Небезпечна гра (Підступна гра) - Олдрідж Джеймс

Тож1 прошу вас, Руперте: зробіть щось. Не давайте вашим незгодам зайтп надто далеко, бо може бутп пізно, перш ніж вц це збагнете.

Руперт розумів, що вона ^ає рацію, але навряд чи бачив хоч якийсь вихід із скрутного становища, та н присутність Ніни аж ніяк цьому не сприяла. Повернувшись того дня до контори, він подзвонив у Мілан Верокіо і сердито щось кричав йому по-італійському, а тоді шпурнув трубку й схопився руками за голову. .

— Якби ж то знати,^як повернеться вся ця клята історія! — вигукнув він з розпачем.

— Чому ви не кинете все?— спитав я. —

— Хотів би кинути,— відповів Руперт,— але не можу.

Розділ вісімнадцятий

Коли Верокіо оголосив у Генуї про свою угоду з фірмою "Ройс", це викликало таку сенсацію, аж я здивувався. Зате Руперта це анітрохи не здивувало: він сказав, що, зрештою, все так і передбачалося.

Я прочитав повідомлення в "Тайме" під час сніданку. Воно було надруковане на першій сторінці під великим заголовком: "Угода між Ройсами и Верокіо щодо російської нафти. Європейські династії судпопромисловців дійшли згоди в новому починанні". Газета ппсала, що від Ройсів директором нового об'єднання призначено Руперта, який відповідатиме за виконання угодп. Говорилося й про те, що фірма "Верокіо" давно вже намагається запровадити незалежну нафтову політику Італії, але особливий інтерес у лондонському Сіті виникає до несподіваного кроку відомої англійської фірми, бо^така угода, пов'язана з імпортом російської нафти, видається незвичайною і, безперечно, збудить великий громадський резонанс. Чи справді це означали клик "Семи сестрам" нафтового світу з боку двох могутніх суднобудівних концернів, що мають у своєму розпорядженні солідні ресурси й до того ж можуть будувати власні танкери?

— Просто чудово! — вигукнув Фредді, коли ми зайшли до нього в кабінет. І хоч він знав, що Руперт сам погодив розголошення угоди з Верокіо й багато разів телефонував з цього приводу в Геную і Мілан, проте здавався аж надто схвильованим наслідками.— Можете пе шкодувати слів для преси,— сказав Рупертові,— тільки пильнуйте, щоб не ви-

-29 ' 5 д. олдрідж

ходити за межі нафти й операції з росіянами. Не залазьте в інші матерії щодо фірми "Ройс" чи політики.

У залі для нарад зібралося близько п'ятнадцяти репортерів, переважно завсідників Сіті. Керівник відділу інформації ройсівської фірми Гордон, що носив окуляри з голубими скельцями і старанно наслідував усі манери Фредді, відрекомендував Руперта як героя, якого всі пам'ятають з його арктичної мандрівки та врятування російського льотчика, і сказав, що той відповість на запитання у зв'язку з нафтовою угодою. Якийсь худий елегантний репортер у куртці з верблюжої вовни підвівся й запитав, яка справ--жня мета цієї операції: мовляв, за нею неодмінно має ховатися щось інше.

— Чому? — в свою чергу запитав Руперт.— Ми хочемо продати судна, а росіяни хочуть продати нафту. Ми хочемо торгувати. Біда тільки в тому, що англійський уряд не дає дозволу на імпорт російської нафти, бо надто боїться нафтових компаній, от ми й намагаємося вжити власних заходів. Згідно з європейською нафтовою угодою Англія повинна дозволити італійцям продавати у нас свою нафту, а наша угода з Верокіо передбачає, що цю нафту буде одержано з4 Росії.

— Чи має це означати,— запитав інший репортер, шотландець,— що ви хочете взяти гору як над англійським урядом, так і над нафтовими компаніями?

— Ми хочемо завезти нафту,— відповів Руперт.— Хочемо відкрити для англійських автомобілістів новеджерело бензину, а натомість одержати для своїх судей новий ринок збуту — Росію. То скажіть мені, що тут поганого?

