Річард ІІІ - Шекспір Вільям

О, нагостри їх!
Маргарита їх горе вигострить, як і мої!
(Виходить)
Герцогиня Навіщо у нещасті велемовність?
Єлизавета Заступники страждання безтілесні
І радощів летючі спадкоємці —
, Слова, промовці злигоднів убогі!
Дам волю їм,--. хоч кволі ті слова,
Від них у грудях серце ожива.
Герцогиня Як так, то розв'яжи уста,— диханням
Докорів злих мого задушим сина,
Що задушив дітей твоїх, проклятий.
Сурмлять! То не скупися ж на прокльони:
Входить, під звуки сурм І барабанів, к о р о л ь Р"і ч а р д із почтом.
Річард Хто шлях загородив мені в поході?
Герцогиня Та, що могла твій шлях загородити
До лютих, гаде,-злочинів твоїх,
Тебе в своїй утробі задушивши.
Єлизавета Ти золотим вінцем прикрив чоло,
Де б. мусило тавро, по праву бути,-
Здобув корону ти убивством принца,
Синів, братів моїх страшною смертю.
Скажи, злий рабе, діти де мої?
Герцогиня Ти жаба, жаба ти! Де брат твій Кларенс?
І Нед Плантагенет, його дитя?
Єлизавета Де благородний Ріверс, Врган, Грей?
Герцогиня Де чесний Гастінгс?
Річард Сурміть у сурми! Бийте в барабани!
Не чує небо хай бабів сварливих,
Що божого помазаника лають.
Сурміть, кажу.
Сурми і барабани.
А ви поводьтесь чемно
І терпеливо,— лемент цей відразу
Я гомоном військовим заглушу.
Герцогиня Чи син ти мій? ..:
Річард Так-слава богу, батькові та вам!
Герцогиня Отож терпи мій гнів нетерпеливий.
Річард На вашу милість вдачею я схожий:
Докорів стерпіти не можу я..
Герцогиня О, дай сказать...
Річард Я слухати не буду.
Герцогиня Ласкава й лагідна то буде мори.
Річард И коротка, матінко,-— я поспішаю.
Герцогиня Ти поспішаєш? Бачить бог, на тебе
Я мала час чекати в смертних муках.
Річард Та народився я — і припинив їх.
Герцогиня Як ти родивсь,— клянусь хрестом святим.-
Земля нам пеклом стала навісним.
Важкий тягар — народження твоє.
Дитям ти впертим був і вередливим,
Злий, дикий, навіжений — школярем;
В юнацтві став нестримний і зухвалий;
Змужнівши — хитрий, гордий, кровожерний,
Підступний в ласці і в злобі ласкавий.
Чи можеш ти назвати хоч годину,
Коли собою втішив ти мене?
Річард Та ні, хіба лише "годину Гемфрі",
Як снідали без мене, ваша милість.
Якщо ж не милий вашим я очам,
Дозвольте йти в похід, щоб вас не сердить.
Гей, барабани!
Герцогиня Вислухай мене!
Річард Ви надто в'їдливі.
Герцогиня Одно лиш слово —
І більше не почуєш ти мене.
Річард Ну!
Герцогиня Чи вмреш ти божим праведним призводом
І не повернешся вже переможцем,
Чи я помру від старості і горя,
А не побачу більше я тебе.
Носи з собою мій прокльон найтяжчий;
В день бою хай він більш тебе утомить,
Ніж обладунок весь, що на тобі.
На боці ворогів — мої молитви!
Дітей Едвардових маленькі душі
Дадуть натхнення ворогам твоїм,
їм успіх провістять і перемогу.
В крові ти жив — в крові й кінець тобі;
Ти жив ганьбою — і помреш в ганьбі.
(Виходить)
Єлизавета Хоч більш підстав, та менш уміння в мене
Тебе клясти. Скажу лише "амінь"!
(Хоче йти)
Річард Заждіть, я маю з вами говорити.
Єлизавета Не маю королевичів я більше
Тобі для плахи, Річарде, а дочок
Не скорбний трон — ждуть келії чернечі.
Вже хоч на їх життя не зазіхай.
Річард Зросла у вас дочка Єлизавета —
Безвинна, гожа, царствено граційна.
Єлизавета й тому на смерть піде? О, дай їй жити!
Зганьблю я честь їй, знівечу красу,
Признаюсь, ніби зрадила я мужу,
Накину їй неслави покривало,
Щоб їй кривавої уникнуть смерті.
Скажу я, що Едвард не батько їй.
Річард Ні, не ганьбіть її, в ній кров владарська.
Єлизавета Всього зречусь, щоб врятувать життя їй.
Річард Високий рід — їй краща охорона.
Єлизавета Але ж брати її за це померли.
Річард То їх зоря була до них ворожа.
Єлизавета Ні, їх життя злим друзям заважало.
Річард Ніхто веління долі не уникне.
Єлизавета Так, якщо доля та є ваша світлість,
Моїх дітей спіткала б краща смерть
Якби дав бог життя тобі інакше.
