Річард ІІІ - Шекспір Вільям

"Так, володарю!"
Не був, мій братику, ти дурнем досі.
Сказать ясніше? Хочу, щоб умерли
Байстрята ці й щоб сталось це негайно.
То як? Відразу й коротко кажи.
Бекінгем Як королю завгодно, так і буде.
Річард Так, так! Але чого ти наче з криги?
Кажи, ти згоден, щоб вони умерли?
Бекінгем Перепочити дайте хоч хвилину,
Раніше ніж упевнено сказати.
Вам зараз дам я відповідь свою.
(Виходить-)
Кетсбі
(тихо, до одного з присутніх)
Король у гніві. Глянь, кусає губи!
Річард
(сходячи з трону)
Багато краще з дурнем міднолобим,
З хлопчиськом нерозважним розмовляти,
Ніж з тим, хто пильно дивиться на тебе.
Обачним став чванливий Бекінгем.
Гей, паж!
Паж Я тут, мілорде!
Річард Не знаєш ти, хто міг би спокуситись
За золото на вбивство потаємне?
Паж Є невдоволений один з дворян,
Чий гаманець не в згоді з гордим духом.
На що завгодно золото намовить
Його раніш від двадцяти промовців.
Річард Як прізвище його?
Паж Він зветься Тіррел.
Річард А, трохи знаю. Йди поклич його.
Паж виходить
Занадто спритний, хитрий Бекінгем
Вже більш моїм повірником не буде.
Зі мною довго він ішов невтомно,
Тепер спочити хоче? Що ж, гаразд.
Входить С т є н л і.
Ну, лорде Стенлі? Що нового чути?
Стенлі Я чув, дєржавче мій,
Що втік маркіз наш Дорсет тайкома
И до Річмонда за морем приєднався.
(Відходить убік)
Річард Стань ближче, Кетсбі. Розпусти чутки,
Що королева Анна тяжко хвора,
Я ж дам наказ міцніш її тримати.
Та підшукай кого з дрібних дворян,
Щоб одружити з Кларенса дочкою;
Хлоп'я ж — дурне, я не боюсь його.
Ти що,-заснув? Кажу я, шир чутки.
Що при смерті моя дружина Анна.
Жвавіше дій: у зародку важливо
Надії вбити, що могли б пошкодить.
КеТСбі ВИХОДИТЬ.
Я з братовою одружусь дочкою:
Без цього трон мій — мов з ламкого скла.
Братів убити й на сестрі женитись?
Непевна путь! Та я загруз в крові,
.1 кожен гріх веде гріхи нові.
Сліз жалості мої не знають очі.
Вертається паж, із ним Тіррел.
Ти звешся Тіррел?
Тіррел Джеме Тіррел, ваш покірливий підданець.
Річард Чи справді так? ,
Тіррел Мілорде, перевірте.
Річард Ти друга зважишся мого убити?
Тіррел Готов, та краще — двох би ворогів.
Річард То й добре. Є два люті вороги;
Нема від них ні сну, ні супокою.
Тож, Тірреле, візьмися ти за них —
За тих байстрят, що в Тауері нині.
Тіррел Звеліть мене до них лиш допустити,
І я звільню вас від того страху.
Річард Твої слова — як музика. Стань ближче,
Перепустку візьми. Схилися вухом...
(Шепоче йому на вухо)
Й нічого більше. Скажеш, що готово,-
Я полюблю і вирізню тебе.
Тіррел Все виконаю враз.
(Виходить)
Входить Б с к і н г є м.
Бекінгем Мілорде, я обміркував наказ,
Що ви його дали мені недавно.
Річард Облишмо це. До Річмонда втік Дорсет.
Бекінгем Я чув про це, мілорде.
Річард Він пасинок вам, Стенлі,— стережіться!
Бекінгем Обіцяного я прошу, мілорде,-
За нього честю поручились ви.
Мені у володіння обіцяли
Ви графство Герефорд з усім майном.
Річард
(до Стенлі)
Пильнуйте жінки, Стенлі,— за зв'язок
Цей з Річмондом самі відповісте.
Бекінгем То як, мілорде, із моїм проханням?
Річард Пригадую, пророчив Генріх Шостий,
Що буде Річмонд нашим королем,-
Тоді був Річмонд хлопцем вередливим.
А королем... хто знає...
Бекінгем Мій владарю!
Річард Чому ж пророк в той самий час мені
Не провістив, що я його уб'ю?
Бекінгем Мілорде, графство обіцяли ви...
Річард Ах, Річмонд! В Ексетері був якось я,
І мер люб'язно показав мені
Тамтешній замок і назвав Ружмоном.
Здригнувсь я — напророчив бард мені
Життя недовге, як побачу Річмонд.
Бекінгем Мій володарю...
Річард Га? Котра година?
Бекінгем Насмілюсь я, мілорде, нагадати
Про обіцянку вашу.
