Снігуронька на замовлення - Альма Лібрем

Дуже сильно хотілось сказати щось типу "йди та цілуй", але я ніскілечки не сумнівалась в здібностях Ксюші прийняти ці слова за керівництво до дії, тому, проявивши силу волі, стрималась. Ну ні. Ділитись чоловіками – це найдурніша ідея, що тільки може дівчині прийти в голову. В мене їх не так багато, між іншим, всього один, зате який!

- Ну не дуйся, досить! – Ксюша влаштувалась поруч. – Слухай, ну що тобі заважає сходити до твого шефа, поцілувати його, зізнатись в коханні і таке інше? Ти ж йому подобаєшся? Ну посуди сама. Гарний, багатий. Не дурний, а то б інакше як він такий бізнес сколотив? Лексуса має. Я з вікна бачила, там та-а-ака машина!

О так. Ксюші аби машину. І квартиру. А краще приватний будинок. Зі служницею. Зі штатом прислуги!

Совісті-то в неї точно нема.

- Ну то що? Мир?

Невже вона думала, що помиритись так просто? Підійти, сказати, що хотіла як краще, або не сказати взагалі нічого, а просто впевнити мене в тому, що навпаки робила мені зелену дорогу… А потім мило посміхнутись і продовжити тягнути з мене гроші за арендну плату. Або позичати, якщо я поїду, наприклад, а вона тут лишиться.

- Мир, - уїдливо протягнула я. – Але пеньюар поверни.

- Що? – здивувалась Ксюша. – То нащо?

- Ну а як же? Ти його не надягала. А мені шефа зваблювати треба. Тільки ти того, Ксю, не дуйся, добре? Так де пеньюар? Неси сюди!

Судячи з того, як позеленіла Ксенія, удар у відповідь вона зрозуміла правильно.