Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

У бідолахи Метів’є. І після цього ще сміють звинувачувати позикодавців!.. В які часи ми живемо!.. Я запитую вас, чи це не одне й те саме, що пограбувати ближнього?.. Невже ви підтримаєте ці аморальні претензії, що завдають удару в саме серце правосуддя?.." Ангулемський суд, схвильований блискучою захисною промовою метра Каша— на, розглянув вимоги сторін і визнав право власності тільки за пані Сешар, відхилив клопотання Сешара-батька і присудив його до сплати судових видатків у сумі чотириста тридцять чотири франки шістдесят п’ять сантимів.

— Ну й дядечко Сешар! Оце влип так влип! — підсміювалися стряпчі.— Пішов по шерсть, а вернувся й сам острижений!..

26 серпня цю постанову суду було оголошено — вона давала право накласти 28 серпня арешт на верстати та обладнання друкарні. Розклеїли оголошення!.. Висунули клопотанпя і здобули дозвіл продати майно на місці. Оголошення про спродаж помістили в газетах, і Дублон сподівався вже 2 вересня розпочати перевірку майна аа описом і розпродаж. На той час Давід Сешар, згідно з останньою постановою суду, що увійшла в законну силу, та за виконавчими листами був винен Метів’в уже п’ять тисяч двісті шістдесят п’ять франків двадцять п’ять сантимів, не рахуючи процентів. Він заборгував Пті-Кло тисячу двісті франків та ще винагороду за успішне ведення справи — у цьому повірений, уподібнюючись до візника, котрий хвацько прокатав їздця, цілком покладався на щедрість клієнта. Пані Сешар була винна Пті— Кло близько трьохсот п’ятдесяти франків, крім винагороди. Сешар-батько мав сплатити свої чотириста тридцять два франки шістдесят п’ять сантимів, і Пті-Кло вимагав від нього сто екю винагороди. Загальна сума всіх боргів досягала десяти тисяч франків. Не кажучи вже про корисність цих відомостей для інших народів, які з них можуть судити про потужність французької судової артилерії, необхідно, щоб законодавець,— якщо, правда, в законодавця знайдеться час для читання,— знав, до якої міри можуть доходити зловживання казуїстикою судочинства. Чи не слід було б негайно видати принагідний закон, який забороняв би повіреним перевищувати в судових видатках суму позову? Бо хіба не безглуздо обтяжувати однаковими видатками того, хто позивається за земельну ділянку площею в один сантіар, і власника маєтку, який коштує мільйони? Думаю, що з цього досить сухого переліку всіх стадій судової тяганини читач дістане належне уявлення про значення слів формальності, правосуддя, видатки, над яким більшість французів зовсім не замислюється. Ос*> що на суддівському жаргоні називається узаконеним крутійством! Друкарський шрифт вагою в п’ять тисяч фунтів ішов по ціні брухту — за дві тисячі франків. Три верстати були оцінені в шістсот франків. Решта обладнання розцінювалася як старе дерево й іржаве залізяччя. Від продажу домашньої обстанови можна було виторгувати щонайбільше тисячу франків. Отже, майно, яке належало Сешарові-сину й оцінювалося приблизно в чотири тисячі франків, дало Кашанові та Пті-Кло привід витратити сім тисяч, не кажучи вже про подальші видатки, а квіточки, як ми ще побачимо, обіцяли чималі ягоди. Немає сумніву, що судова братія Франції та Наварри і навіть Нормандії віддасть данину захвату й шани своєму спритному колезі Пті-Кло; але хіба люди по-справжньому щирі не будуть зворушені до сліз мужністю Кольба та Маріон?

Поки йшла ця війна, Кольб, якщо Давідові не потрібна була ного допомога, сидів на стільці біля дверей дому й виконував обов’язки сторожового собаки. Він приймав судові оповіщення — правда, під пильним наглядом одного з помічників Пті-Кло. Не встигав службовець суду наклеїтп оголошення про розпродаж друкарського устаткування, як Кольб зразу ж таки зривав їх, потім біг у місто, зривав їх там і кричав:

— Негітники! Са що снущаються с такий слафний чоловік! І це фони насифають прафосуттям!

Маріон щоранку працювала па паперовій фабриці; вона крутила там ручку машини й отримувала за це десять су, які витрачала на повсякдепні потреби. Пані Шардон, не ремствуючи, знову взялася за стомливу роботу доглядальниці хворих і в кінці тижня приносила дочці свій заробіток. Вона вже відбула дві дев’ятини, дивуючись, чому бог залишається глухий до її молитов і сліпий до сяйва свічок, які вона йому поставила.

Другого вересня Єва отримала нарешті від Люсьєна листа, бо того листа, в якому брат повідомляв Давіда про підробку векселів, чоловік приховав від неї.

"Ось третій лист після його від’їзду в Париж",— мовила подумки бідолашна сестра, не зважуючись розпечатати конверт.

У цю хвилину вона годувала дитину з соски, бо злидні змусили її відмовитися від годувальниці. Можна уявити собі, як подіяв цей лист на неї, а також і на Давіда, якого вона звеліла розбудити. Бо винахідник заснув тільки вдосвіта, провівши всю ніч за виготовленням паперу.

"Парижу 29 серпня

Люба сестро!