Річард Так мовите ви, наче я убив їх!
Єлизавета Це ж дядько небожів позбавив щастя,'
Рідні, свободи, влади і життя.
Чия б рука не пройняла серця їх,
Твій розум нею потай керував.
Це ж ти убивць тупий, іржавий ніж
Об серце вигострив своє камінне
І в груди спрямував моїм ягнятам.
Якби від звички біль не слабнув лютий,
Діток я б не згадала, поки в вічі
Тобі не вп'ялась нігтів якорями
І поки в безнадійній бухті смерті,
Як човен без керма й вітрил, ущент
Об тебе, мов об скелю, не розбилась.
Річард Так, як собі я успіху бажаю
В тяжких походах і кривавих війнах,
Так щиро вам і рідним вашим хочу
Добра я більше, ніж накоїв лиха.
Єлизавета Що доброго заховано ще в небі, ;
Щоб на добро відкрилося мені?
Річард Підвищення дітей, міледі, ваших.
Єлизавета На ешафот, щоб голови покласти?
Річард На висоту величності і шани,
До! крайніх верховин земної слави.
Єлизавета Облещуй байкою мою печаль!
Скажи, якою гідністю і станом
Моїх дітей ти можеш наділити?
Річард Усе, що маю, і себе самого
Твоїй дитині ладен я віддати,
Аби ти в Леті гнівної душі
Сумні втопила спогади про кривду,
Що я тобі неначе заподіяв.
Єлизавета Коротше говори, бо охолоне
Твоя ласкавість від таких розмов.
Річард Знай, я дочку твою люблю душею.
Єлизавета Такі думки і в матері в душі.
Річард Що думаєте ви?
Єлизавета Що ти дочку мою душею любиш,
Як від душі любив її братів.
І я всім серцем дякую тобі..
Річард Не перекручуй слів моїх поквапно.
Кажу я, що люблю твою дочку
Й дам сан англійської їй королеви,
Єлизавета Гаразд, хто ж буде в неї королем?
Річард Хто сан їй королеви дасть,— хто ж інший?
Єлизавета Що? Ти?
Річард Авжеж. А ви якої думки?
Єлизавета А як ти будеш свататись?
Річард Навчіть,-
Ви краще вдачу знаєте її.
Єлизавета Ти хочеш, щоб навчила я?
Річард Всім серцем.
Єлизавета 3 тим, хто братів її убив, пошли їй
Два серця їх криваві, нарізьбивши:
"Едвард" і "йорк". Вона> мабуть, заплаче,-
Ти ж дай їй хусточку,— як Маргарита
Дала твоєму батькові, в крові
Малого Ретленда її змочивши.
Скажи — напоєна багряним соком
Вона від тіл братів її убитих;
Хай витре нею сльози на очах.
Як цим не викличеш її любові,
Пошли їй список дій твоїх достойних;
Скажи, що дядька Кларенса ти вбив,
І дядька Ріверса, і задля неї
Послав на той світ добру тітку Анну.
Річард Ви, певне, смієтеся: це не спосіб
Дочку привабить.
Єлизавета Іншого нема,
Не можеш-бо свій образ ти змінити
Й не бути Річардом, що все те скоїв.
Річард Скажи: це все через любов до неї.
Єлизавета Ні, лиш зненавидить вона тебеч
Твою любов ціною крові мавши.
Річард Що зроблено, того вже не вернути.
Не раз помилки допускають люди,
Щоб гірко потім каятися в них.
Корони я синів позбавив ваших —
Дочці її вертаю з каяттям.
Плід вашої утроби погубив я,
Та оживлю його в нових нащадках
Від мене і від вашої дочки.
Ім'я бабусі для дітей не менше,
Ніж матері улюблене ім'я:
Це не ваші діти, хоч коліном нижчі,
Плід вашого кохання, ваша кров,-
Лиш та за вас потерпить ніч стогнання,
За кого мук раніш зазнали ви.
Були вам діти замолоду горем,
Мої ж,утіху в старості дадуть.
Утратили ви сина :— короля,
Та цим дочку придбали — королеву.
Всього я вам не можу повернути,-
Прийміть же те, що можу дати я.
З душею трепетною син ваш Дорсет
Бентежно десь блукає в чужині —
Цей щасний шлюб його додому верне,
Звання високі дасть, велику шану;
Король, муж вашої дочки ясної,
Звать буде братом запросто його,
І матір'ю вас зватиме король,
І вся часу скорботного руїна
Подвійним стане щастям і багатством.
О, ми багато світлих днів побачим,
І сльози, що колись ви пролили,
Для вас обернуться у східні перли,
Зросте їх цінність у десятки раз,
На час помножена й відсотки щастя.
Ідіть, матусю, до дочки своєї,
Свій досвід їй вдихніть в несмілість юну,
Слух до палких признань їй підготуйте,
Вселіть їй в ніжне серце злотий пломінь
Мрій честолюбних; про безмовну радість
Годин утіх подружніх розкажіть.
