Дерсу Узала - Арсеньєв Володимир

Не хотілося ні їсти, пі пити, ні спати — мені хотілося тільки лежати й не ворушитися. Перед полуднем небо начебто прояснилось, але дощ не вщухав.

Раптом з'явилися короткі, проте сильні вихори. Після кожного такого пориву наставав штиль. Ці вихори виникали дедалі рідше, зате кожен наступний був дужчий од попереднього.

— Незабаром кінчай є,— сказав Дерсу.

Слова старого зразу зігнали з людей байдужість. Усі ожили, встали. Дощ втратив стійкість і падав поривами, переходячи то в зливу, то в мряку. Це вже вносило деяку різноманітність і давало надію на зміну погоди. Надвечір, коли вже сутеніло, він почав помітно стихати і невдовзі перестав зовсім. Поволі очищалося небо, де-не-де виглянули зорі...

З яким задоволенням ми обсушилися, напилися чаю і лягли на суху підстилку! Це був справжній відпочинок.

Розділ шостий ПОВЕРНЕННЯ ДО МОРЯ

Переправа через річку Білімбе.— Зустріч з О. І. Мерзл яковим,.— Китайці доставляють харчі.— Гирло річки Білімбе.— Хвіст оленя.—* Птахи.— Тигр, якого вбив Дерсу.— Свічення моря.

На другий день ми прокинулися пізно. Крізь прориви в хмарах проглядало сонце. Воцо ховалося в хмарах, наче не хотіло дивитись на землю і бачити, що пакоїв тайфун. Каламутна вода шумливими каскадами збігала з гір; листя на деревах і трава на землі ще не обсохли й блищали, наче полаковані; в краплях води відбивалося сонце, переливаючись усіма барвами веселки. Природа знову поверталась до життя. Хмари пішли на схід. Тепер буря лютувала десь коло берегів Японії чи південного краю острова Сахалін.

Весь цей день ми простояли на місці: сушили майно і відпочивали. Людина швидко забуває знегоди. Стрільці вже сміялись і кепкували один з одного.

Вечірня заграва була багрово-червона, і сутінки тривалі. В цей день ми лягли спати рано. Треба було відіспатись і за минуле, і на майбутнє.

Наступний день був 16 серпня. Всі встали рано, на світанку. На східному обрії темною смугою ще й досі лежали хмари. За моїми розрахунками, О. І. Мерзляков з другою частиною загону не міг зайти далеко. Повідь, мабуть, затримає його де-пебудь біля річки Білімбе. Щоб з'єднатися з ним, слід переправитись на правий берег річки. Зробити це треба було якнайшвидше, бо нижче в річці води більше і переправлятися там важче.

Виконуючи цей план, ми спочатку пішли вниз долиною, але незабаром повинні були зупинитися: річка підмивала скелі. Вода нанесла сюди багато бурелому і склала його у велику греблю. По той бік виднів невеликий пагорбок, не залитий водою. Треба було оглянути це місце. Першим перейшов Чжан Бао. По пояс у воді, з палицею в руках він бродив біля того берега, обмацуючи дно. Виявилося, що річка тут поділяється на два рукави, які лежать за тридцять метрів один від одного. Другий рукав ширший і глибший од першого і не захаращений плавником. Жердиною не можна було дістати дна, бо течія, відносила її вбік. Дерсу і Чжан Бао почали рубати велику тополю. Незабаром на допомогу їм прийшли стрільці з поперечною пилою. Стоячи глибше ніж по коліна у воді, вони працювали дуже старанно. Хвилин через п'ятнадцять дерево затріщало і, загуркотівши, впало у воду. Комель тополі спочатку подався вниз по течії, але незабаром за щось зачепився, і дерево зосталося на* місці. Цим містком ми перейшли через другу протоку. Лишалося пройти затопленим лісом ще метрів п'ятдесят.

Упевнившись, що більше проток нема, ми повернули назад.

