Портрет митця замолоду - Джойс Джеймс
Всі катехизми миттю розгорнулись, всі голови мовчки схилилися над ними. Ректор ввійшов і зайняв своє місце на кафедрі. Високий хлопець ззаду Стівена легким копняком нагадав: час ставити складне питання.
Ректор не казав подати собі підручник з катехизму, щоб питати по ньому урок. Він зчепив долоні на столі й повідомив:
— У середу по обіді почнуться реколекції на честь святого Франциска Ксаверія, чий празник маємо в суботу. Триватимуть вони від середи по п'ятницю. У п'ятницю після вервиці і до вечора — час сповіді. Якщо хтось має особистого сповідника, краще, мабуть, його не міняти. В суботу о дев'ятій ранку — меса і причастя для всього коледжу. Субота буде вихідна. Неділя, звичайно, теж. Але оскільки субота й неділя — вихідні, то декому може подуматись, що понеділок теж вихідний. Остерігайтесь цієї помилкової думки. Гадаю, ти, Лолесе-беззаконнику, схильний до такої помилки.
— Я, сер? Чому, сер?
Від кривої посмішки ректора по класу пішла хвилька веселощів. Серце Стівенові почало поволі згортатися і в'янути зі страху, мов перецвіла квітка.
Ректор поважно вів далі:
— Всім вам, гадаю, відома історія життя святого Франциска Ксаверія, патрона вашого коледжу. Він походив зі старовинного й славного іспанського роду і, як пам'ятаєте, був одним із перших послідовників святого Ігнатія. Вони зустрілися в Парижі, де Франциск Ксаверій викладав філософію в університеті. Цей молодий блискучий шляхтич та літератор усім серцем і душею сприйняв ідеї нашого славного засновника, і ви знаєте, що, за власним його бажанням, святий Ігнатій послав його проповідувати серед індусів. Тому, як ви знаєте, його звуть апостолом Індій. Він мандрував Сходом, з краю до краю, з Африки до Індії, з Індії до Японії, хрестячи людей. За один місяць, кажуть, він охрестив аж десять тисяч ідоловірців. Кажуть, йому відняло праву руку — так він її натомив, здіймаючи над головами хрещених. Він ще хотів податися до Китаю, щоб здобути для Господа ще більше душ, але помер від лихоманки на острові Санцзян. Великий святий Франциск Ксаверій! Великий ратник Божий!
Ректор помовчав і, потрушуючи перед себе зчепленими в кулак долонями, вів далі:
— Він мав віру, що рушить гори. Десять тисяч душ, здобутих для Бога за один тільки місяць! Він — справжній переможець, вірний гаслові нашого ордену: Ad majorem Dei gloriam! Пам'ятайте: велику владу має цей святий на небесах — владу заступатися за нас у нашому горі, владу добитися для нас усього, чого ми просимо, якщо воно на добро душам нашим, а передусім — владу добитися для нас благодаті покаяння, якщо ми в гріху. Великий святий Франциск Ксаверій! Великий рибалка душ!
Він перестав стрясати долонями і сперся на них чолом, окинувши з-поза них слухачів проникливим поглядом темних, суворих очей.
У тиші, що настала, з їх темного пломіння смерк розгорівся в брунатну заграву. Серце Стівенове зів'яло, наче квітка в пустелі, що здаля відчуває наближення самуму.
— У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину — повіки не згрішиш, — ці слова взято, любі мої братики во Христі, з книги Еклезіаста, сьома глава, сороковий стих. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Стівен сидів у каплиці в передній лаві. За столиком ліворуч од вівтаря сидів отець Арнол. З плечей йому спадала важка мантія, бліде лице витяглось, а голос зривався від нежиті. Постать колишнього вчителя, чудом воскресла, привела на пам'ять Стівенове життя в Клонґовзі: просторі майданчики для ігор, що кишіли хлопцями, смердюча яма, невеличкий цвинтар обік головної липової алеї, де його мали поховати, відблиски вогню на стіні в лазареті, де він лежав хворий, скорботне обличчя брата Майкла. Спогад набігав за спогадом, і душа його знову ставала душею дитини.
— Ми зібралися нині тут, любі мої братики во Христі, щоб, на хвилиночку відірвавшись від суєти зовнішнього світу, відзначити і вшанувати одного з найбільших святих, апостола Індій і патрона вашого коледжу Франциска Ксаверія. З року в рік, від таких давніх часів, що ні я, ні ви, мої любі хлоп'ята, їх і не пам'ятаємо, учні цього коледжу перед празником свого патрона сходилися у цю таки каплицю на щорічні реколекції. Час минав і ніс зміни з собою. Навіть в останні роки зайшли зміни, що на пам'яті в більшості з вас. Не один з тих, хто ще кілька років тому сидів отут, в передній лаві, тепер, можливо, в далеких світах, у палючих тропіках, чи з головою поринув у свої обов'язки на парафіях чи в семінаріях, чи плаває по безмежних просторах морів, а чи, можливо, вже покликаний великим Богом до іншого життя, до складення своїх земних повноважень. Роки минають, приносячи зміни на гірше чи на краще, але пам'ять про великого святого у цьому коледжі вшановується незмінно, і щороку учні відбувають реколекції напередодні празника, встановленого святою нашою матір'ю Церквою, щоб увічнити ім'я та славу одного з найвидатніших синів католицької Іспанії.
