Снігуронька на замовлення - Альма Лібрем

Ні, втікати від Данила – це дурниця, яка точно погано закінчиться. А ось зіслатись на втому…

Звичайно, теж нерозумно.

Але може допомогти.

- Звісно, - посміхнувся Котовський. – Точно все в порядку?

Він виглядав настороженим, та це й не дивно – я тільки що його цілувала, а тепер прошу відвезти мене додому. І точно не буду запрошувати в квартиру, там Ксюша, а чаювати з нею Данило не буде. Ще тільки не вистачало знайомити його з сусідкою. Ксюша не така вже й принципова, якщо чоловік не жонатий, то він вільний.

А Данило і так вільний. Більш ніж. Те, що між нами було, навіть стосунками не назвеш.

Я притихнула і сподівалась, що Котовський не задаватиме жодних питань. Він дійсно правильно зрозумів мій стан, але мовчати не став, просто говорив про щось нейтральне та не дуже важливе. Прислухатись до його голосу було приємно, хоча відповідала я невпопад, наче п'яна чи дійсно втомлена. Але я була дуже вдячна Котовському за те, що він не питав мене прямо про почуття.

Я б того не витримала. Точно.

- Олю? – покликав мене Данило. – Ми на місці. Йдеш?

Мені зараз дуже хотілось лишитись. Повернутись в його обійми, сказати, що згодна поїхати з ним куди завгодно, хоч додому, хоч на край світу.

І що я зробила?

- Дякую, що підвіз, - відчуваючи себе безмозглою куркою, що нічого не розуміє в людських стосунках, видихнула я. – До понеділка!