Два дні тому о п’ятій ранку я почув останнє зітханпя найпрекраснішого божого створіння, єдиної жінки, котра любила мене, як любиш ти, як люблять мене Давід і мати, і разом, із цим некорисливим почуттям давала мені те, чого ні мати, ні сестра дати не можуть: ні з чим незрівнянне щастя кохання! Пожертвувавши заради мене всім, сердешна Коралі, можливо, й померла з моєї вини! А я навіть не маю за що поховати її!.. Вона була моєю втіхою в житті, й тільки у вас, любі ангели, можу я знайти розраду в її смерті. Сподіваюся, господь простив цьому невинному створінню всі гріхи, бо померла вон$ по-християнському. О Париж!.. Париж, моя Єво,— це вод— , ночас і слава, і ганьба Франції! Я втратив тут уже чимало ілюзій і, либонь, утрачу останні, поки, як милостиню, канючитиму гроші, щоб зібрати мізерну суму, без якої я не зможу віддати святій землі останки ангела!

Твій нещасливий брат Люсьен

Р. Б. Мабуть, багато горя зазнала ти через мою легковажність; згодом ти про все довідаєшся і простиш мене. А проте, можеш бути спокійна: один добрий чоловік, торговець Камюзо, котрому я завдав чимало прикрощів, знаючи, як ми з Коралі мучилися, взявся, як він сказав, залагодити цю справу".

— Лист іще вологий від сліз! — сказала Єва Давідові й у її сповненому жалості погляді промайнуло щось від колишньої любові до Люсьєна.

— Бідолаха, як він, мабуть, страждав, якщо його любили так, як він пише! — вигукнув щасливий чоловік бви.

І Давід, і його дружина забули про всі свої знегоди перед цим зойком невтішного горя. У цю хвилину вбігла Маріон із криком:

— Пані, ось і вони!.. Ось і вони!..

— Хто?

— Дублон зі своїми людьми, нечистий їх приніс! Кольб там воює з ними! Зараз вони вивезуть...

— Не хвилюйтеся, нічого вони не вивезуть! — почувся із сусідньої кімнати лункий голос Пті-Кло.— Я щойно подав апеляційну скаргу. Ми не можемо погодитися з постановою, яка звинувачує нас у несовісності. Я й не думав захищатись у місцевому суді. Щоб виграти для вас час, я дав Кашанові змогу тішитися базіканням. Я певен, що знову здобуду перемогу в Пуатьє.

— І скільки ж коштуватиме ця перемога? — спитала пані Сешар.

— Винагорода, якщо виграєте справу, і тисяча франків — якщо програєте.

— О боже! — вигукнула бідолашна Єва.— Чи не страшніші від хвороби такі ліки?..

Почувши цей крик невинності, яка прозріла при світлі правосуддя, Пті-Кло збентежився — такою прекрасною здалася йому Єва. Та в цю мить увійшов Сешар-батько, якого викликав Пті-Кло. Присутність старого у спальні його дітей, біля колиски онука, що всміхався нещастю, надала всій сцені завершеного характеру.

— Дядечку Сешар, ви заборгували мені сімсот франків за виступ у суді по вашій справі,— сказав молодий стряпчий.— Ви, звичайно, стягнете їх з вашого сина, разом з платою за оренду майстерні.

Старий виноградар зауважив дошкульну іронію в голосі та у впразі обличчя Пті-Кло.

— Вам вигідніше було б поручитися за сина! — сказала Єва, відійшовши від колиски, щоб поцілувати старого.

Давід, пригнічений видовищем натовпу роззяв, що з’юрмилися перед його домом повитріщатися на те, як Кольб воює з Дублоном та його людьми, подав батькові руку, не сказавши йому "добридень".

— А як це я міг заборгувати вам сімсот франків? — запитав старий у Пті-Кло.

— Ну, по-перше, я опікувався вашою справою. А що йдеться про стягнення плати за оренду, то ви в боргу переді мною разом з вашим боржником. Якщо ваш син не покриє видатків, доведеться покрити їх вам... Але це пусте, тут є дещо куди серйозніше. Не мине й кількох годин, як ваш Давід може опинитись у в’язниці. Невже ви до цього допустите?..

— А великий у нього борг?

— Та десь п’ять чи шість тисяч франків, не рахуючи того, що він винен вам і своїй дружині.

Сповнений глибокої недовіри, старий окинув підозріливим поглядом зворушливу картину, що постала перед його очима в цій білій та .голубій кімнаті: прегарна жінка, уся в сльозах, схилена над колискою, засмучений Давід, стряпчий, який, мабуть, заманив його сюди, наче в пастку... Ведмідь подумав, що тут збираються зіграти на його батьківських почуттях, і побоявся вскочити в халепу. Він підійшов до колиски й приголубив дитинча, яке простигло до нього рученята. Серед стількох тривог малого доглядали, наче спадкоємця англійського пера, і на голівці в нього красувався гаптований чепчик на рожевій підкладці.

— Ет, нехай Давід виплутується як знає, а з мене досить і турбот про онука,— сказав цей люблячий дід.— І мати малого мене підтримає. А Давід — чоловік учений. Зумів у борги залізти, зуміє й розрахуватися.

— Я зараз перекладу ваші почуття на чисту француз зьку мову,— сказав стряпчий з уїдливою посмішкою.— Так от, татусю Сешар, ви просто заздрите своєму синові. Хочете знати правду? Це через вас Давід опинився в такій скруті, адже ви продали йому друкарню втридорога, ви розорили його дощенту цією лихварською оборудкою. Так, так, і не хитайте головою, ви ж поклали до своєї кишені гроші за продану Куенте газету, а то була єдина цінність вашої друкарні... Ви ненавидите сина не тільки за те, що пограбували його, а й за те, що з нього вийшла людина, на голову вища від вас. Ви прикидаєтеся, ніби палко любите онука тільки для того, щоб приховати свою цілковиту байдужість до сина та до невістки, любов до якйх обійшлася б вам недешево hic et nunc ,: тоді як онук потребуватиме вашої прихильності тільки in extremis .