблять ні на кого покладатися і все роблять самі. Зараз він був засмучений загибеллю свого друга Енріко Маттеї З ЕНІ, палкого поборника незалежної нафтової політики Італії, якого, за словами Верокіо, вбили чи то оасівці, чи то американські конкуренти. Вонп ж убили Бустані, ліванського нафтового бізнесмена, що став їм більш не потрібний і плутався під ногами. Обидва загинули в загадкових авіакатастрофах, яких зазнали їхні приватні літаки.

— А тепер у них на черзі я,— сказав Верокіо.—Але все, що вони роблять, тільки погіршує їхнє становище. Зрештою, Європа вже тепер може мати власну нафту, навіть без таких людей, як Маттеї і я.

— Ну, ви їх переживете, Веку,— весело промовив Руперт.— Так що не турбуйтеся. ,

— А я й не турбуюся,— процідив Верокіо крізь свої перлисті 8уби.— Не така вже я важна персона.

— Але нам усім бракуватцме вас,— докинув Фредді. Верокіо засміявся. ^

— Це в мені заговорив італієць,— мовив він.— Так от, Фредді, якщо ми погодимося взяти у вас російську нафту тут-такп, в Англії, ви маєте лиш один спосіб домогтися від вашого уряду дозволу на імпорт: змусити його викопувати європейську нафтову угоду. Але для цього вам доведеться привернути увагу громадськості, як ми зробили в Італії. Чи згодні ви вдатися до такого політичного тиску?

Руперт відповів, що взагалі він не схильний так поспішати в справах.

— Але я зовсім не від того, щоб зчинити за це громадську бучу,— додав він.— Чому б ні? Якщо вопа не піде на шкоду фірмі.— І запитально глянув на Фредді.

#— Робіть усе, що хочете,— озв*ався'Фредді.

— Браво! — бадьоро мовив Верокіо.— Гадаю, серед ваг ших соціалістів знайдеться чимало охочих здобути на цьому політичний капітал.

— Не поспішайте, Веку,— спинив його Фредді.— Не думаю, що соціалісти стануть обстоювати інтереси фірми "Ройс".

— Для нихІГуть справи не в фірмі "Ройс",-^ жваво заперечив Верокіо.— Вам треба тільки дати вашим політикам зрозуміти, що в країні є ринок збуту для цієї дешевої російської нафти й бензину.