Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Доведеться вдати, ніби я отримав цього листа надто пізно!" І він проспав аж доти, доки його розбудили і сказали, що фаворита вбили...
— Страховище! — вигукнув Люсьєн, запідозривши свого супутника в намірі випробувати його.
— Усі знамениті люди — страховища,— ^відповів іспанець.— Молодий священик, про якого я розповів,— це майбутній кардинал Рішельє, а його високий заступник— маршал д’Анкр. Ось бачите, ви таки справді не знаєте історії Франції. Хіба не мав я рації, коли сказав, що історія, яку вивчають у школах, це тільки перелік дат і подій, по-перше, вельми сумнівних, а по-друге, жодна з них не має анінайменшої ваги. Чи багато вам дає знання того факту, що існувала така собі Жанна д’Арк? Чи робили ви коли-небудь із цього висновок, що якби тоді Франція прийняла анжуйську династію Плантагене— тів, два наші народи, об'єднавшись, сьогодні владарювали б над усім світом, а два острови, де нині заварюються всі політичні чвари материка, були б тепер двома французькими провінціями?.. А чи цікавились ви коли— небудь, якими засобами Медічі з простих купців вибились у великі герцоги тосканські?
— У Франції поет не зобов’язаний бути бенедиктинцем,— відказав Люсьєн.
— Ну так от, юначе, вони стали великими герцогами в той самий спосіб, у який Рішельє став міністром. Якби ви, вивчаючи історію, намагалися проникнути в суть подій, а не просто роздивлялися наклеєні на них етикетки, ви знайшли б у надрах нашого минулого готові правила поведінки. Скажімо, приклади, взяті мною навмання в безлічі подібних випадків, дозволяють вивести такий закон: убачайте в людях, а надто в жінках, тільки знаряддя свого успіху, але дійте так, щоб вони про це не здогадувались. Шануйте, як бога, того, хто стоїть над вами і може стати вам у пригоді, й не кидайте його, аж поки він щедро віддячить за ваше низькопоклонництво. У світі, де всі гендлюють, будьте жадібним і ницим, як лихвар; щоб пробитися нагору, вдавайтеся до тих самих засобів, до яких він удається заради грошей. І не опікуйтеся тим, хто впав,— він уже для вас не існує. Знаєте, чому ви повинні так поводитись? Бо ви прагнете владарювати у вищому світі — хіба я не вгадав? Так от, спершу слід підкоритися світові й уважно вивчити його. Вчені вивчають книжки, а політики людей, їхні прагнення, спонукальні причини їхніх вчинків. Річ у тім, що світ, суспільство, тобто люди, взяті в своїй сукупності,— фаталісти; вони схиляються перед випадком. А знаєте, чому я прочитав вам цю коротеньку лекцію з історії? Бо мені здається, ви аж занадто прагнете слави...
— Так, панотче!
— Я це зразу побачив,— сказав священнослужитель.— Але зараз ви кажете собі: "Цей іспанський канонік вигадує анекдоти й умисне перекручує історію, щоб переконати мене, ніби я поводився надміру доброчесно..." — Люсьєн аж усміхнувся — так добре вгадав співрозмовник його думки.— Ну що ж, юначе, тоді розгляньмо загальновідомі події,— сказав іспанець.— Колись Франція бура майже завойована англійцями, у короля залишилася тільки одна провінція. І тоді з гущі народу вийшло двоє людей: бідна дівчина — та сама Жанна д’Арк, про яку ми вже згадували,— і городянин на ім’я Жак Кер. Дівчина приносить меч і принади невинності, городянин приносить золото: королівство врятоване. Але дівчина потрапляє в полон. І король, який міг би викупити бранку, дозволяє, щоб її спалили живцем! Що ж до сміливого горъдянина, то король не перешкоджає своїм лаку— зам звинуватити його в тяжких злочинах і привласнити його майно. Пограбувавши того невинного купця,— обложеного, зацькованого, знищеного правосуддям,— збагатилися п’ять аристократичних родів... І батько архієпископа Буржського мусив утікати з королівства, щоб уже ніколи туди не вернутися; він утратив у Франції весь свій статок до останнього су, і йому пощастило зберегти тільки ті гроші, які він колись довірив арабам та сарацинам у Єгипті. Ви можете сказати: "Ці приклади людської цевдячності аж надто давні, ось уже триста років, як вони не сходять зі сторінок шкільних підручників, і привиди того далекого століття давно перетворилися на легенду". Ну, гаразд, юначе, а чи вірите ви в останнього напівбога Франції, у Наполеона? Один з його генералів був у нього в постійній неласці, імператор надав йому звання маршала, тільки згнітивши серце, і користувався з його послуг вельми неохоче. Я говорю про маршала Келлермана. А знаєте, чому так ставився до нього Наполеон?.. Під Маренго Келлерман урятував Францію та її першого консула навальною кавалерійською атакою, що викликала оплески посеред шквалу вогню та потоків крові. Про ту сміливу атаку не було сказано жодного слова у зведенні про битву. Причина холодного ставлення Наполеона до Келлермана — як і причина неласки, в якій опинилися Фуше та князь Талей— ран — невдячність! Невдячність короля Карла Сьомого, невдячність Рішельє, невдячність...
— Але якщо й справді ви врятуєте мене від смерті, отче, й допоможете мені домогтись успіху та слави,— сказав Люсьєн,— яка вам вигода наперед звільняти мене від обов’язку вдячності?
