Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Купчу можна буде підписати увечері.

— Але,— сказав він,— якщо Куенте довідаються про цю оборудку, вони ще відмовляться підписати угоду. Від них можна чекати будь-яких неприємностей, навіть розпродажу вашого майна.

— Невже Серізе заплатить такі гроші? — запитала Єва, здивована цією несподіваною розв’язкою справи, на якій вона давно поставила хрест. "Якби це сталося місяців зо три тому, ми були б урятовані",— подумала вона.

— Гроші при мені,— коротко відказав адвокат.

— Та це ж чари! — вигукнув Давід і почав розпитувати Пті-Кло, звідки їм звалилося таке щастя.

— Усе дуже просто. Купці з Умо хочуть видавати свою газету,— пояснив адвокат.

— Але ж мене позбавлено права видавати газету! — сказав Давід.

— Тебе позбавлено... Але не твого наступника... А втім,— провадив він,— це не ваш клопіт. Продавайте друкарню, кладіть гроші до кишені, й нехай Серізе виплутується як знає. Він викрутиться.

— Ще б пак! — сказала Єва. 7

— Вам заборонили видавати газету в Ангулемі,— вів далі Пті-Кло.— Ну що ж, люди, які дали Серізе гроші на купівлю друкарні, видаватимуть її в Умо.

Засліплена надією одержати тридцять тисяч франків і вибитися нарешті зі злиднів, Єва дивилася тепер на ділову угоду з Куенте як на щось другорядне. І зрештою подружжя Сешарів поступилось у тому пункті угоди, що спричинився до останньої суперечки. Куенте-ве— ликий поставив вимогу, щоб патент було взято на його ім’я. І без особливих зусиль йому пощастило домогтися свого. Мовляв, права Давіда й так чітко обумовлені в тексті угоди, то чи не однаково, на кого з учасників підприємства буде взято патент? А його брат заявив: "Бо— ніфас дає гроші на купівлю патенту, він витратиться на поїздку до Парижа, от іще дві тисячі добувай із кишені! Хай хоч патент він візьме на себе... А інакше... Та тут і балакати нічого!" Отож хижаки здобули перемогу в усіх відношеннях. Угоду Сешар і Куенте підписали о пів на п’яту пополудні. Після чого Боніфас галантно підніс пані Сешар шість дюжин столового срібла і чудову кашемірову шаль, бажаючи, як він висловився, загладити цими дарунками їхні бурхливі суперечки! Тільки-но сторони встигли обмінятися копіями угоди, тільки-но Ка— гтіен передав Пті-Кло розписки, квитанції, а також і три фатальні векселі, підроблені Люсьєном, як слідом за гуркотом поштового воза, що зупинився біля дому, на сходах пролунав голос Кольба:

— Хасяйко! Хасяйко! П'ятнадцять тисяч франкіф!..— кричав він.— Хотіфкою! С Пуатье, фіт пана Люсьвна!..

— П’ятнадцять тисяч франків! — вигукнула бва, сплеснувши руками.

— Отримуйте, пані,— сказав поштар, заходячи до кімнати.— П’ятнадцять тисяч франків, доставлені бордоським диліжансом. Добрячий вантаж, скажу я вам! Двоє наших службовців тягнуть сюди мішки. Гроші надійшли від пана Люсьєпа Шардона де Рюбампре... Візьміть ще оцю шкіряну торбинку. Тут для вас п’ятсот франків золотом і, здається, лист.

Єва думала, що марить, читаючи ось цього листа:

"Моя люба сестро, посилаю тобі п’ятнадцять тисяч франків.

Замість накласти на себе руки, я продав своє життя. Я більше собі не належу. Мало того, що я секретар одного іспанського дипломата, я — його раб.

Для мене знову починається моторошне існування. Можливо, було б краще, якби я утопився.

Прощай! Давід вийде на волю, а за чотири тисячі франків він, звичайно, купить собі невеличку фабрику і наживе багатство.

Не думайте більше про свого нещасливого брата.

Я так хочу!

Люсьен"

— Бідолашний мій син! — вигукнула пані Шардоп, яка прийшла глянути на мішки.— Доля обертає його у знаряддя зла, як він сам писав, навіть тоді, коли він творить добро.

— Нам пощастило! — сказав Куенте-великий, коли брати опинились на майдані Мюр’є.— Через якусь годину відблиск цього золота впав би на угоду, й наш хлопець міг би вислизнути від нас... Ну, а через три місяці ми подивимось, як він виконає свої ж обіцянки...

Того ж таки вечора о сьомій годині Серізе купив друкарню. Він віддав готівкою гроші й зобов’язався оплатити оренду приміщення за останпю чверть року. Наступного дня Єва внесла головному збирачеві податків сорок тисяч франків для купівлі на ім’я свого чоловіка ренти у дві з половиною тисячі. Потім вона написала свекрові, просячи підшукати їй у Марсаку невеличкий маєток тисяч за десять франків, у який вона побажала вкласти свій особистий статок.