— То ж що ж воно таке, реколекції, і чому всі визнають їх за кращий зі спасенних шляхів для кожного, хто прагне вести істинно християнське життя перед Богом і перед людьми? Реколекції, любі мої хлоп'ята, це тимчасовий відхід від турбот повсякдення, від клопотів цього буденного світу праці, щоб провести іспит сумління, прикластися думкою до таїн святої релігії і краще зрозуміти, навіщо ми тут, у цьому світі. У ці кілька днів я ділитимусь з вами деякими міркуваннями з приводу чотирьох остаточних речей. Ними є, як ви знаєте з уроків катехизму, смерть, суд, пекло і небеса. За цей час ми спробуєм осягнути їх розумінням, аби розуміння це принесло тривкий пожиток нашим душам. І пам'ятайте, любі мої, що нас послано в цей світ з однією і єдиною метою — сповняти святу волю Божу і спасати наші безсмертні душі. Все інше — марнота. Лише одне нам справді потрібне — спасіння душі. Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а власну безсмертну душу втратить? Повірте мені, діти мої, — ніщо в цьому тлінному світі не відшкодує нам такої втрати.
— Отож я попрошу вас, діти мої, прогнати на ці дні з голови усі мирські помисли, чого б вони не стосувалися — навчання, забав чи честолюбних мрій, — і приділити всю увагу станові ваших душ. Зайве й нагадувати, що, поки тривають реколекції, усі мають поводитися стримано, благочестиво, уникати шумних, неподобних розваг. Старші хлопці, ясно, слідкуватимуть, аби звичаю цього не порушувано, і я зокрема покладаюся на префектів та братчиків Благословенної Владичиці нашої і братства святих ангелів, що вони подадуть гарний приклад своїм товаришам.
— Отож постараймося віддати цим реколекціям у честь святого Франциска усе наше серце й усі думки. Тоді Боже благословенство буде з вами в навчанні вашому цілий рік. Але насамперед хай ці реколекції будуть такими, щоб ви могли через багато років, будучи, може, й далеко звідси, в зовсім інших умовах, з радістю та вдячністю озирнутися на них, і вознести дяку Богові за те, що дарував вам оцю нагоду закласти перший камінь побожного, достойного, ревного християнського життя. Якщо ж — а це можливо — є в цю хвилину серед нас якась бідолашна душа, що мала несказанне нещастя втратити святу Божу благодать і впасти в тяжкий гріх, то я палко вірю й молюся, щоб ці реколекції стали переломним моментом в її житті. Я молю Бога, щоб через заслуги ревного слуги Франциска Ксаверія така душа сподобилася щирого каяття і щоб святе причастя у день святого Франциска стало знаменням тривкого союзу між Богом і цією душею. Нехай для всіх — праведних і неправедних, святих і грішників — ці реколекції стануть незабутніми.
— Допоможіть мені, любі мої братики во Христі. Допоможіть своєю побожною увагою, своєю ревністю, своєю поведінкою. Позбудьтеся усіх мирських думок і думайте лише про речі остаточні — про смерть, суд, пекло і небеса. Хто пам'ятає про них, каже Еклезіаст, повік не згрішить. Хто пам'ятає про речі остаточні, у того вони завжди перед очима в його ділах і помислах. Такий проживе праведне життя й помре праведною смертю, бо вірує і знає, що все, чим він пожертвував у земному житті, воздається йому стократ, а то й тисячократ у житті прийдешньому, у царстві вічному — благословення, любі хлоп'ята, якого я від щирого серця вам зичу, всім і кожному зокрема, во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Коли він разом з іншими мовчки йшов додому, думки його, здавалось, повив густий туман. В заціпенінні ума він чекав, коли цей туман підніметься і покаже, що під ним сховане. Він грубо накинувся на свій обід, а коли на столі залишилися умить забуті жиром замащені тарілки, він підвівся й пішов до вікна, облизуючи масний наліт з піднебіння, зубів і губ. Ну ось, він опустився до стану звіра, який, попоївши, облизує собі морду. Це кінець. Крізь туман його свідомості почало пробиватися слабке жевриво страху. Він притисся лицем до віконної шибки і дивився на вулицю. Там сутеніло. У тьмяному світлі сновигали невиразні постаті. Ось воно, життя. Літери, що складали слово "Дублін", тиснули йому на мозок, грубо штурхаючи одна одну з лінивою, мужикуватою впертістю. Душа його запливала жиром і тверднула у велику груду лою, в отому тупому страху чимраз глибше западаючи в понурий і грізний морок, тоді як тіло — його власне тіло — стояло, збайдужіле й поганьблене, виглядаючи стемнілими, безрадними, бентежними людськими очима якогось бичачого бога, щоб учепитись у нього поглядом.
З наступним днем прийшли смерть і суд, і душа його стала потроху прочуватися зі свого байдужого розпачу. В міру того, як хрипкий голос проповідника вдихав у його душу смерть, слабке жевриво страху переростало в духовний жах. Він мучився її агонією. Він відчував, як холодок смерті торкає його звідусіль і скрадається до серця, як смертна поволока затягує йому очі, як один за одним, мов лампи, гаснуть у мозку його світила, як шкіра вкривається намулом останнього поту, як німіють вмираючі члени; мова гусне, плутається і пропадає зовсім; серце б'ється все слабше і слабше, ледь що не спиниться; а подих, бідолашний подих, бідолашний, безпомічний людський дух схлипує і стогне, булькає й колотиться у горлі. Нема помочі! Нема ради! Він, він сам, його тіло, якому він піддався, гине. В могилу його! Забийте його в дерев'яну скриню, цей труп! Винесіть з дому на найнятих плечах! Геть його з людських очей, геть у яму, в могилу, хай гниє там, хай годує власне кодло повзучих хробів, хай жеруть його полохливі, вгодовані пацюки.
Друзі ще стоять у сльозах біля смертного ложа, а душа грішника вже на суді.
