Світ Софії - Гордер Юстейн

Отже, Бог увінчує собою "драбину" природи.

Аристотель уявляв собі, що рухи зірок та планет керують рухом на Землі. Однак повинно існувати "щось", що рухало б самими небесними тілами. Це "щось" Аристотель назвав "першим рушієм* або ж Богам. Сам "перший рушій" перебуває в стані спокою, але є першопричиною рухів небесних тіл і, отже, всіх рухів у природі.

Етика

Повернімося знову до людини, Софіє. Людська "форма", за Аристотелем, поєднує в собі "рослинну душу", "тваринну душу" і "душу мислячу". І ось він запитує: як повинна жити людина? Що потрібне людині для щасливого життя? Відповім коротко: людина може стати щасливою лише тоді, коли використає сповна всі свої здібності й можливості.

Аристотель вважав, що існує три форми щастя: життя в розкоші та задоволеннях; життя вільного і сповненого відповідальності громадянина; життя дослідника та філософа.

Аристотель відзначав: аби жити щасливо, потрібно, щоб виконувались три умови одночасно. Він відкидав будь-яку однобічність. Якби великий філософ жив нині, то, напевно, сказав би, що людина, яка турбується тільки про своє тіло, живе однобоко і неповноцінне, так, як і той, хто дбає тільки про духовне і мудре. Крайнощі є виразом викривленого стилю життя.

Що стосується взаємин з іншими людьми, Аристотель також дотримувався "золотої середини": нам не слід бути ні боягузливими, ані нерозважливими, а лише мужніми. Замало мужності — це боягузтво, забагато — нерозважність. Не гоже бути нам також скупими чи марнотратними, тільки щедрими. Замало щедрий — скнара, занадто — марнотратник.

Це так, як з їжею, їсти замало — небезпечно, але не менше небезпечно їсти надміру. Етика обох філософів — і Платона, і Аристотеля — нагадує грецьку медичну науку: лише той, хто дотримується рівновага та помірності в усьому, може стати щасливою, "гармонійною" людиною.

Політика

Теорія різнобічності людського життя виявлялася і в по* глядах Аристотеля на суспільство. Він стверджував, що людина є "істотою політичною". Без суспільства ми не могли б стати справжніми людьми. Аристотель вважав, що родина і найтісніше оточення, село чи містечко, можуть задовольнити життєві потреби нижчого гатунку, як їжа, тепло, подружжя і виховання дітей. Проте найвищою формою людської спільноти може бути держава.

Тепер на часі питання, як повинна укладатися держава (пригадуєш Платонову філософію держави?) Аристотель називає три відмінні між собою форми держави. Одна з них — монархія і керує нею один верховний державний правитель. Щоб така державна форма була доброю, не можна допустити її перетворення на тиранію. Це означає, що єдиновладець повинен керувати державою, керуючись лише власною добротою. Другою доброю формою держави є аристократія. В аристократичній державі порядкує більша або менша група правителів. При цій державній формі слід остерігатися небезпеки перетворення держави на олігархію, нині ми назвали б це "хунтою". Третьою доброю формою держави Аристотель назвав політею, що означає демократія. Але й ця форма має свій негативний аспект* Демократія може швидко переродитися в охлократію (владу черні). Навіть якби тиран Гітлер не був фюрером Німеччини, нацисти самі б створили страхітливу охлократію.

Погляд на жінку

Завершуючи бесіду, поговоримо трохи про погляди Аристотеля на жінку. Були вони, на жаль, не такими прогресивними, як в Платона. Аристотель вважав, що жінці "чогось бракує", що вона неповноцінна людина. Під час акту запліднення жінка пасивна, вона "бере", тоді як чоловік активний і "дає". Дитина успадковує лише чоловічі властивості, вважав Аристотель. Він був переконаний, що всі характерні риси дитини уже закладені у готовому вигляді в чоловічому сім'ї. Жінка, наче рілля, приймає в себе зерно і виношує його, а чоловік — "сіяч". Кажучи в правдивій Аристотелевій манері, чоловік дає "форму", а жінка — "матерію".

Те, що така розумна людина, як Аристотель, могла так помилитися стосовно відносин між статями, викликає здивування, але водночас і співчуття. Це свідчить про дві речі. По-перше, Аристотель не міг мати великого практичного досвіду стосовно життя жінок та дітей. По-друге: ось як зле може обернутися справа, коли чоловіка цікавить тільки філософія та наука.

Надзвичайно негативний вплив справили погляди Аристотеля на стосунки поміж статями в пізніші часи, бо саме його, а не Платонові погляди поширилися в епоху середньовіччя. Церква успадкувала таке ставлення до жінок, хоча підтвердження цьому не знаходимо у Біблії. Не був же Ісус женоненависником! На цьому досить. Але я ще дам про себе знати.

Софія прочитала розділ про Аристотеля двічі, вклала аркуші до конверта і розглянулася по кімнаті. Який розгардіяш тут панував! На підлозі були порозкидані книжки і папки. Із шафи звисали шкарпетки і блузки, панчохи і джинси. На стільці біля письмового столу громадилася купа брудного одягу.

Софію охопило нездоланне бажання навести лад. Спершу вона спорожнила від одягу полиці в шафі, поскидавши все на підлогу. А тоді взялася до найбільш кропіткої роботи: акуратно згорнула кожну річ і поскладала на полиці. Шафа мала сім полиць. Одну Софія відвела для футболок та трусиків, другу — для шкарпеток та колготок, ще одну — для штанів. Так по черзі вона заповнила всі полиці в шафі. Ні на мить у неї не виникло сумніву щодо того, де має лежати кожна річ. Брудний одяг вона поклала до пластикової торбини, котру знайшла на нижній полиці.

