Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

Ви вдаєте любов до малого, а то ж люди можуть сказати, що ви людина бездушна і не любите нікого зі своїх близьких. Ось яка підкладка ваших почуттів, дядечку Сешар...

— То ви для того мене покликали, щоб усе це мені викласти? — запитав старий з погрозою в голосі, по черзі поглядаючи то на свого повіреного, то на невістку, то на сина.

— Невже, добродію, ви эаприсяглися згубити нас? — вигукнула нещасна бва, звертаючись до Пті-Кло.— Ніколи, ніколи мій чоловік не скаржився на батька...— Виноградар похмуро зиркнув на Єву.— Сто разів Давід повторював мені, що по-своєму ви його любите,— сказала вона старому, розуміючи причини його недовіри.

Ну, а Пті-Кло виконував наказ Куенте-великого і намагався остаточно посварити батька з сином, щоб старий, бува, не надумався допомогти Давідові вибратися з халепи, в якій той опинився.

"Як тільки ми запроторимо Давіда до в’язниці,— сказав адвокатові напередодні Куенте-великий,— я відрекомендую вас пані де Сенонш".

Властива коханню здогадливість, завдяки якій Єва колись відчула зраду Серізе, тепер підказала їй, звідки походить ця куплена ворожість Пті-Кло. Легко уявити собі розгубленість Давіда — він просто не міг збагнути, з яких джерел Пті-Кло так добре знає вдачу старого Сешара та їхні з батьком справи. Простодушний винахідник і подумати не міг про зв’язок свого повіреного з паперовим фабрикантом і тим більше не міг знати, що за спиною Метів’є ховаються брати Куенте. Давідова мовчанка здалася старому Сешарові образливою. А стряпчий скористався з розгубленості свого клієнта і визнав за краще відкланятись.

— Прощавайте, любий Давіде. Я вас остеріг: апеляційна скарга не може врятувати вас від арешту. А вашим кредиторам іншого виходу не лишається, й вони не завагаються вдатися до цього крайнього заходу. Отож ховайтеся!.. А ще краще, послухайтесь моєї поради, зустріньтеся з братами Куенте, це люди з грішми, і якщо ваш винахід готовий, якщо він справді обіцяє великі прибутки, увійдіть із ними в ділову спілку. Зрештою, вони славні хлопці...

— Який винахід? — запитав Сешар-батько.

— Невже ви думали, ваш син такий йолоп? Ні сіло ні впало занедбав друкарню і більш ні про що не думає? — вигукнув стряпчий.— Давід на порозі відкриття — він хоче винайти дешевий спосіб виробництва паперу. Стопа у нього коштуватиме не десять, а лише три франки, він сам мені про це казав...

— То чого ж ви мене морочите! — вигукнув Сешар— батько.— Ви всі тут змовились, як злодії на ярмарку. Якщо Давід зробив таке відкриття, навіщо я йому потрібен? Тоді він мільйонер! Прощавайте, діти мої, на добраніч!

І старий почав спускатися сходами.

— Заховайтеся де-небудь,— сказав Пті-Кло Давідові й кинувся слідом за старим Сешаром, щоб роздратувати його ще дужче.

Стряпчий наздогнав виноградаря, який досі щось бурчав собі під ніс, на майдані Мюр’є, провів його аж до Умо, а на прощання пригрозив, що стягне видатки по виконавчому листу, якщо старий не заплатить їх протягом тижня.

— Я вам заплачу, але спершу знайдіть засіб, як мені позбавити сина спадщини без шкоди для онука й невістки!..— сказав старий Се шар і кинувся навтіки від Пті-Кло.

— Як добре вивчив Куенте-великий своє оточення!.. Він як у воду дивився, коли сказав: через ці сімсот фрап— ків судових витрат старий відмовиться заплатити за сина сім тисяч боргу! — вигукнув миршавий адвокатик, повертаючись у Ангулем.— Одначе я не дозволю, щоб той иройда-фабрикант перехитрував мене. Пора вже зажадати від нього чогось істотнішого за обіцянки.