Річард Котра година?
Бекінгем Битиме десяту.
Річард Гаразд, хай б'є.
Бекінгем Чому, "хай б'є", мілорде?
Річард Тому, що ти, як дурень, вибиваєш
Твоїх прохань і дум моїх години.
Не в настрої я нині дарувати.
Бекінгем Тоді скажіть відверто — так чи ні.
Річард Не заважай. Не в настрої я нині.
Виходять усі, крім Бекінгема.
Бекінгем Ах, то презирством платить він за вірність?
На це я королем його зробив?
Згадай про Гастінгса,— в Брекнок мерщій.
Щоб цілій бути голові твоїй!
(Виходить)
СЦЕНА З
Там же.
Входить Тіррел.
Тіррел Нечуваний, кривавий стався злочин,
Жахливе, наймерзенніше убивство,
Яким наш край ще досі не грішив.
Дайтон і Форрест, що купив їх я
До праці в бойні цій немилосердній,
Ці два негідники, пси кровожерні,
Мов двоє тих дітей, ридали з жалю,
Про їх печальну повідавши смерть.
"Так,— мовить Дайтон,-дітоньки лежали..."
"Так,— Форрест перебив,— пообнімались
Безвинними, як з мармуру, руками;
Мов на однім стеблі чотири ружі
В красі весни, їх губи цілувались;
Лежав на їх подушці молитовник —
Побачивши його, я завагався,
Але диявол..."— і негідник змовк,
А Дайтон далі вів: "Ми задушили
Ці ніжні, найпрекрасніші істоти,
Що кращих з дня творіння не було".
У муках совісті і каяття
Вони замовкли, я ж пішов цю вістку
Кривавому віднести королю.
Ось він іде. .
Входить король Річард.
Вітаю вас, владарю!
Річард А, любий Тіррел! Ощасливиш вістю?
Тіррел Якщо дорученого виконання
Вас ощасливить, то щасливі будьте,-
Я все зробив.
Річард Ти бачив їхні Трупи?
Тіррел Так, бачив.
Річард І зарив їх, 'славний Тіррел?
Тіррел Священик Тауера поховав їх,
А Де,-'сказати правду, я не знаю.
Річард Приходь же, Тірреле, десь по вечері,
Про їхню смерть докладніше розкажеш.
Тим часом поміркуй про нагороду —
Твоє бажання виконаю я.
Прощай же. . .
Тіррел Низько кланяюсь, мілорде!
(Виходить)
Річард Син Кларенса вже під замком у мене;
Дочку віддав я за якогось злидня;
Едварда діти — в лоні Авраама.
Дружина Анна з світом попрощалась.
Я знаю, Річмонд має на меті
Едвардову дочку Єлизавету,
Щрб шлюбом з цею досягти корони,-
Але ж я й сам жених їй хоч/куди!
ВХОДИТЬ : Р Є Т К Л і ф.
Рєткліф Владарю мій!
Річард Лиху чи добру вість несеш так шпарко?
Рєткліф Лиху, на жаль. До Річмонда утік
Мортон; з загоном сміливих валлійців
йде Бекінгем, і війська все росте.
Річард 3 ілійцем Річмонд більш мене турбує,
Ніж Бекінгем з розбійницьким набродом.
Вперед! Я знаю, роздум — полохливий,
Лінивий раб повільності тупої,
А з нею слимаком повзе безсилля.
Хай гнівна швидкість, мов крилатий грім,
Мчить вісником — Меркурієм моїм!
Збирай війська! Мій щит-порадник мій.
Не гаймо часу, ворог кличе в бій!
Виходять.
СIIЕ Н А 4
Там же. Перед палацом.
Входить королева' Маргарита.
Маргарита Так, щастя їхнє вже перезріває
І падає в гноїсту пащу смерті.
Я в цих околицях-ховалась мудро,
Чекаючи падіння ворогів,-
І от я свідок засновку страшного.
До Франції поїду я в надії, .
Що й висновок гірким і чорним буде.
Ховайсь, нещасна Маргарито! Хто це?
(Відходить убік)
.Входять королева Єлизавета і герцогиня йоркська.
Єлизавета О любі дітоньки мої! О бідні принци!
О нерозквітлі квіти запашні!
Як Ще в повітрі ніжні ваші душі
І вічних ще нема у них осель,
Почуйте матері гіркі ридання!
Маргарита
(вбік)
Злетіть до неї, мовте: кров за кров,
Ваш світлий ранок ніч укрила знов.
Герцогиня Нещасть удари голос мій розбили,
Німий від зойків, мертвий мій язик.
Едвард Плантагенет, навіщо вмер ти?
Маргарита
(вбік)
Плантагенет Плантагенета вбив,
Едвард Едварду смертний борг сплатив.
Єлизавета Навіщо, боже, ти ягнят безвинних
Забув і в пащу вовкові їх кинув?
