Опікун - Єва Олесь

З ефемерного щастя мене викидає в реальність, у повну напругу. Спина різко натягується, ноги перестають згинатися.

- А ось і мій син із невісткою, - задоволено сповіщає свекор.

Посміхаюся всім незнайомим чоловікам. Хочеться натягнути виріз на саме горло, щоб туди перестали дивитися чорні очі.

Рома відкрито ігнорує всіх навкруги, проводить мене до диванчика навпроти Валерія та Кедріна, я несміливо сідаю. 
Чоловіки посміхаються мені, оглядають як музейний експонат, хтось відверто вилуплюється на моє декольте. 
Равський помічає це, перекидає частину мого волосся наперед, прикриваючи груди.

Владислав дивно посміхається на жест мого чоловіка, але мовчки п'є щось зі склянки.

- Синку, ти хоч і на роботі, але посидь із нами кілька хвилин. Привітай батька як годиться, а то як чужі люди, - Равський-старший користується своїм становищем, помітно нервуючи мого чоловіка.

Рома не вимовляє жодного слова проти, сідає на бильце шкіряного диванчика поруч зі мною.

- Це Софія, любі друзі. Моя неймовірно красива невісточка.

Дядьки усміхнено кивають. Їм у радість звернути на мене увагу і подивитися зовсім не на обличчя.

- Синку, скажеш тост для тата?

Відчуваю як диван тремтить уже не від моєї напруги, а від злості Роми. Він нервово трясе ногою і розминає кісточки. 
Накриваю його руки своєю рукою, стискаю, мовляв, тримайся. 
Равський трохи заспокоюється, підморгує мені.

Один із колег мого чоловіка, як я розумію, нижчий за рангом, тобто на побігеньках, розливає алкоголь зі скляної пляшки. Практично всі, хто за столом, забирають свої напої, але залишається лише одна склянка.

- Романе, не засмучуй мене, - просить Равський-старший. - Випий за моє здоров'я.

Рома несподівано піднімає мою руку до своїх губ, доторкається ними до тильного боку долоні й обережно відпускає мою кисть, щоб узяти порцію віскі. 
Ніжний жест викликає метелики в животі, я тану.

Кедрін знову реагує на жест мого чоловіка дивною посмішкою, хитає головою. Владислав мене дуже напружує, попри те, що я тут під захистом.

- За твоє здоров'я, - цідить крізь зуби Равський на прохання його батька. Йому зовсім не подобається тут перебувати - не те, щоб виголошувати тости для Валерія.

Равський-старший на якийсь час забуває про мене, але не забуває підколупнути свого сина будь-якої миті: чи то в розмові зі своїми друзями, чи то просто в моменти недовгого мовчання. Валерій просить тост за тостом, а Рома терпляче й стисло виконує прохання, хоча зупинився на першій склянці. 
Кедрін же - милується картиною, як мій чоловік дратується. 
Я відмовляюся від усієї запропонованої випивки, їжі та закусок, не маючи жодного апетиту і спраги на нервах, не менших за Ромині.

- Яка ж ти гарна, дівко, - захоплюється свекор через кілька склянок. - Іди посидь зі мною, - підкликає до себе рукою.

Розгублено соваюся на диванчику.
Він спеціально знущається. Не з мене, ні. З того, хто вже скреготить зубами та сильно трясе ногою. 
Рома виставляє переді мною руку, подаючи знак сидіти на місці.

- Її звуть Софія. Я тебе попереджаю: Цієї хуйні я вже не терпітиму, - агресивно звертається до свого батька.

Його захист відгукується десь внизу живота.
Він терпів усе по відношенню до себе, але мене чіпати не дозволяє. Равський-старший нарешті бачить реакцію, посміхається.

- Шкода поділитися? - продовжує дратувати мого чоловіка.

У цей момент я, здається, відчуваю, як терпіння Равського лопається немов мильна бульбашка. 
Він зривається з місця так, що трясеться диванчик, тягнеться рукою за спину і витягує пістолет, який за мить опиняється біля чола його батька.

У мене перехоплює подих від несподіванки, усі навколо різко замовкають, але залишаються на місцях.

- Не відкривай свою пащу в її бік, сука, - рокоче Рома. - Не провокуй мене. 
- А в чому проблема, щоб вона посиділа поруч зі свекром? Якщо вона боїться після всього наближатися до Кедріна - я попрошу його пересісти.

Припливли. Серце вистрибує в горло. Свекор по дурості підписує мій смертний вирок.

- Після якого "всього" вона боїться до тебе наближатися? - Рома не довго думаючи притуляє пістолет до скроні Владислава. 
- А ти запитай у своєї дружини, - усміхається Кедрін.

У тиші, що повисла, лунає загрозливий звук зняття пістолетів із запобіжників. 
Я вростаю в диванчик, мене кидає в піт.

- Тихо-тихо, хлопці, охолоньте. Він усього лише захищає матір його майбутньої дитини.

Розлючений Равський обертається на мене на секунду, щоб глянути вбивчим поглядом.

- А-а, вона тобі ще не сказала. Мало того - вона тобі взагалі нічого не сказала, - регоче Кедрін. 
- З нею в мене буде окрема розмова. Я чекаю на Твоє пояснення. 
- Там довга історія. Так, Софійко? - Владислав визирає на мене з-за Роми, але не на довго. Мені не видно, але звучить звук удару. За наказом Владислава ніхто не намагається зупинити мого чоловіка.

- Ще раз заговориш із нею - я не в'їбу, а вистрілю. Ти ж знаєш, що краще не давати мені приводу.

Кедрін глухо сміється, поки я приходжу до розуміння, що правда спливла. Несподівано, незаплановано, коли я до цього зовсім не готова.

- Знаю-знаю. А ти користуєшся тим, що я не дам убити найкращого зі своїх людей. Навіть якщо ти ведеш справи за моєю спиною і наставляєш на мене зброю. Я правий? 
- Мої справи не стосуються моєї дружини. 
- Це єдиний спосіб впливу на тебе, друже. Я взагалі не планував із нею довго возитися, але не знав, що вона так легко піде на контакт, - остаточно закопує мене Кедрін. - Хто ж відмовиться від короткого спілкування з таким красивезним дівчам? З мого боку все зрозуміло, а от чому вона тобі сама все не розповіла навіть після того, як я втратив інтерес, - треба запитати вже в неї.

Впиваюся нігтиками в шкіряну оббивку диванчика від страху. Навіть за його напруженими широкими плечима бачу, наскільки він злий.

Знову лунає звук удару, я здригаюся. 
Слідом він б'є свого батька, мені знову не видно, але чутно неприємний звук.