Лише одну річ не знала куди притулити. Це був звичайнісінький білий підколінок. Проблема полягала не тільки в тому, що йому бракувало пари. Цей підколінок ніколи не належав Софії.

Вона стояла посеред кімнати й кілька хвилин оглядала білу панчішку. На ній не було вишито жодних ініціалів, проте у Софії вже визріла підозра, кому вона могла належати. Дівчинка закинула підколінок на верхню полицю, де вже лежали складанки "Лего", відеокасета та червона шовкова шаль.

Тепер дійшла черга і до підлоги. Софія відсортувала книжки і папки, журнали і плакати, точнісінько, як це описав учитель філософії у розділі про Аристотеля. Прибравши на підлозі, вона застелила ліжко і перейшла до письмового столу.

Насамкінець Софія поскладала усі аркуші лекції про Аристотеля на купку. Знайшла порожню папку, продіркувала аркуші і вклала їх до неї, а саму папку поставила нагору до шафи, де за хвилю перед тим поклала білий підколінок. Шабатурку з-під печива вирішила перенести зі Сховку сюди трохи згодом.

Відтепер серед речей панував лад. Софія мала на увазі не тільки речі в кімнаті. Прочитавши про Аристотеля, вона; зрозуміла, як важливо тримати в порядку свої поняття та уявлення. Для таких справ Софія відвела у шафі найвищу поличку. Це було єдине місце в кімнаті, над яким вона не мала ще повного контролю.

Мама вже кілька годин не давала про себе знати. Софія спустилася у партер. Перш ніж будити маму слід нагодувати звірят.

У кухні дівчинка схилилася над акваріумом із золотими рибками. Одна рибка була чорною, друга — оранжевою, а третя — біло-червоною. Тому й назвала вона їх Чорним Петрусем, Золотим Чубчиком та Червоною Шапочкою. Насипаючи у воду корм, Софія примовляла:

— Ви є частиною живої природи, то можете споживати корм рости і розмножуватися. Якщо визначити докладніше, то ви належите до царства тварин, можете рухатися та споглядати світ. А щоби бути цілком уже точним, то ви — риби, дихаєте жабрами і плаваєте собі сюди й туди у водах життя.

Софія закрутила покришку склянки з кормом. Вона була задоволена місцем рибок у природному ладі, а особливо її потішив власний вираз "води життя". Тепер настала черга папужок. Софія насипала трохи зернят у мисочку і мовила:

— Любі мої, Малюче й Крихітко! Ви чудові, милі пташки, бо вилупилися із чудових папужиних яєчок, а завдяки тому, що у формі яєчок була закладена можливість розвитку папужок, ви не стали, на щастя, великими крикливими папугами.

Софія увійшла до ванної кімнати. Тут у великій скриньці лежала велика черепаха. Не раз, приймаючи душ, мама репетувала, що колись позбавить черепаху життя. Але дотепер це були тільки погрози. Софія вийняла зі слоїка листок салати і поклала його до скриньки.

— Люба Ґовіндо, — сказала вона. —Ти не належиш до най-прудкіших тварин на світі, але все ж ти тварина і живеш життям крихітної частинки великого світу, в якому живемо ми всі. Втішся тим, що ти не єдина, хто не може перескочити саму себе.

Шерхан, напевно, полював десь на мишей, така вже його котяча вдача, Софія попрямувала через вітальню до маминої спальні. На столі посеред вітальні стояла ваза з нарцисами. Здавалося, ніби квітки шанобливо схилили свої жовті голівки, коли Софія проходила повз них. Дівчинка спинилася на мить і легенько провела пальцями по їхніх гладеньких голівках.

— І ви теж належите до живої природи, — промовила вона. А тому маєте певні переваги над вазою, у якій стоїте. Та, на жаль, усвідомити цього ви не зможете.

Софія прослизнула до маминої спальні. Мама міцно спала, Софія поклала руку їй на голову

— Ти перебуваєш серед найщасливіших, — мовила вона. — Ти не тільки живеш, як нарцис на лузі. Ти не просто жива істота, як Шерхан чи Ґовінда, Ти — людина і володієш рідкісним даром мислення.

— Що ти таке кажеш, Софіє?

Мама збудилася цього разу швидше, ніж завжди.

— Я тільки сказала, що ти схожа на сонну черепаху. Окрім того, хотіла повідомити, що поприбирала у своїй кімнаті. Підійшла до справи з філософською скрупульозністю.

Мама наполовину підвелася в ліжку.

— Я вже встаю, — сказала вона. — Може, звариш каву? Софія виконала мамине прохання, і невдовзі вони обидві сиділи в кухні, частуючись кавою, соком та шоколадом. За якусь хвилю Софія запитала:

— Чи ти задумувалась коли-небудь, для чого ми живемо?

— Ти знову за своє?

— Так, бо тепер я знаю відповідь. Люди живуть на цій планеті для того, щоб хтось зміг дати назву всім речам.

— Невже? Ніколи не думала про щось подібне.

— В такому разі маєш серйозну проблему, бо людина — мисляча істота. А якщо ти не думаєш, то й людиною бути не можеш.

-Софіє!

— Уяви собі, що на Землі жили б тільки тварини й рослини. І не було б нікого, хто зміг би відрізнити одне від одного: котів, собак, нарциси, аґрус. Рослини і тварини належать до живої природи, але ми тільки можемо впорядкувати цю природу в різні групи та класи.

— Ти справді найдивніша з усіх дівчат, яких я знаю, — мовила мама.

— Усі люди більше або менше дивні, — відповіла Софія.