Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Великі люди роблять майже стільки підлоти, як і затяті негідники; але роблять вони її потай і напоказ виставляють лише чесноти — тому ніхто не бере під сумнів їхньої величі. Люди маленькі роздають свої чесноти потай, а напоказ виставляють саме нікчемство — отож усі зневажають їх. Ви приховували свою велич і оголяли свої виразки. Ви відверто взяли в коханки актрису, ви жили в неї і з нею. Власне, ви не вчинили нічого вартого осуду, ніхто не став би заперечувати, що й ви, # вона вільні поводитись, як вам заманеться; але ви кинули виклик забобонам вищого світу, і ви втратили пошану, яку світ виявляє до тих, хто скоряється його вимогам. Залишили б ви Коралі панові Камюзо, не виставляли б напоказ своїх взаємин із нею — і ви одружилися б із пані де Баржетон, стали б ангулемським префектом та маркізом де Рюбампре. Чи готові ви змінити поведінку? Хизуватися тільки своєю красою, грацією, дотепністю, поетичним хистом? А якщо вам і не пощастить обійтися без дрібної підлоти, то хай про це знають лише чотири стіни. І тоді ніхто більше не звинуватить вас у тому, що ви темна пляма на декораціях великого театру, йменованого вищим світом. Наполеон називав подібну тактику: прати вдома брудну білизну. З другого правила випливає висновок* уся суть у формі. Зараз я спробую вам розтлумачити, що саме я розумію під формою. Скажімо, темна, придавлена нуждою людина силоміць відбирає у когось гроші; таких бідолах називають злочинцями і правосуддя полює на них. А в іншому випадку талановитий бідняк робить відкриття, запровадження якого у виробництво обіцяє неоціненні вигоди; ви позичаєте йому три тисячі франків (на зразок отих Куенте, до чиїх рук потрапили ваші три тисячі і які ладні шкуру злупити з вашого зятя), а тоді починаєте доцікаїФ йому так, що він, зрештою, погоджується цілком або почасти відступити вам своє право на відкриття; і ось за такий очевидний злочин ви відповідаєте тільки перед своїм сумлінням, а ваше сумління ніколи не потягне вас у суд присяжних. Вороги суспільного ладу користуються з цих суперечностей, щоб ганьбити правосуддя й від імені народу висловлювати обурення несправедливістю закону.
Мовляв, якого-небудь дрібного злодія, котрий украде курку з курника, засилають на каторгу, а шахрая-бан— крута, що грабує не одну сім’ю, лише садовлять до в’яз— пиці, та й то хіба на два-три місяці! Але ті лицеміри чудово знають, що, ухвалюючи суворий вирок дрібному злодієві, судді тим самим зміцнюють перепону між багатими й бідними — адже її падіння призвело б до краху всього суспільного ладу! У той час як банкрут, або спритний викрадач спадщин, або банкір, котрий задля власної вигоди розоряє цілі підприємства, лише переміщують багатства з одних рук у інші. Отож суспільство, сину мій, у своїх же інтересах мусить виявляти певпу гнучкість, і вам я раджу робити те саме — задля вашої ж таки вигоди. Суть у тому, щоб уміти пристосовуватися до вимог суспільства, в якому вам доводиться жити. Наполеон, Рішельє, Медічі вміли пристосуватися До вимог своєї епохи! А ви оцінили своє життя в дванадцять тисяч франків!.. Ваше суспільство поклоняється вже не істинному богові, а золотому теляті! Така релігія вашої хартії, бо нинішня політика зважає тільки на одну суспільну установу — на власність. Чи це не те саме, що сказати усім своїм підданим: "Збагачуйтеся!"? Коли ви цілком законно набудете собі маєтність, станете багатієм > маркізом де Рюбампре, ви зможете дозволити собі розкіш подбати і про —свою честь. Ви будете тоді настільки бездоганним з погляду моралі, що ніхто не зважиться звинуватити вас у тому, ніби ви коли-небудь погрішили проти цієї самої моралі, навіть якби ви, цаживаючи багатство, і справді знехтували нею, чого я вам аж ніяк не раджу робити,— сказав священнослужитель, поплескавши Люсьєна по руці.— Яку ж думку хотів би я вкласти в оцю прегарну голову?.. Одну-однісіньку думку: поставте перед собою високу мету і приховуйте, як саме ви збираєтесь її досягти, підбирайтесь до неї потайки. Ви поводились, як дитина, станьте ж чоловіком, станьте мисливцем, почувайте себе у паризькому світському товаристві, наче в засідці, чатуйте на здобич і на щасливу нагоду, не Шкодуйте ні себе, ні того почуття, яке називають гідністю, бо всі ми, зрештою, скоряємося, коли треба, або порокові, або необхідності. А головне, дотримуйтесь найвищого закону: бережіть таємницю!
