Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

— Та ну нафіг, — шипить поруч Гера й розвертається до виходу.

Я хапаю його за комір і повертаю на вихідну.

— Вона всього лише моя дівчина, Гера. Тобі не обов’язково їй подобатися. Точніше навіть не так — не сподобайся їй.

— Вважай, справа вже зроблена.

Підходимо до столика, я простягаю Лєрі заздалегідь куплений букет, вона приймає його, тягнеться до мене, цілує в щоку, потім торкається губ, ледь відчутно, змазано, але цього вистачає, щоб поширити імпульси задоволення всім тілом. Притискаю її до себе ближче, обхоплюю долонею за талію. Навіть жалкую, що привіз Геру знайомитися, потрібно було самому приїхати й вкрасти її на цілий вечір і ніч. Провести час разом.

— Кхм… — занадто голосно кашляє поруч Гера.

Ще не втік, що навіть дивно. Я їх швидко знайомлю. Моя дівчинка усміхається, тягне руку для потиску, цей ідіот дурнувато шкіриться, хапає її руку і присмоктується до тильної сторони її долоні своїми губами. Я не ревную, звісно. Це ж Гера. Але смішно до неможливого.

Лєра ніяковіє, відбирає свою долоню, ледь стримується, щоб не витерти її об плаття. Усміхається Гері, дивиться на мене. Ми сідаємо за столик, Лєра бере зі столу серветку. Моя дівчинка. Мовчання затягується, тому я кличу офіціанта, роблю замовлення, чекаю, коли те ж саме зроблять Лєра й Гера.

— А де ви працюєте? — осмілівши, запитує моя маленька, дивлячись на друга.

— Так із Богданом же, — відповідає негайно. — Разом працюємо. Я на нього, точніше.

Вона киває, усміхається, дивиться на мене. Вечір минає відносно добре, Гера з нею знаходить спільну мову, а потім йому хтось дзвонить і він каже, що йому потрібно терміново бігти. Прощається, намагається розплатитися за своїм рахунком, але отримує у відповідь мій вбивчий погляд, потім махає нам наостанок і звалює.

— А він веселий. Не думала, що в тебе такі друзі.

— Які?

— Цікаві.

— Думаєш, я нудний?

Вона відводить очі, ніяковіє, знову червоніє й тихо каже:

— Я зовсім не те мала на увазі.

— А я жартую, — лунає їй у відповідь. — Лєр… я скучив.

— І я.

Відсутність Гери розслабляє її. Вона дозволяє собі присунутися до мене впритул, втиснутися своїм тендітним тілом у моє й уткнутися головою в плече, поцілувати мою шию, підставити губи для того, щоб я неодмінно в них вп’явся. Як тут встояти, коли вона така витончена і відкрита, готова до всього?

— Далі на черзі син? — запитує обережно.

— З Герою випадково вийшло. Він запитав, я вирішив познайомити. Не планував.

— Забудь. Із сином коли познайомиш?

— В ці вихідні. Я забираю його до себе. Приїдеш до мене?

— Підступно, однак, — зі смішком відповідає. — Я познайомити просила, а ти пропонуєш няньчитися всі вихідні?

— Ага.

Вона фиркає і відхиляється. Смішно навіть, тому що я точно знаю, що вона погодиться. Давно просить нас познайомити, каже, що час би їй знаходити з ним спільну мову, якщо вона має на мене серйозні плани.

— Може, втечемо? — пропоную їй.

Сил сидіти в ресторані більше немає. Хочеться в ліжко, до її гарячого тіла, під ковдру й до ранку не вставати. Неважливо навіть у чиє ліжко: у її або моє. Просто б бути поруч.

— Ходімо, — вона підіймається, чекає, поки я заплачу за вечерю. — У мене для тебе сюрприз.

— До тебе поїдемо?

— Ага. Сюрприз у мене вдома.