— Але хіба в нас і без того імпорт нафти не перевищеио на тринадцять процентів? — спитала невелика на зріст жінка.— Принаймні так кажуть нафтові компанії.

♦ — Судячи з наших цін на бензин, цього не скажеш,— відпарирував Руперт, і я знову позаздрив його витримці й підготовці.— Так чи інакше, а перевищення імпорту тут ні до чого. В Англії напевне знайдеться ринок для російської нафти, і фірми "Верокіо" й "Ройс" готові використати його.

Репортери нетерпляче зашаруділи папером і зажадали дальших подробиць, але Руперт відмовився щось додати, і вони почали запитувати Фредді, чи згоден він з тим, що сказав його кузен про нафтові компанії.

— Добра половина вас — свої люди в Сіті,— відповів Фредді,— і ви добре знаєте, як наші друзі нафтовики не

люблять конкуренції і який вплив мають у високих сферах! — Він промовисто зві^ очі до неба. Всі засміялися, а хтось вигукнув:

— А як подобається конкуренція фірмі "Ройс"? Ви її більше любите?

— Так, ми за конкуренцію,— відказав Фредді ображено.— Ви чудово знаєте, яйе жорстоке суперництво доводиться витримувати англійським суднобудівникам і судноплавним компаніям у всьому світі.

— То ви оголосили нафтовим компаніям відкриту війну чи ні? — допитувався шотландець, і Фредді підштовхнув ліктем Руперта.

— Якщо вам завгодно трактувати це так, я.не можу перешкодити,— промовив Руперт,— але я такого не казав.,

Я почув, як Фредді зраділо шепнув:

— Дуже добре!

— Всі ви знаєте,— провадив далі Руперт,— що Англія не може існувати, не ведучи жвавої торгівлі, хоч подобається це великим нафтовим компаніям, хоч ні. Оце і є передумова нашої угоди з фірмою "Верокіо" щодо російської нафти. Візьмемо нафту — продамо свої судна. Все дуже просто.

Він* говорив дуже переконливо, і; здається, більшість цих професійних скептиків таки повірила й&му, бо їхні звіти були переважно досить прихильні, хоча й не позбавлені звичайної сенсаційності. Отже, ми мали всі підстави бути задоволеними, незважаючи навіть на те, що дядько Рендолф подзвонив Руперту й звинуватив йо^о в безчесній спекуляції ім'ям і майбутнім фірми Ройсів. Руперт намагався іцось заперечити, але старий гримнув у трубку:

— Я тобі не вірю! Нікому з вас більше не вірю! Переконати політиків виявилося не так-то й легко. То

була Рупертова частина роботи, а не моя, і я трохи зловтішно спостерігав, як він намагається привернути на наш бік своїх родичів торі, що засідали в парламенті. Йому не вдалося переконати жодного, та навіть коли він узявся до Соціалістів, то дуже скоро зазнав розчарування, бо вони поставились до його плану так само байдуже, як і консерватори. Єдиним, хто згодився порушити це питання в парламенті, був адвокат-лейборист Се дрік Солт, хоч перше враження він справив на Руперта несприятливе. Руперт зустрівся з Солтом у нього вдома, на Фінчлі-роуд. Приїхавши туди зимового дня, він побачив, що низенький член парламенту, голий до пояса, миє надворі свою машину,

131 5*

Вони зайшли в дім, і, поки Солт натягав— на своє хирляве тіло сорочку, Руперт пояснив йому, що, на його думку, уреба натиснути на уряд, щоб той визнав за Верокіо право (обумовлене європейською нафтовою угодою) збувати російську нафту в Англії.

Вони сіли пити чай, який подала господиня, і Солт, що трохи нагадував лихе чортеня, лукаво позирнув на Руперта.

— А ви знаєте, Ройсе,— мовив він,— між вами, судно-промисловцями, і нафтовими компаніями істотної різниці немає. І ті, й ті — кровожерливі акули, і вам усім слід