— Ви мене лякаєте, панотче! — вигукнув Люсьєн.— Па-моєму, це філософія рицарів з великої дороги!
— Ви маєте слушність,— сказав канонік,— але цю філософію створив не я. Так міркували всі вискочні, всі узурпатори престолу як австрійської, так і французької крові. Зараз у вас нема за душею нічого, і ви в становищі Медічі, Рішельє, Наполеона, коли ті були ще на світанні їхніх шанолюбних сподівань. Ці люди, мій хлопчику, оплачували своє майбутнє ціною невдячності, зради і найжорстокіших суперечностей. Щоб усім володіти, треба йти на ризик у кожному окремому випадку. Поміркуйте й погодьтеся: коли ви сідаєте грати в бульйот, невже ви сперечаєтеся про правила гри? Ви приймаєте їх такими, які вони є.
"Оце так! — подумав Люсьєн.— Він ще й картяр!"
— Як поводитеся ви за картярським столом? — сказав священнослужитель.— Невже ви дотримуєтеся там най— прекраснішої з чеснот — відвертості? Ви не тільки приховуєте свої карти, ви ще й намагаєтеся вдати, ніби неминуче програєте, тоді як ви впевнені у виграші. Тобто ви прикидаєтесь, чи не так? Ви брешете, щоб виграти п’ять луїдорів!.. Що сказали б ви про великодушного гравця, який попередив би суперників, що в нього на руках самі козирі? Так от, якщо у своїй боротьбі іпано— люб захоче дотримуватись правил доброчесності, знехтуваних його супротивниками, він поставить себе у становище малої дитини, і будь-який досвДдчений політик скаже йому те саме, що кажуть досвідчені картярі гравцеві, який не користується зі своїх козирів: "Добродію, ніколи не сідайте за картярський стіл..." Чи вами запроваджено правила у грі шанолюбств? Чому я радив вам пристосовуватися до вимог суспільства?.. А тому, юначе, що сьогодні суспільство непомітно привласнило собі стільки прав над особистістю, що особистість змушена шукати способу відвойовувати у суспільства свої ж таки права. Немає вже ніяких законів, є тільки звичаї, тобто облудне прикидання, позбавлена змісту форма.-— Люсьєн жестом висловив свій подив.— Ех, мій хлопче,— сказав священнослужитель, побоюючись, чи не пробудив він обурення в щирій душі Люсьєна,— невже ви сподівалися зустріти архангела Гавриїла в особі абата, обтя— женого всім беззаконням суперечливої дипломатичної гри двох монархів (я-бо посередник між Фердінандом Сьомим і Людовіком Вісімнадцятим, двома великими... королями, які обидва здобули корону за допомогою прихованих... комбінацій)?.. Я вірую в бога, але ще більше вірую в наш орден, а наш орден вірить тільки у світську владу. Прагнучи зробити світську владу всесильною, наш орден підтримує апостольську римсько-католицьку церкву, тобто сукупність поглядів, які дають змогу тримати народ у покорі. Ми сучасні рицарі-тамплієри, у нас одне з ними вчення. Як і орден тамплієрів, наш орден свого часу загинув — і внаслідок тієї самої причини: ми надто вподібнилися до мирян. Якщо ви захочете стати солдатом, я буду вашим командиром. Підкоряйтеся мені, як дружина підкоряється чоловікові, як дитина підкоряється матері, і я обіцяю вам, що менше ніж через три роки ви будете маркізом де Рюбампре і візьмете собі за дружину одну з найвельможніших дівчат Сен-Жерменського передмістя, а з часом і сидітимете в палаті перів. Ну, чим були б ви оце тепер, якби я не розважив вас бесідою? Трупом, що лежав би на мулистому дні річки. Ану, напружте свою поетичну уяву! — Тут Люсьєн з цікавістю глянув на свого несподіваного покровителя.