Люди перейдуть, майно і сідла теж можна перенести, а от як бути з мулами? Якщо тварин пустити вплав, то силою течії їх знесе під бурелом раніше, ніж вони досягнуть другого берега. Тоді вирішили переправити їх на вірьовці. Вибравши найміцніший недоуздок, ми прив'язали до нього вірьовку і перенесли кінець її через завали. Коли все було готове, першого мула обережно спустили в річку. В каламутній воді він спіткнувся і пірнув з головою. Сильна течія підхопила його і понесла до завалу. Вода пішла мулові через голову. Бідна тварина вишкірила зуби й уже задихалась. Але в цей час мула підтягли до берега.

Перша спроба була не зовсім вдала. Тоді ми обрали інше місце, де спуск до річки був пологий. Тут діло пішло краще.

Чимало труднощів завдав нам перехід затопленим лісом. У наносному мулистому грунті тварини грузли, падали і знесилювалися. Тільки надвечір нам пощастило досягти гір з правого боку долини. Мули дуже змучились, але ще більше стомилися люди. До втоми приєднався озноб, і ми довго не могли нагрітись.

Проте найголовніше було зроб-депо: ми переправились через

річку.

Коли смеркло, пішов дрібний і густий дощ. Він мрячив цілу ніч.

Від місця нашої переправи через річку Білімбе до моря лишилося ще кілометрів сорок. Цю відстань ми пройшли за два дні (16 і 17 серпня) без усяких пригод.

Як ми й сподівалися, що нижче, то більше води було в річці. В тих місцях, де маленькі видолинки виходили в долину, біля гирла їх зібралося багато піску і глини. Ці завали становили тисячі тонн. І все це виникло за якихось три доби. Де-не-де вода промила глибокі яри, по боках їх сталися великі зсуви, але від землі, що обвалилася, не лишилося й сліду — шалений потік усе розкидав по долині. Маленькі, мізерні струмочки перетворилися тепер у бурхливі багатоводні потоки, переправа через які забрала у нас багато часу. Хоч-не-хоч, а довелося триматися гористого краю долини, ідучи по всіх її вигинах.

В міру того, як ми підходили до моря, ліс ставав гірший і одноманітніший. Інколи траплялися групами береза і модрина, клен, липа і дуб дров'яного характеру.

Біля річки на наносах гальки росте багато кошикової верби та пірамідальної верби, із стовбура якої тубільці видовбують човни. Серед вербняків на затоплюваній гальці ми бачимо особливу групу рослин. Найчастіше (і в цьому випадку) тут можна бачити досить високий охотський ряст із дрібними жовтими квітами, ніжні рожеві квіти донтостемопа, у якого і стебло, і верхнє листя вкриті ніжним пушком, та пересту-пенелистий з виїмчастим серцеподібним листям схізопенон, що чіпляється за вербняки; далі йдуть зірчатка водяна з характерним для неї блідим листям і вузлуватим стебельцем та пишний білокопитник, що утворює густі зарості величезного масного листя, трохи схожого на лопаті рогів.

Гарна погода недовго тішила нас. Увечері 16 серпня знову з'явився туман і знову почало мрячити. Ця мжичка тривала цілу ніч і весь другий день. Ми йшли цілий день мало не по коліна у воді. Нарешті почало смеркати, і я вже втрачав надію дійти сьогодні до гирла річки Білім-бе, як нараз почув шум моря. Виявилося, що в тумані ми раптово вийшли на берег і зрозуміли це тільки тоді, коли біля своїх ніг побачили обкатану гальку та білу піну прибою. Н хотів був іти ліворуч, але Дерсу радив повернути праворуч. Свої міркування він обгрунтував тим, що бачив на піску сліди людини. Вони вели від річки Шакіри до річки Білімбе і назад. Тож гольд і зробив висновок, що бівуак О. І. Мерзлякова був з правого боку.