Невже ти спав, страшних не бачив дій?
Маргарита
(вбік))
І як поліг мій син та Генріх мій?
Герцогиня Життя змертвіле, зір сліпий, примаро,
Тлін, вийнятий з могили, сором світу,
Скорботний лист, літопис днів томливих,-
Мир на своїй землі відчуй законній,
Що беззаконно кров пила безвинну.
(Сідає на землю)
Єлизавета Якби ти, земле, не оселю смутку,
Могилу швидше нам дала,— себе я
В тобі зарила б, не сиділа б тут.
У кого більше є причин ридати?
(Сідає на землю)
Маргарита
(виходячи наперед)
Якщо поважніша стара скорбота,
То дайте шану старшинства мені
И мого ви горя знайте перевагу.
(Сідає поруч з ними)
Якщо в скорботі можна поєднатись,
То розкажіть свій жаль, а я вам — свій.
Едвард був син мій — Річард його вбив;
Був муж у мене — Річард його вбив;
Едвард був син твій — Річард його вбив;
Був Річард син твій — Річард його вбив.
Герцогиня
(до Маргарити)
І в мене Річард був — його ти вбила,
Був Ретленд — помогла його ти вбити.
Маргарита Був Кларенс в тебе — Річард його вбив.
Із лігва надр твоїх на світ цей виповз
Пекельний пес, що смертю зацькував нас.
Ще без очей, уже він зуби мав,
Щоб загризать ягнят і кров їх ссати.
Створіння божого мерзотний згубник,
Що над слізьми і стогоном царює,
Тиран, яких ще світ не знав, з утроби
Твоєї вийшов, щоб загнать нас в землю.
О праведний, о правосудний боже,
Я дякую, що цей жадливий пес
Плід лона матернього пожирає,
Щоб плач її з риданням інших злився!
Герцогиня Не радуйсь горю, Генріха дружино,-
Бог свідок, сльози я й над ним лила.
Маргарита Терпіння май: голодна я на помсту,
І от тепер я нею вдовольняюсь,
Вмер твій Едвард, що вбив мого Едварда,
Вмер ще один Едвард — теж за мого;
Иорк юний — лиш додаток, їх обох
Не досить, щоб мою покрити втрату.
Вмер Кларенс твій, що вбив мого Едварда,
І глядачі жахливої вистави —
Розпусний Гастінгс, Ріверс, Воган, Грей —
В могилах задихнулись передчасних.
А Річард, чорний з пекла гість,— живий;
Немов гендляр, скуповує він душі
І.в пекло шле їх. Але скоро, скоро
И безжальному нежалісний кінець.
Земля розверзлась, і палає пекло,
Святі благають, демони ревуть,
Щоб швидше був із світу він узятий.
О боже, викресли його з життя,
Щоб я сказать діждалась: "Здох собака!"
Єлизавета О, віщувала ти, що час настане —
Я попрошу й тебе клясти зі мною
Горбату жабу, павука гладкого.
Маргарита Владаркою мальованою звала
Колись тебе я, відблиском порожнім
Моєї величі, блідою тінню,
Прологом радісним страшної драми.
Ти піднеслася, щоб ще нижче впасти;
Лише для глуму мала ти дітей;
Ти — тільки сон про те, чим ти була,
Значок барвистий — ціль для стріл разючих,
Лиш бульбашка, лиш вивіска величчя
І королева тільки на кону.
Де чоловік твій? Де брати й сини?
Де радощі твої? Хто на колінах
Кричить: "Спаси, о боже, королеву!"?
Де зігнуті улесливістю пери?
Де юрми ті, що бігли за тобою?
Згадай усе і глянь, хто ти тепер.
Не жінка в щасті, а вдова журлива;
Не радісна, а безутішна мати;
Не милуєш, а милості благаєш;
Ти не вінцем увінчана, а терням;
Не з мене ти, а я глузую з тебе;
Не ми тебе, а нас боїшся ти;
Ніхто твоїм наказам не кориться.
Це долі колесо вже повернулось
І кинуло тебе на здобич часу,
Лиш спогад про минуле залишивши,
Щоб мучилась ти більше тим, що є.
Ти відібрала трон мій, то чому ж
Не взяти й горя справедливу частку?
Лиш пів-ярма мого на гордій шиї
Несла ти досі, а віднині візьмеш
Весь мій тягар з утомлених плечей.
Прощай же, королево горя й лиха!
В путі зі мною — бід англійських втіха.
Єлизавета В прокльонах ти досвідчена,— стривай же,
Навчи й мене, як ворогів клясти.
Маргарита Сну втримуйся вночі і постуй вдень,
Живу журбу порівнюй з мертвим щастям;
В уяві збільш дітей твоїх красу
й огидливість того, хто їх убив.
Тим гірший злодій, чим дорожчі втрати,-
Це згадуй і навчишся проклинати.
Єлизавета Слова мої тупі.