Кращий друг мого чоловіка - Тая Смоленська

Кожне його слово в серце голками впивається. Я кліпаю часто-часто, щоб не розплакатися прямо перед ним.

— Не треба, я просто вирішила повідомити тобі, щоб вирішити, що робити. Я піду тоді.

Розвертаюся, ліфт чекати не хочу, сходами спускаюся.

— Стривай, — вимовляє Максим мені в спину, і я завмираю, надія, що передумав, раптово розправляє крила.

— Так? — обертаюся, дивлюся на нього.

— Може, таксі тобі викликати? Я оплачу.

— Не треба, — усміхаюся і швидко-швидко сходами спускаюся, щоб залишити його будинок і ніколи більше не згадувати про цю розмову і про сором, якого зазнала цієї миті.