Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Ви

мене попередили, а за одного вченого двох певчених дають!

Дві години умовляла Єва старого і все ж таки змушена була відступити, переможена незламним доводом: "Жінки нічого пе тямлять у справах". Ідучи в Марсак, Єва мала бодай слабку надію на успіх, а поверталася звідти майже зовсім розбита. Вона прийшла додому якраз тоді, коли принесли повідомлення про ухвалу суду, згідно з якою Ссшар повипен був виплатити Метів’є весь борг і судові видатки. У провінції поява судового пристава біля дверей чийогось дому — це завжди подія; а Дублон віднедавна приходив аж надто часто, тож не дивно, що серед сусідів почалися пересуди. Єва не зважувалася тепер вийти з дому, вона боялася, що вслід їй шепотітимуться.

— О брате мій, брате! — вигукнула сердешна Єва, вбігаючи в сіни свого дому й підіймаючися сходами.— Я не можу простити тобі, навіть якби йшлося про...

— На жаль, ішлося про те, жити йому чи накласти на себе руки,— сказав Давід, виходячи їй назустріч.

— Не будемо більш про це,— тихо мовила Єва.— Жінка, що затягла його в те паризьке болото, вчинила злочин!.. А твій батько, любий Давіде, не має жалю!.. Страждатимемо удвох мовчки.

Обережний стук у двері не дав Давідові сказати ніжпі слова, вже готові зірватись у нього з уст. З’явилася Ма— ріон, а слідом за нею — високий і товстий Кольб.

— Ласкава пані,— сказала Маріон,— ми з Кольбом знаємо, що вам зараз дуже сутужно, а в нас обох тисяча сто франків заощаджень, ну ми й подумали: доручимо ми свої гроші вам, пані, адже краще і надійніше ми піде їх не прилаштуємо...

— Hire не прилаштуємо! — збуджено повторив Кольб.

— Дякую, Кольбе! — вигукнув Давід Сешар.— Ми з вами не розлучимося ніколи! Біжи-но ти до Кашана, до стряпчого, і віддай йому у рахунок боргу тисячу франків, але не забудь узяти розписку. Решту ваших грошей ми поки що прибережемо. І дивись, Кольбе, щоб ніяка сила не примусила тебе прохопитися про те, що я роблю, чому я відлучаюся з дому, що приношу з собою, коли повертаюсь. А коли я посилаю тебе збирати трави, то пам’ятай: жодне людське око не .повинне тебе бачити... Можливо, мій добрий Кольбе, тебе спробують спокусити, запропонують тобі тисячу, а то й десять тисяч франків, аби тільки ти розповів...

— Хай мільйони мені тають, я слофа їм не скашу! Хіпа я не снаю фійськофі статут?

— Ну, я тебе застеріг. А зараз іди й попроси пана Пті-Кло бути присутнім при врученні грошей метру Кашанові.

— Хараст,— сказав ельзасець.— Але хотіф пи я колись запахатіти, щоп тати топрого попу тому сутофикофі. Не потопаеться мені його пика!

— Мій Кольб — дуже добрий чоловік, папі,— сказала! гладуха Маріон.— Він дужий, як турок, і добрий, паче ягня. З таким жінка може почуватися щасливою. До речі, це йому спало на думку отак прилаштувати наїііі, як він каже, хрошіІ Бідолаха! Хоч і недоладно він говорить, зате думає доладно, і я завжди його зрозумію. Він хоче найнятися працювати до когось, щоб нічого вам не коштувати...

— Далебі, хотілося б забагатіти хоч би для того, щоб винагородити цих славних людей,— сказав Сешар, глянувши на дружину.

бві вчинок Кольба та Маріон здався цілком природним, вона не дивувалася, зустрічаючи душі благородні, як і її душа. Спостерігаючи, як ставиться вона до людей, навіть людина тупа або байдужа відчула б усю шляхетність її вдачі.

— Ви ще забагатієте, ласкавий пане, у вас б надійний шматок хліба! — вигукнула Маріон.— Ваш батько купив нещодавно ферму. Ось побачите, у вас буде добра рента...

Сказані за таких обставин з метою применшити значення її вчинку, ці слова хіба не свідчили про дивовижну чуйність Маріон?

Як і всі людські установи, французьке судочинство мав свої вади; а проте воно годиться не тільки для нападу, а й для захисту — паче двосічна зброя. І от що цікаво. Коли два стряпчі погодяться діяти заодно (а вони можуть змовитися, не сказавши один одному і двох слів, порозумівшись у ході розгляду справи), тоді судовий процес стає схожий на воєнні маневри у дусі маршала Бірона, який під час облоги Руана відповів синові, що запропонував спосіб узяти місто за два дні: "Ти, мабуть, квапишся на відпочинок — вирощувати капусту". Два полководці можуть вести війну до нескінченності, уникаючи рішучих баталій і зберігаючи армію, згідно з тактикою австрійських генералів, які воліють відмовитися від ви-

гідного маневру, але нагодувати солдатів супом, і державна рада ніколи не ставить їм цього за провину. Метр Кашан, Пті-Кло та Дублон перевершили й австрійських генералів, вони брали за приклад "австрійця" з античного Риму, Фабія Кунктатора!

Хитрий, як мул, Пті-Кло скоро збагнув усі вигоди свого становища. Як тільки Куенте-великий поручився за сплату судових видатків, молодий стряпчий сповнився рішучості обхитрувати Кашана й похизуватися перед паперовим фабрикантом своїми талантами, штучно створюючи труднощі, які важким тягарем лягали на Метів’є. Але, на шкоду славі того юного Фігаро від судової братії, побутописець зможе тільки похапцем пробігти по арені його подвигів, як ото біжать, коли доводиться ступати по розжареному вугіллю. Та, зрештою, самого рахунку судових видатків у дусі складеного в Парижі цілком вистачить для того, щоб подати історію звичаїв сучасного суспільства. Отож спробуємо писати у стилі воєнних зведень наполеонівської армії, бо чим коротший буде виклад подвигів і діянь Пті-Кло, тим більше виграв сторінка, суціль присвячена тонкощам судочинства, і тим яснішою для читача видасться наша розповідь.