— Жартівник! — мовив абат, усміхнувшись, і потяг Люсьєна за вухо з майже царською невимушеністю.— Та якби ви виявилися невдячним до мене, ви довели б, що людина ви сильна, і в такому разі я схилився б перед вами. Але вам до цього далеко, бо ви тільки простий учень і надто рано захотіли уявити себе професором. Ця вада властива всім сучасним французам. Усі вони розбещені прикладом Наполеона. Ви вирішили подати у відставку, бо вам не пощастило здобути омріяних еполетів... Але чи підкорили ви всі ваші помисли, всі ваші ьчинки одній-єдпній меті?..
— На жаль, ні! — відповів Люсьєн.
— Ви були, як кажуть англійці, inconsistent з усмішкою мовив канонік,
— Хіба не однаково, чим я був, якщо я більше нічим не буду! — відповів Люсьєн.
— Хай тільки за вашими чудовими зовнішніми якостями ховається внутрішня снага semper virens ,-— сказав священнослужитель, ніби прагнучи показати, що він добре обізнаний із латиною,— і ви здолаєте всі перешкоди, і світ схилиться перед вами. Я вже вас полюбив...— Тут Люсьєн недовірливо посміхнувся.— Так, так,— провадив незнайомець у відповідь на ту посмішку,— ви викликаєте у мене співчуття, начебто ви мій син, а я людина досить рішуча, щоб говорити з вами відверто, як ви оце говорили зі мною... А знаєте, що мені найдужче у вас подобається?.. Ви очистились від свого минулого і готові тепер сприйняти науку моралі, якої ніхто, крім мене, вас не навчить; бо коли люди збираються у стадо, йменоване суспільством, вони поводяться ще лицемірніше, ніж тоді, коли умисне розігрують якусь комедію з корисливих міркувань. Отож чи не більшу частину життя кожному з нас доводиться викорчовувати із серця те, що пустило там паростки у дитинстві та в юності. Ця болюча операція називається набуттям життєвого досвіду.
Слухаючи свого супутника, Люсьєн думав: "Мабуть, це якийсь знуджений політик. Він просто зрадів нагоді потішитись у дорозі. Розважається собі, морочачи бідолашного парубійка, близького до самогубства, і покине мене, тільки-но навтішається досхочу... Але він сильний у парадоксах і, мабуть, не поступиться в цьому ні Блон— де, ні Лусто". Незважаючи на такі тверезі думки, згубний вплив дипломата глибоко проникав у Люсьєнову душу, надто схильну до розтління, й пустошив її тим успішніше, що посилався на знамениті приклади. Зачарований цією цинічною розмовою, Люсьєн уже почав чіплятися за життя і щиро радів, відчуваючи, як могутня рука витягує його з безодні самогубства на світло. Отже, священнослужитель домігся явного успіху. Усвідомлюючи це, він час від часу супроводжував лукавою усмішкою свої дошкульні зауваження з приводу мало кому відомих історичних подій.
— Якщо ви ставитеся до моралі так само, як до історії,— сказав Люсьєн,— то мені було б цікаво знати, звідки походить ваше, либонь, удаване милосердя.
— На ваше запитання, юначе, я відповім наприкінці своєї проповіді. А поки що дозвольте мені про це змовчати, а то ще вам закортить сьогодні ж таки мене покинути,— сказав священнослужитель із лукавим самовдоволенням людини, якій вдалася її хитрість.
— Ну, гаразд, розкажіть мені про мораль,— мовив Люсьєн, подумавши: "Дам йому нагоду похизуватись".
— Мораль, юначе, залежить від закону,— сказав канонік.— Причому, якби йшлося тільки про мораль релігійну, закони були б зайві: народи, які щиро вірують у бога, не схильні обтяжувати себе законами. Тут важливо, що закон державний стоїть вище від закону цивільного. А хочете знати, які закони визначають поведінку державного діяча у вашому дев’ятнадцятому сторіччі? Тисяча сімсот дев’яносто третього року французи надумали запровадити народну владу, яка дуже швидко перейшла в необмежену владу імператора. Ось така ваша національна історія. А ваші звичаї? І пані де Богарне, і пані Тальєн поводились однаково, проте з однією Наполеон одружився і зробив її вашою імператрицею, а Другу не хотів навіть приймати, хоч вона й стала принцесою. Санкюлот у тисяча сімсот дев’яносто третьому році, Наполеон увінчує себе залізною короною в тисяча вісімсот четвертому. Палкі прихильники рівності або смерті в тисяча сімсот дев’яносто другому році стають з тисяча вісімсот шостого спільниками аристократії, що її згодом узаконив сам Людовік Вісімнадцятий. А давня аристократія, яка нині владарює у своєму Сен-Жермен— ському передмісті, та, навпаки, живучи за кордоном, захиріла й здрібніла: вона лихварювала й була торговкою, вона пекла там пиріжки і була кухаркою, вона сіяла хліб і пасла овець. Отож у Франції закон державний і закон моральний — обидва разом і кожен зокрема — дуже скоро відійшли від своєї первісної суті: свої переконання французи спростували поведінкою, а поведінку — переконаннями. Логіки не було ні в діях правителів, ні У вчинках приватних осіб. Виходить, у Франції немає більше моралі. Сьогодні успіх — найвища у вас оцінка вчинків, хай би якими вони були. Зроблене більше нічого пе означає само по собі, його вартість цілком залежить від думки, яку складуть про нього інші. Звідси, юначе, можна виснувати друге правило: будьте зовнішньо бездоганним! Ховайте підспідок вашого життя, виставляйте напоказ тільки те, що блищить. Обачність — цей девіз усіх, хто прагне слави, девіз нашого ордену, хай стане і вашим девізом.
