Небезпечна гра (Підступна гра) - Олдрідж Джеймс

І ви погодились?

— З якої б то речі? Адже це дурниці. Я засміявся.

— Мені, Джеку, не до сміху,— сказав Руперт.

— А ви не можете притягти їх до суду за наклеп?

— От про де я й радився з Парком. Він сказав, що, можливо, я виграю справу, але врешті моє ім'я і репутація все одно загинуть без вороття.

— Тягніть їх до суду!— войовниче вигукнув я. Руперт похитав головою.

— Джо цього не знесе.

Але ж вони брешуть. До суду їх!— повторив я, все ще трохи напідпитку.

Холодні* голубі очі Руперта з хвилину пильно розглядали мене, але він навіть не посміхнувся. Тільки знову похитав головою і похмуро мовив:

Нехай видають.

А як же Джо? і

Доведеться нам пережити це,— відповів Руперт.

і

Звичайно, я постарався, щоб і мене запросили в середу на обід, де мала бути Ніпа Водоп'янова. Ще ніколи будинок Руперта в Хемпстеді не мав такого урочистого вигляду, не був сповнений таким теплом і затишком, якими може потішити взимку старовинний лондонський особняк, коли цього захочуть господарі. М'який ворс новихкп-лимових доріжок на сходах пружнр вгинався під ногами, зручні старі меблі вилискували, наче непідвладні часу. Вікна були чисто вимиті, у каміні яскраво палав огонь, на стінах красувалися куплені Рупертом дорогі картини сучасних художників (останнім часом Руперт непомітно для себе захопився модним живописом), скрізь сяяли вишукані й дорогі світильники — недавнє надбання Джо,— а сервант з фамільною порцеляною, що коштувала величезні гроші, мав просто-таки розкішний вигляд. Багатий чайний сервіз уже був розставлений на столі поряд з величезним блюдом тоненьких, аж прозорих сендвічів, швейцарськими вазами з шоколадом, цілою горою заборонених у домі південноафриканських фруктів, оранжерейних персиків і винограду, силою-силенною квітів,г— і все це надавало старому будинку комфорту, багатства, надійності, доброго смаку, одвічного й неминущого суто англійського духу.

Ніна подзвонила по телефону й сказала, щоб Руперт не заїжджав по неї: вона затримується на нараді з питань авіасполучення і приїде на таксі. Але привезла її машина Радянського посольства, і ми з Рупертом побачили це з вікна другого поверху, де пили коктейль і розглядали свіжу тріщину, що з'явилася на стіні старого будинку. Ніна саме говорила щось шоферові, а потім подивилася навколо: на великий будинок на відлюдному пагорбі, на залізні ворота, розлогий сад з вогкими газонами, на голі дерева, чорні від вологи в зимових сутінках.

Коли російська машина поїхала і Ніна вже збиралася відчинити високу залізну хвіртку на розі садиби, до неї раптом підійшла якась жінка у чернечому вбранні й щось схвильовано заговорила; ми побачили, як здивовано розглядає її Ніна.

Потім черниця повернула від хвіртки и повела Ніну за собою.

— Що за чортівня!— вигукнув Руперт.

Ми трохи почекали, сподіваючись, що Ніна зараз повернеться. Але вона не поверталась, і ми кинулися вни#, а коли вже підбігли до дверей, Джо запитала нас:

— Що сталося?

— Нічого,— відказав Руперт.— Ми на хвилиночку. Вибігши за ворота, ми побачили Ніну & черницю, що

стояли навколішках просто па землі трохи вище по схилу. Потім вони встали й, жваво розмовляючи, піднялися якимись східцями. Ми обидва були надто заінтриговані, щоб втручатися, а жінки тим часом начебто потиснули руки одна одній. Черниця, всміхаючись до Ніни,, намагалася дати їй щось, а та відмовлялася. Та коли ми рушили до них, Ніна все ж узяла ту річ, потиснула черниці руку й квапливо збігла східцями, а черниця подалася в інший бік.

— Як це все розуміти?— вражено запитав Ніну Руперт. "~ То була католицька черниця!— відказала вода. І

— Я знаю. Але що сталося?

Я ще ніколи в житті не бачила черниць.

Але що там між вами було? Ми вже зайшли у хвіртку й простували бічною доріжкою до будинку. Ніна церемонно привіталася зі мною за руку, тоді випростала ліву долоню^ в якій тримала щось загорнуте в хусточку.

Черниця сказала мені, що коли йшла нагору, хрестик, якого вона носить па шиї, одірвався і впав просто в стічну канаву. То вона попросила мене подержати решітку, поки дістане його звідти. Дала свою рукавичку, щоб тримати ту залізяку і десь там у грязюці знайшла хрестик.

— Чому ви не покликали мене?

*~ Вона була така засмучена, і я розгубилась. Спочатку я навіть не зрозуміла її. А коли вона витягла з грязюки свій хрестик, то спитала мене, чи я не італійка. Я сказала: "Ні, я з Радянського Союзу". Тоді вона стала дуже приязна, почала вибачатися, потиснула мені руку й дала оце...— Ніна розгорнула хусточку й показала нам якийсь медальйон.

— Це святий Аптоеій,— сказав Руперт,, і ,ми зайшли у двері парадного ґанку.

— Що сталося?— запитала Джо, палко привітавшися з Ніною й поцілувавши її.

— Ніна допомагала черниці шукати хрестик, що впав у стічну канаву навпроти будинку Бауортера.

— Який незвичайний випадок,— мовила Джо до Ніни.— Але чому вона звернулася саме до вас?

— Мабуть, тому що нікого іншого поблизу не було, а сама вона пробувала його дістати, але не змогла,— Вона мала дуже засмучений вигляд.

Ніна була все ще під враженням тієї пригоди й звернулася до Джо:

— Пробачте, Джо, але де можна помити руки? І ось хусточку треба б випрати.

— Анджеліні буде цікаво про це почути,— сказала Джо, беручи брудну хусточку пучками пальців.

— Ніна ніколи в житті не бачила черниць,— пояснив я.

— А, ну звичайно,— мовила Джо.— Адже у вас в Росії їх немає.

Вона повела Ніпу нагору до ванни, щось голосно говорячи їй.

* * *

Мені важко відновити в пам'яті всі події того вечора, бо Джо, як видно, поставила собі за мету приголомшити Ніну багатством і матеріальними перевагами західного світу.

Коли ми сиділи перед вогнем і чекали, поки Джо з Ніною повернуться вниз, Руперт, дивлячись на стелю, похмуро промовив:

— Спальні просторі, у ванні одна стіна дзеркальна й їут же ціла виставка флаконів з ароматичними солями, парфумів, пудри...

Я засміявся, а Руперт тільки зітхнув, і ми мовчки чекали далі.

З'явилася Ніна й весело мовила "хелло", наче силкуючись погамувати почуття, яке по-зрадницькому виказували її очі. Але природна витримка завжди брала в ній гору, і вона похвалила чудовий англійський будинок Руперта.

— О, це все заслуга Джо,— недбало відповів він.— Адже це її будинок.

' До кімнати зайшла Тесе із спанієлем Фіджем.

— Тесе!— вигукнула Ніна.

Дівчинку заздалегідь попередили, щоб поводилась чем-• нЪ, але вона все забула й підбігла до Ніни так, наче тільки п'ять хвилин тому її бачила.

— Цей Фідж зовсім здурів,— сказала вона.— Він обмочив новий стілець Анджеліни.

Анджеліна саме внесла до кімнати великий піднос з чаєм; з грюкотом поставивши його на стіл, вона кинулась нагору зі словами:

(")ие! рогсо