Небезпечна гра (Підступна гра) - Олдрідж Джеймс

А Водоп'янова була невисока на зріст, проста на вигляд, з каштановим волоссям і жвавими відкритими очима. Мені відразу пригадалися старі групові фотографії російських революціонерів, знятих так, як знімалися тільки росіяни й тільки революціонери. Серед них завжди була якась гарненька жінка, але якщо тих чоловіків вгадують як героїв, то по жінках в історії революції, мабуть, не лишилося й спомину — адже її творять чоловіки. В очах цих жінок бачиш цілеспрямованість, жіночу строгість, душевну цнотливість, свідомість свого обов'язку й вірність великій благородній справі, якій вони щиро й безкорисливо віддали все, що могли. Такі с&мі очі були і в Ніни Водоп'янової, і хоч моє враження від тих старих фотографій, безсумнівно, перебільшене, проте ті трохи старомодні жінки завжди здавалися мені гідними захоплення. Ніна поводилася спокійно, цілком упевнено й водночас делікатно, але була явно не па місці в цій дипломатичній теплиці. І от дивна річ — поряд з нею і Руперт несподівано набув загадковості, неначе й він належав не до цього, адо якогось іншого світу.

Я пильно, мов заворожений, спостерігав за ними.

Вони обмінялися поглядом, який у щасливого подружжя свідчить про куди глибшу духовну спорідненість між чоловіком і жінкою, аніж просто шлюбний зв'язок. Я певен* вони й не здогадувалися, що виказують себе, і навіть забули в ту мить, де вони.

— Як Роланд? — нерішуче запитала Ніна.

— Дуже добре,— відповів Руперт.— Він вчиться у французькому ліцеї.

Тепер мені смішно пригадувати ці банальні фрази, але тоді вони не здавалися мені такими банальними. Я вже намірявся тихенько зникнути, щоб вони могли дати волю своїм почуттям, коли раптом не знати звідки, наче якимсь чаром, з'явилася Джо, і Руперт аж розгубився: мабуть, і він не міг зрозуміти, як це Джо примудрилася наспіти так скоро. Чи, може, ми троє стояли там ддвше, ніж нам здавалося?

Ніна рвучко обняла Джо, і, побачивши їх разом, я вже не мав сумніву, котра з них сильніша, а котра слабкіша, котра має в житті мету, а котра погрузла У вузькому світі дрібних інтересів і не бачить перёд собою ніякої перспективи. І коли я отак порівняв їх, мені стало жаль Джо.

Розмовляючи, їм доводилося перекрикувати навколишній гомін, аж поки Джо здогадалася повести Ніну до оранжереї, під пальму, де було трохи тихіше. Руперт поплентався слідом, а за ним і я, намагаючись угадати, що буде далі.

— Та нічого особливого не сталося. Джо запросила. Ніну до обіду на середу, але та сказала, що не певна, чи вдасться їй прийти, бо, можливо, її не буде в Лондоні.

— У вас є телеф