— Давіде, любий, що ж нам тепер робити?..— спитала Єва в чоловіка, коли Сешар-батько і стряпчий пішли.

— Постав на вогонь найбільший чавун, голубонько,— вигукнув Давід, звертаючись до Маріон.— Здається, я відкрив...

Почувши ці слова, Єва з гарячковою поквапністю взула черевики, наділа капелюшок, накинула на плечі шаль.

— Одягайтесь і ви, друже,— сказала вона Кольбові.— Ви проведете мене. Треба ж довідатися, чи є якийсь вихід із цього пекла...

— Пане, будьте розважливі, а то ваша жінка помре з розпуки! — вигукнула Маріон, коли Єва пішла.— Роздобудьте грошей, заплатіть борги, а тоді вже шукайте собі на втіху свій скарб...

— Замовкни, Маріон! — відповів Давід.— Мені залишилось подолати останню перешкоду. Я зразу отримаю патент на винахід і патент на вдосконалення.

У Франції патент на вдосконалення — це найдошкуль— піше місце для винахідника. Людина років десять працює над якимсь відкриттям у галузі промисловості; вона винаходить машину або спосіб виробництва, вона бере патент і вважає себе хазяїном своїх досягнень. Та якщо винахідник прогавив бодай дрібничку, суперник удосконалює його винахід якимсь одним гвинтиком — і забирав у нього всі права. Тому винайти дешеву суміш для виробництва паперу було ще далеко не все! Хтось інший міг би вдосконалити процес виготовлення тієї суміші. Давід Сешар хотів передбачити геть усе, щоб уже ніхто не зміг вихопити у нього з рук багатство, здобуте серед таких знегод. Голландський папір (ця назва збереглася за папером, виготовленим із самого лляного ганчір’я, хоча Голландія більше не виробляє його) злегка проклеєний, але проклеюють його ручним способом, аркуш за аркушем, що здорожує виробництво. Якби пощастило проклеювати папір у чані й за допомогою не дуже дорогого клею (що вже робиться нині, хоч далеко не бездоганно), то про якесь дальше вдосконалення пе доводилося б думати. І протягом останнього місяця Давід шукав спосіб проклеювання паперової маси ще в чані. Він хотів розв’язати водночас дві проблеми.

Сва пішла до матері. За щасливою випадковістю пані Шардон саме доглядала дружину старшого товариша прокурора, яка щойно народила сина, спадкоємця роду Міло де Невер. Хоч Єва і втратила всяку довіру до службових осіб, вона, проте, вирішила порадитися про свою скруту з цим законним заступником удів і сиріт, запитати в нього, чи не вдасться їй вирятувати Давіда, якщо вона візьме на себе його обов’язки і продасть свої права; сподівалася вона також щось довідатися про підозріливу поведінку Пті-Кло. Вражений красою пані Сешар, судовий урядовець був з нею не тільки поштивий, як і належить обходитися з жінкою, а й по-світському люб’язний, до чого Єва зовсім не звикла. Бідолашна жінка зауважила в очах судовика той вираз, який після свого одруження вона помічала хіба тільки в Кольба і за яким такі вродливі жінки, як Єва, складають свою думку про чоловіків. Коли пристрасті, корисливі наміри або вік погасять у очах чоловіка вогонь самовідданого поклоніння, що так яскраво палахкотить у юності, такий чоловік починає викликати в жінки недовіру, й вона уже придивляється до нього з великою осторогою. Брати Куенте, Пті-Кло, Серізе, усі ті, в кому Єва вгадувала ворогів, дивились на неї очима сухими й холодними, і тому тепер вона відчула себе навдивовижу легко з товаришем прокурора, який прийняв її так люб’язно. А проте, слово за словом, він зруйнував усі її надії.