Отримавши виклик до ангулемського комерційного суду на 3 липня, Давід туди не з’явився; 8 липня йому було вручено копію судового рішення. 10 липня Дублон пред’явив виконавчий лист, а 12-го спробував накласти арешт на майно, проти чого Пті-Кло висунув заперечення й домігся двотижневої відстрочки. Такий термін видався Метів’є надто довгим, і вже на другий день він зажадав розгляду своїх претензій у терміновому порядку; 19 липня віп домігся постанови, що відхилила заперечення Сешара. 21-го було оголошено рішення суду, 22-го видано виконавчий лист, 23-го вручено повістку про арешт за борги, а 24-го складено протокол опису майна. Судову бурю Пті-Кло втихомирив, подавши апеляційну скаргу в королівський суд. Ця скарга, поновлена після 15 липня, змусила Метів’є виїхати до Пуатьє. "Приємної прогулянки! — сказав Пті-Кло.— А в нас поки що знайдуться справи й тут". Відвернувши грозу на Пуатьє, Пті-Кло, цей дволикий захисник, передав свої обов’язки одному зі стряпчих королівського суду, а сам у терміновому порядку учинив позов від імені пані Сешар проти Давіда Сешара про розподіл майна. Пті-Кло, як то кажуть судовики, одним духом виграв справу, і вже 28 липня суд ухвалив відповідне рішення, яке Пті-Кло негайно на^ друкував у "Віснику Шаранти", потім, як годиться, повідомив сторони, і 1 серпня в присутності нотаря було проведено виділ особистого майна пані Сешар, що стала позикодавцем свого чоловіка на круглу суму в десять тисяч франків, яку закоханий Давід визнав у шлюбному контракті за посаг і в забезпечення якої він тепер надавав їй обладнання друкарні та домашню обстановку. Вбезпечивши в такий спосіб домашнє майно, Пті-Кло воднораз відстояв у Пуатьє свої претензії, на яких була заснована апеляційна скарга. Згідно з його тлумаченням, Давід ніяк не міг відповідати за судові видатки у справі Люсьена де Рюбампре в Парижі, оскільки цивільний суд департаменту Сени своєю постановою відніс їх на рахунок Метів’є. Королівський суд у Пуатьє прийняв до уваги ці міркування; він підтвердив постанову ангулем— ського комерційного суду про сплату позовної суми Се— шаром-сином, проте виключив звідти шістсот франків паризьких видатків, віднесених на рахунок Метів’є і на підставі апеляційної скарги поклав деякі витрати на обидві сторони. 17 серпня це рішення було оголошено Сеша— рові-сину, 18-го йому пред’явили виконавчий лист на всю суму боргу, проценти та судові видатки, а 20 серпня надійшов і протокол про накладення арешту на майно. Отут Пті-Кло й виступив від імені пані Сешар, зажадавши вилучення з опису загального рухомого майна її особистої власності, виділеної окремим рішенням ангу— лемського суду. Крім того, Пті-Кло залучив до справи й Сешара-батька, який теж став його клієнтом. І ось чому.

Другого дня після відвідин невістки виноградар прийшов до свого ангулемського повіреного, метра Кашана, порадитись, яким чином стягти з сина, що потрапив у таку халепу, плату за оренду приміщення.

— Я не можу вести справу батька, оскільки виступаю проти сипа,— сказав йому Кашан.— Зверніться до Пті— Кло, віп надзвичайно здібний адвокат і, можливо, зуміє прислужитися вам краще, ніж я...

В суді Кашан сказав Пті-Кло:

Я послав до тебе Сешара-батька. Займися ним, але не забудь: послуга за послугу!

У провінції, як і в Парижі, стряпчі нерідко обмінюються такими послугами.

Старий Сешар видав Пті-Кло доручення на ведення своїх справ, а вже другого дня Куенте-великий прийшов побачитися зі спільником і сказав йому:

— Провчіть-но Сешара-батька! Чоловік такого гарту ніколи не простить синові, коли з його вини втратить тисячу франків. Це знищить у його серці останні рештки великодушності, якщо вони взагалі там були!

— Вертайтеся на свій виноградник,— порадив Пті-Кло новому клієнтові.— Вашому синові й так несолодко, тож принаймні не об’їдайте його. Я викличу вас, коли буде треба.

Виступивши тепер від імені Сешара-батька, Пті-Кло заявив, що верстати, прикріплені до підлоги, є за своїм призначенням майном нерухомим, тим більше, що цей будинок ще в часи Людовіка XIV відвели під друкарню. Кашан, як захисник інтересів Метів’є, вкрай обуреного тим, що в Парижі Люсьєнове майно виявилося власністю Коралі, а в Ангулемі Давідове майно виявилося власністю його дружини й батька (чимало теплих слів було сказано в суді з цього приводу!), викликав у суд батька й сина, щоб відкинути ці необгрунтовані претензії. "Ми хочемо,—вигукував він,— викрити недостойну поведінку цих добродіїв, які вдаються до негідних засобів захисту, спотворюють найочевидніші, найясніші статті кодексу й ховаються за ними, наче за рогатками! І заради чого? Заради того, щоб ухилитися від сплати якихось нещасних трьох тисяч франків! Трьох тисяч, узятих у кого?..