Я двічі вистрілив угору, і тієї ж миті від річки Шакіри почулася відповідь. Через кілька хвилин ми були у своїх. Почали одпе одного розпитувати — з ким що трапилось і хто що бачив.

Увечері ми довго сиділи коло багаття і ділилися враженнями.

Дивно створена людина... Бівуак цец нічим не відрізнявся від інших бівуаків. Так само він був під відкритим небом, так само біля односкатного намету горіло багаття, так само павколо було мокро і вогко, а проте всі почували себе так, начебто вернулися додому.

Годині о дев'ятій вечора пройшов короткий, але сильний дощ, після якого зразу зник туман, і ми побачили чудове зоряне небо. І це небо, по якому широкою смугою простягся Чумацький Шлях, і темний океан, в якому разом відбивались усі небесні світила, однаково здавалися безмежно глибокими.

Вночі було холодно. Стрільці часто вставали і грілися коло вогню. На світанку термометр показував +7° С. Коли сонечко пригріло землю, всі знову заснули і проспали до дев'ятої години ранку.

Переходити річку Білімбе, поки не спаде вода, годі було й думати. Лихо не без добра. Всім нам був потрібен перепочинок. Мули змучилися. Треба було полагодити одяг, взуття, сідла, почистити рушниці. Крім того, в нас уже кінчилися запаси продовольства.

Я вирішив пополювати і послав двох стрільців до китайців на річку Адіміл, аби щось купити. За останні п'ять днів я занехаяв свою роботу і тепер мав заповнити прогалини.

Стрільці Сабітов і Арипін стали збиратися в дорогу, а я пішов на річку Білімбе, щоб подивитись, як спала за ніч вода. Не встиг я відійти і ста кроків, як мене гукнули. Я повернувся назад і побачив двох китайців, що підходили з нав'юченими кіньми до бівуаку. Це були робітники з фанзи Дун-Тавайза, куди я хотів посилати по продовольство. Китайці розповіли, як їхні хазяї, знаючи, що перейти через річку Білімбе нам тепер не пощастить, надумали послати чотири мішечки борошна, 10 кілограмів свинячого сала, 16 кілограмів рису, 4 кілограми бобової олії, 4 кілограми цукру і плитку чаю. При цьому вони сказали, що їм заборонили брати у нас гроші. Я був вражений такою увагою китайців і запропонував їм подарунки, та вони відмовились і від них.

• Китайці зостались у нас ночувати. Від них я довіда

• ЕКСКУРСІЯ НА СЯО-КЕМУ

• Розділ одинадцятий НЕБЕЗПЕЧНА ПЕРЕПРАВА

• солони

• Смерком повернулися з полювання два юнаки-удегей

• ПРИМІТКИ

1

Сагід Сабітов, Степан Арипін, Іван Туртигін, Іван Фокіп, Василь Захаров, Едуард Калиновський, Василь Легейда, Дмитро Дяков і Степан Казимирчук.

З

2

Дсрсу Узала (Дерсу — ім'я, з роду Узала) — гольд (нанаєць)-мисливець, якого зустрів автор у тайзі під час своєї подорожі в гірському краї Сіхоте-Алінь 1902—1906 рр. Дерсу був провідником експедиції Арсеньева.

3

Фанза — хата китайця або корейця.

4

В. А. Арсеиьсв вперше зустрівся з Чжан Бао в час своєї подорожі до гірського краю Сіхоте-Аліпю, яка тривала протягом 1902— 1906 рр. Чжан Бао був начальником мисливськії дружини по боротьбі з хунхузами, які грабували населення.

Китайці зостались у нас ночувати. Від них я довідався, що велика повідь була на річці Іодзихе, де потонуло кілька чоловік. На річці Санхобе змило водою кілька фанз; з людьми лиха там не трапилось, але загинуло чимало коней та рогатої худоби.

На другий день китайці, вирушаючи додому, сказали, щоб ми, коли не вистачить продовольства, не соромлячись прислали до них.

Відпустивши їх, ми з О.