— Я не думаю, пані,— сказав він,— щоб королівський суд змінив своє рішення, а воно обмежило домашньою об— ставою те майно, яке було дозволено перевести па ваше ім’я вашому чоловікові з тим, щоб забезпечити ваші права при розподілі. Ваш привілей не повинен служити для прикриття обману. Та оскільки ви як позикодавець маєте право на свою частку від виторгу за продаж описаного майна й оскільки ваш свекор теж користується таким привілеєм у розмірі боргу за оренду майстерні, у вас є можливість, уже після того як суд ухвалить свій вирок, порушити іншу претензію щодо своєї, як ми висловлюємося юридичною мовою, "участі в погашенні боргу".

— Виходить, Пті-Кло розоряє нас? — вигукнула Єва.

— Поведінка Пті-Кло,— сказав товариш прокурора,— відповідає дорученню, яке дав йому ваш чоловік, адже він, за словами його повіреного, хоче вигадати час. Як на мене, то, можливо, вам вигідніше було б відмовитися від апеляційних скарг і разом зі свекром скупити при розпродажі майна найцінніше друкарське устаткування: вам

у розмірі вашої частки при розподілі, йому — в межах суми орендної плати... Але це наблизило б розв’язку... Отож стряпчі вас і грабують!..

— В такому випадку ми опинилися б у цілковитій залежності від Сешара-батька! Ми лишилися б винні йому за оренду майстерні та за вииайм житла! І це однаково не врятувало б мого чоловіка від судового переслідування за позовом Метів’є, адже йому не дісталося б майже нічого...

— Ви маєте слушність, пані.

— І наше становище тільки погіршилося б...

— Закон, ласкава пані, в кінцевому підсумку завжди підтримує позикодавця. Ви взяли три тисячі франків — їх слід повернути...

— О, невже ви думаєте, ми здатні на...

бва змовкла, збагнувши, що, виправдовуючи себе, вона наражає на небезпеку брата.

— О, я добре розумію,— відповів товариш прокурора,— що в цьому ділі багато темного, бо ж очевидно, що боржники — люди порядні, совісні й навіть благородні, а позикодавець, по суті, підставна особа...— Налякана бва розгублено втупилась у співрозмовника.— Не дивуйтеся,— сказав він, скинувши на неї проникливим поглядом.— Адже поки ми сидимо й вислуховуємо промови адвокатів, нам нічого не лишається, як міркувати про те, що відбувається перед нашими очима.

Єва повернулася додому, охоплена почуттям безпорадності. О сьомій вечора Дублон приніс постанову про арешт Давіда. Отже, судове переслідування досягло межі своїх можливостей.

— Від завтрашнього дня,— сказав Давід,— я зможу виходити на вулицю тільки вночі.

Єва й пані Шардон залилися слізьми. Ховатися здавалось для них ганьбою. Довідавшися, що хазяїнові загрожує позбавлення волі, Кольб і Маріон неабияк стривожились, тим більше, що вони віддавна вважали його вкрай простодушним. Вони так хвилювалися за нього, що прийшли поговорити з пані Шардон, бвою та Давідом і запитати, чи не можуть вони чимось допомогти. Кольб і Маріон з’явилися саме в ту хвилину, коли ці троє людей, чиє життя досі минало без особливих ускладнень, плакали, збагнувши, що Давідові доведеться переховуватись. Але як одурити таємних шпигів, адже відтепер вони пильно стежитимуть за кожним порухом цієї, на жаль, такої неуважної людини?

— Якщо фи, пані, зачвкайт шферть готини, я роплю росфітка у фороиіий тапір,■— сказав Кольб,— і фи пере— конаетеся, що я росумійсь на цьому, бо хоч іс фигляту я й німець, але в туші я спрафшні францус або й хитріший са француса.

— Ох, пані,— втрутилась Маріон,— пустіть ви його, хай спробує, адже в нього тільки й на думці, як уберегти хазяїна! Це тільки з вигляду Кольб ельзасець.