На уламках щастя - Дана Лонг

Прокинувшись рано вранці, я виявляю, що Роми поруч немає. Вставши з ліжка, я солодко потягуюся і, накинувши халат, спускаюся вниз.

Рома ще не поїхав на роботу, а сидить на кухні, п'є каву і читає щось у телефоні.

– Добрий ранок, Ромочко, – я ніжно цілую чоловіка в шию.

– Привіт. Ти чого так рано встала?

– Мені не спиться. Які в тебе плани на сьогодні? – я роблю ковток кави з його чашки і морщуся, адже там зовсім немає цукру.

– Працювати, які ще можуть бути плани, – він дивиться на мене і усміхається. – Працювати, і ще раз працювати. Твій дядько сьогодні влаштовує важливу нараду, куди запрошені серйозні люди і моя присутність обов'язкова.

– Зрозуміло. А я думаю заскочити до Єви в гості, ми з нею давно не бачилися.

Я бачу, як Рома хмурить чоло і при цьому невдоволено дивиться на мене. Йому з якоїсь причини не подобається моя дружба з Євою і для мене це дивно, адже вона чудова людина, добра, щира. Ми дуже здружилися з нею за час моєї роботи в турагенції. Гадки не маю, чим вона не догодила моєму чоловікові.

– Гаразд, мені вже час. Побачимося ввечері, – він встає з-за столу, цілує мене на прощання і йде.

Я ж тим часом беру телефон і набираю подругу.

– Єво, привіт люба!

– Привіт Вірочка, як давно я тебе не чула. Як ти?

– У мене все чудово. Телефоную тобі з пропозицією. Я збираюся сьогодні в СПА, як ти дивишся на те, щоб приєднається до мене, а потім прогулятися по крамницях?

– Чудова ідея! У мене якраз сьогодні вихідний, та й багато новин потрібно тобі розповісти.

– Добре, тоді я заїду за тобою приблизно за годину, будь готова до цього часу.

– Домовилися. До зустрічі.

Я прибираю зі столу посуд і прямую нагору, щоб привести себе до ладу.

***

– Богдане Юрійовичу, до Вас прийшов Роман Сергійович. Що йому передати? – повідомляє Маргарита.

– Нехай зайде.

– Здрастуйте, Богдане Юрійовичу,  – Рома впевненим кроком входить до кабінету і простягає руку.

– Привіт Рома. Як життя, як там Вірочка?

– Усе добре. Віра вдома, збирається до подружки в гості.

– Зрозуміло. Ну, проходь. Як ти знаєш, сьогодні в нас буде важлива нарада і нам дуже важливо справити на наших партнерів гарне враження. На кону стоять великі гроші. Дуже великі гроші, Романе, – Богдан Юрійович пронизливо дивиться на свого зятя.

– Я зрозумів і в мене все готово.

– От і добре. Тоді ходімо, скоро все почнеться, – Богдан пропускає вперед Рому, і вони прямують до конференц-зали, де вже зібралися співробітники компанії.    

Після наради, яка тривала досить довго, Богдан Юрійович і Роман сидять у кабінеті й п'ють коньяк.

– За тебе, Рома, – задоволений Богдан піднімає келих. – Усе пройшло якнайкраще, ти просто профі.

– Ми робимо спільну справу, і результат для мене теж важливий, – Рома запалює сигару.

– Тепер мені не страшно залишати все, коли я піду.

Роман видихає тютюновий дим і здивовано дивиться на свого шефа.

– Що Ви маєте на увазі? Ви плануєте покинути свій пост?

Богдан Юрійович задумливо тре бороду, перш ніж відповісти.

– Розумієш Рома, я вже не молодий і в мене до моїх років з'явилися певні проблеми зі здоров'ям. Я заснував цю компанію багато років тому, довго і наполегливо працював, щоб на сьогоднішній день мати те, що маю. Я звик сам керувати всім, контролювати кожен крок, тому тривалий час сам обіймаю посаду генерального директора. Але вже час на спокій.

– А хто ж тепер займе Ваше місце? – насторожується Роман.

– Я довго придивлявся до різних кандидатур у нашій компанії. Усі ви показуєте гарні результати і віддачу роботі, але тільки один із вас по-справжньому може по праву обійняти посаду генерального. Я думаю, хто як не ти, Романе, здатний утримати на плаву мій бізнес і можливо навіть підняти його на абсолютно новий рівень.

– Для мене це велика честь, – Рома задоволено посміхається.

– Я впевнений, що роблю правильний вибір, ставлячи саме на тебе.

– Мені дуже приємно, що Ви настільки мені довіряєте.

– Більше, ніж ти можеш собі уявити. До того ж ти не тільки цінний працівник, а й чоловік Вірочки.

– А до чого тут це? – Рома не розуміє зв'язку між своїм призначенням на нову посаду і шлюбом із Вірою.

– Гаразд, чого вже там приховувати. Річ у тім, що останнім часом здоров'я почало мене підводити, і я не знаю, що буде завтра, прокинуся вранці, чи ні. Тому прийняв рішення скласти заповіт, щоб потім не було війни за моє майно.

Рома відкладає вбік сигару і напружується. Адже зараз вирішується доля всього, до чого він так довго прагнув, зокрема, його довголітньої роботи в компанії та отримання великого куша.