— Молодик, який сидить у цій кареті поруч абата Карлоса Еррери, почесного каноніка Толедського капітулу, таємно посланого його величністю Фердінандом Сьомим до його величності короля французького з листом, у якому, можливо, сказано: "Коли ви визволите мене, то звеліть повісити всіх, хто нині перебував у мене в ласці, й насамперед мого посланця, щоб його посольство справді залишилося, таемницею". Так от, цей молодик,— сказав незнайомець,— не має вже нічого спільного з поетом, який прагнув померти і таки помер. Я виловив вас із річки, повернув до життя, і тепер ви належите мені, як творіння належить своєму творцеві, як ефрит у арабських казках належить генію, як чоглан належить султанові, як тіло належить душі! Могутньою рукою я підтримуватиму вас на шляху до влади і разом з тим я обіцяю вам життя, сповнене насолод і почестей, не життя — а вічне свято!.. Ніколи вам не бракуватиме грошей... Ви вражатимете усіх красою, ви житимете безтурботно й привільно, а я тим часом, длубаючись у багнюці, закладатиму підмурок осяйної будівлі вашого щастя. Я люблю владу заради самої влади! Я втішатимуся вашими радощами, забороненими для мене. Тобто я перевтілюсь у вас!.. Ну, а коли ця угода людини з дияволом, хлопчика з дипломатом перестане задовольняти вас, ви завжди зможете знайти собі тиху гавань, про яку ви мені казали, й відчалити на той світ. Якщо ви почуватимете себе тоді — може, трохи більше, ніж сьогодні, може, трохи менше — нещасливим або збезчещеним...
— Це аж ніяк не проповідь архієпископа Гранадсько— го! — вигукнув Люсьєн, коли карета під’їхала до поштової станції.
— Мені байдуже, як назвете ви моє коротке напучення, сину мій, бо я всиновлю вас і зроблю своїм спадкоємцем, але знайте, що я виклав вам статут шанолюбства. Обранців божих не так багато, і вибору для них немае: їм треба або йти в монастир (а там ви знайдете той самий світ, тільки в зменшеному вигляді!), або прийняти цей статут.
— Мабуть, краще не бути таким ученим,— сказав Люсьєн, якому хотілося б заглянути в душу цього страшного церковнослужителя.
— Пусте! — вигукнув канонік.— Адже досі ви грали, не знаючи правил гри, й ось тепер, тільки-но у вас з’явилася надія на успіх і з’явився надійний союзник, ви хочете вийти з гри і навіть не бажаєте відігратись! Невже у вас нема охоти добре віддячити тим, хто вигнав вас із Парижа?
Люсьєн здригнувся, немовби в його вуха і по його нервах ударили моторошні звуки невідомого бронзового інструмента, схожого на китайський гонг.
— Я тільки смиренний служитель церкви,— сказав Люсьєнів супутник, і страшна гримаса спотворила його обличчя, обпалене сонцем Іспанії.— Та коли б мене так принизили, скривдили, замучили, зрадили, продали, як учинили з вами оті негідники, що про них ви розповіли мені, я повівся б, як дикий бедуїн із пустелі!..