Задум Куенте-великого був страхітливо простий. Він зразу вирішив, що проклеювання в чані — справа неможлива. Єдиний і надійний засіб збагачення він бачив у здешевленні паперової маси шляхом домішування туди рослинних речовин. Тому він прикинувся, ніби не надав великої ваги здешевленню сировини і всі надії покладає на проклеювання в чані. А привід для цього був. Бо в ті часи апгулемські фабрики виробляли майже виключно папір для письма, відомий під товарними назвами: екю, курча, школяр, мушля,— тобто папір саме тих гатунків, які вимагають проклеювання. Паперова промисловість Ангулема здавна славилася виробництвом таких сортів паперу. Оскільки з давніх-давен ангулемськими промисловцями була освоєна саме ця галузь виробництва, Куен— те-великип нібито мав підстави для своїх вимог; але проклеєний папір, як ми далі побачимо, не входив у його розрахунки. Попит на папір для письма надзвичайно вузький, тоді як потреба в друкарському непроклеєному папері необмежена. Коли Куенте-великий поїхав до Парижа, щоб узяти патент на своє ім’я, він вирішив водночас укласти ділові угоди, що сприяло б докорінним змінам у його виробництві. Зупинившись у Метів’є, Боніфас Куенте доручив йому перехопити у фабрикантів, що обслуговували паризькі газети, постачання друкарського паперу, спустивши ціну за стопу до рівня, неприйнятного для жодної фабрики, й обіцяючи постачати папір, що своєю білістю та якістю переважав навіть найвищі відомі на той час гатунки. Але договори з газетами укладаються на певний термін і завоюватщ панівне становище в цій галузі комерції не можна було зразу — потрібен був час па таємні переговори з редакціями. Куенте розраховував, що, поки Метів’є укладатиме угоди з найголовнішими паризькими газетами, чия потреба в папері на той час вросла до двохсот стоп на день, він якраз устигне позбутися Сешара. Куенте, звичайно, зацікавив Метів’в у справі, зобов’язавшися сплачувати йому певний процент із поставок і таким чином здобув у його особі досвідченого представника фірми на паризькому ринку, звільнивши себе від необхідності самому їздити до Парижа. Своє теперішнє багатство Метів’в, нині один з найвідоміших торговців папером, нажив саме на цьому ділі. Протягом десяти років він був єдиним постачальником паризьких газет, не знаючи суперників.

Забезпечивши собі ринок збуту, Куенте-великий повернувся до Ангулема саме напередодні весілля Пті-Кло; стряпчий уже продав свою контору й тепер чекав призначення наступника, щоб самому обійняти посаду пана Міло, обіцяну йому з ласки графині дю Шатле. Молодшого товариша ангулемського прокурора теж перевели до іншого міста — старшим товаришем прокурора в Лі— мож, і міністр юстиції прислав до ангулемської прокуратури одного зі своїх висуванців, адже там уже два місяці була вільною посада старшого товариша прокурора. Саме на той проміжок часу припав і медовий місяць Пті-Кло. Поки Куенте-великий їздив до Парижа, Давід приготував перший чан маси для пепроклеєного паперу; папір у нього вийшов набагато кращий, піж той, на якому звичайно друкувалися газети. Другий чан пішов на виготовлення чудового веленевого паперу, що призначався для розкішних видань — друкарня Куенте надрукувала на ньому замовлені єнархією молитовники. Сировину для обох чанів Давід приготував власноручно, таємно від усіх, бо він не брав собі інших помічників, крім Кольба та Маріон.

Після повернення Куенте-великого усе пішло по-іншо— му. Фабрикант оглянув зразки виготовленого паперу й не виявив особливого захоплення.

— Любий друже,— сказав він Давідові,— спеціальність Ангулема — це папір "мушля". Насамперед треба виготовити "мушлю" найвищого гатунку, причому вдвічі дешевше за її нинішню собівартість.

Давід спробував приготувати в одному з чанів проклеєну паперову масу для "мушлі", але папір вийшов у нього дуже шорсткий, і клей ліг па аркуші грудками. Того дня, коли Давід так невдало завершив свій дослід, він із аркушем бракованого паперу в руках пішов у куток майстерні — йому хотілося пережити своє горе на самоті. Але Куенте-великий підійшов до свого компаньйона і по-приятельському почав утішати його.

— Не занепадайте духом,— сказав фабрикант,— продовжуйте дослідні Я чоловік добрий, я розумію вас і доведу справу до кінця!

— А знаєш,— сказав Давід дружині, прийшовши додому обідати,— ми маємо справу з порядними людьми. Ніколи я не думав, що Куенте-великий такий лобряк.

І він переповів дружині свою розмову з підступним компаньйоном.

Три місяці минули в дослідженнях. Давід днював і ночував па фабриці, спостерігаючи за процесами, що відбувалися в різних сполуках паперової маси. То він приписував свою невдачу домішці ганчір’я до рослинних речовин і ставив досліди, користуючись тільки складом сировини, яку сам винайшов. То пробував проклеювати ганчір’яну масу без інших домішок. Бідолаха домагався споєї мети з дивовижною наполегливістю на очах у Ку— енте-келикого, якого більше не остерігався; він переходив від однієї речовини до іншої, аж поки перепробував чи не всі можливі сполуки в поєднанні з різними сортами клею. Перші шість місяців 1823 року Давід Сешар, власне, прожив на фабриці удвох із Кольбом, якщо можна назвати життям цілковите нехтування їжі, одягу та самого себе. Він так розпачливо боровся з труднощами, що люди іншого гатунку, ніж Куенте, дивилися б на нього з глибокою шанобою, бо жодна корислива думка не керувала цим відважним борцем. Були хвилини, коли він жадав лише одного — перемоги! З мудрою проникливістю спостерігав він дивовижні перетворення речовин, з яких людина навчилася виготовляти продукти для свого вжитку, ті перетворення, де природа мовби поступається людині у своїх таємничих проявах; з багатьох таких спостережень Давід вивів переконливі технічні закони, зрозумівши на підставі дослідів, що домогтися творчого успіху можна, тільки скоряючись глибинному взаємозв’язку явищ, який він називав другою природою речей.