Коли ж бунтівника я покараю,
Нікчемного, дурного Бекінгема,
Й з вінцем звитяги повернусь, возляже
Твоя дочка на ложі переможця,-
їй передам я всю звитяги здобич,
Як Цезарю, що Цезаря здолав!
Єлизавета Як краще їй сказати? Батьків брат
Хотів би мужем стати їй? Чи дядько?
Чи той, хто вбив дядьків її й братів?
З яким ім'ям представить їй тебе,
Щоб бог, закон, її любов і честь
Тебе вподобати не боронили?
Річард Скажи: мир Англії в єднанні нашім.
Єлизавета В тяжкій війні вона цей мир здобуде.
Річард Скажи: король їй не велить, а просить.
Єлизавета Та цар усіх царів забороняє.
Річард Сан королеви жде її величний.
Єлизавета Щоб, як і мати, плакати над ним.
Річард Скажи, що буду вік її любити.
Єлизавета Чи довго ж той тривати має вік?
Річард Аж до останку днів її щасливих.
Єлизавета Чи довго ж дні оті щасливі будуть?
Річард Як небо і природа це дозволять.
Єлизавета Як пеклу й Річардові заманеться.
Річард Скажи, я не владар їй, а підданець.
Єлизавета Та їй, підданій, влада ця огидна.
Річард Мені на поміч станьте красномовно.
Єлизавета Розмова чесна й проста вплине краще.
Річард То просто про любов мою скажіть їй.
Єлизавета Але безчесно й просто — це брутально.
Річард Пусті й нікчемні ваші міркування.
Єлизавета О ні, глибокі й вірні, як в могилах
Лежать мої глибоко й вірно діти.
Річард Цих не торкайте струн — це все минуло.
Єлизавета Не можу — поки струни серця луснуть.
Річард Святим Георгом, орденом Підв'язки,
Вінцем...
Єлизавета Зганьбив ти їх, а третє вкрав.
Річард Клянусь...
Єлизавета Нічим! Нема для тебе клятв!
Зневажив честь Георга ти святого,
Сплямив ти рицарський Підв'язки орден,
Крадіжкою знеславив і корону.
Як хочеш, щоб повірили Тобі,
Клянися тим, чого ще не зневажив!
Річард Клянусь я світом...
Єлизавета Кривд твоїх він повен.
Річард Днем смерті батька.
Єлизавета Ти й його збезчестив.
Річард Самим собою...
Єлизавета І себе зганьбив ти.
Річард Ну, богом...
Єлизавета Бога ти найбільш образив.
Якби боявся клятву ти зламати,
То не розбив би згоди, що заклав
Король — твій брат, братів моїх не вбив би.
Якби зламати клятву ти боявся,
То не твоє чоло — мойого сина
Чоло метал державний увінчав би,-
І принци ті б жили, що ти їх кинув
На спільне ложе тліну, віроломно
В поживу їх віддавши хробакам.
Чим поклянешся ти?
Річард Своїм майбутнім.
Єлизавета Минулим ти й майбутнє опоганив.
О, скільки сліз я ще пролити маю,
Щоб змити біль твоїх колишніх кривд!
Батьків, що вбив ти, дітям безпритульним
Сліз і до старості не осушити.
Батькам, чиїх дітей зарізав ти,
До старості сухим бадиллям скніти.
Ні, не клянись майбутнім, бо ж воно
Твоїм злочинством зганьблене давно.
Річард Клянусь — так само каюсь; як удачі
Я прагну в збройній з ворогом борнії
Хай сам себе я погублю! Хай небо
Мене щасливої позбавить долі!
Хай світла день не дасть, а ніч — спокою!
Хай зорі проти дій моїх повстануть,
Якщо всім серцем, помислом святим,
Побожно й непорочно не люблю я
Твоєї гожої дочки-принцеси!
У ній все щастя — і моє, й твоє,
Без неї ж — і мене, й тебе, й весь край,
її саму й багато душ хрещених
Жде горе, смерть, загибель і руїна.
Лиш наш союз це може відвернути, ..
Лиш він це і повинен відвернути.
Тож, люба матінко,— так маю звать вас,-
Моїм повірником у неї будьте.
Скажіть, чим буду я,-г— не чим я був;
Не що я заслужив, що заслужу я;
Часу й держави поясніть потреби,
В великій справі гнівний шал відкиньте.
Єлизавета Невже піддамсь диявольській спокусі?
Річард Що ж, як диявол спокуша на добре.
Єлизавета І щоб для себе я себе забула?
Річард А що ж, як пам'ять ваша вам же й шкодить.
Єлизавета Але ж ти вбив моїх дітей.
Річард У лоні
Дочки я вашої їх поховаю,
Й відродяться вони з цього гнізда
Самі собою, вам на втіху й радість.
Єлизавета І мушу я дочку на це схилити?
Річард Вас матір'ю щасливою це зробить.
Єлизавета Я йду.