Снігуронька на замовлення - Альма Лібрем

- Я не хочу, щоб мене задушили частиною плаття на моєму ж весіллі. І взагалі, я проти пишних весіль! – ляпнула я, запізно зрозумівши, що говорити про весілля з Котовським, м'яко кажучи, ранувато.

Здається, Данило так не думав.

- Он як, - проворкував він. – Ну, насправді мені теж не дуже це все подобається. Білий костюм, троянда в петличці, голуб, що хоче випорожнитись якраз на цю троянду… Зайвий пафос, ти права. Ми розпишемося і поїдемо кудись відпочивати. Влаштуємо собі шикарний медовий місяць. Де б ти хотіла побувати?

- В Парижі, - здуру випалила я і збиралась було сказати, що взагалі з ним нікуди не полечу і…

Не встигла. Котовський згріб мене в свої обійми, наче я справді була його нареченою, та поцілував в губи, таким чином позбавивши будь-якої можливості що-небудь сказати.

І я, продовжуючи ряд дурниць, які лишень може вчинити дівчина, на поцілунок відповіла.

Вибратись з рук Данила не було ніяких шансів. Він тримав мене міцно, цілував – пристрасно, і я була б останньою брехухою, якби сказала, що мені це не подобається.

- Досить, - якось вже надто невпевнено прошепотіла я, коли Котовський лишив мої губи в спокої, і поцілунки перемістились трохи нижче, на шию.

Чорт… Мері б дати йому коліном… Або ляпас, допомогло ж минулого разу! А замість цього хочеться лишень притиснутись міцніше та відповісти взаємністю. І тіло наче спалахує від кожного його доторку, відзивається неочікуваним жаром, коли руки Котовського ковзають по спині, спускаються нижче….

Яке таке нижче?!

Свідомість повернулась якось дуже неочікувано, ось саме в ту секунду, коли я відчула спиною м'який матрац замість твердої стіни – і тоді ж вперто штовхнула Данила руками в груди.

- Перестань! – випалила я, зіскакуючи з ліжка і поправляючи плаття, що задерлось. – Навіть не надійся!

- Нічого, - підступно пообцяв Котовський. – Я відірвусь в Парижі.

- В якому такому Парижі? – здивувалась я.

- Ну як. Ми ж розкажемо, що ніякого пишного весілля не буде, тому що ми такого не хочемо. Обираємо тишу, сімейний затишок та спокій. Це ж чудова можливість насолодитись один одним, тим паче, після того, як ми чекали аж до весілля. Чи не так?

- Я не збираюсь за тебе заміж, - твердо промовила я. – Це видумка, і так, якщо це допоможе відігнати яку-небудь Вітасю, то я не проти. Але наші "стосунки" закінчаться рівно в той день, коли ми повернемось до міста.

- Так? І ти хочеш сказати, що геть усе, що ти говорила моїй матері, вигадка? – підступно примружився Днило.

- Не все! – запротестувала я і якимось чином проворонила ту мить, коли Котовський усівся на краєчок ліжка і спіймав мене за талію.

Я опустила руки йому на плечі, чи то намагаючись таким чином відповісти взаємністю, чи то сподіваючись відштовхнути, і здригнулась, коли Данило обійняв мене міцніше. Навіть досить цупка тканина плаття не заважала мені відчувати жар його тіла, і  мимоволі затримала дихання, відчуваючи, як чоловічі долоні ковзають по спині. Якби правдою було те, що мені на нього плювати, я була б просто в захваті! Але Котовський, при всіх його недоліках, залишався неймовірно привабливим чоловіком, і я, на жаль, ніяк не могла з цим боротись.

- Як мінімум, - зашипіла я, вчасно спіймавши за зап'ясток руку Данила, що зіслизнула нижче талії, - про хорошу дівчинку була правда. І якщо вже я не згодна спати зі своїм нареченим, то з начальником тим паче не буду!

- Та я все зрозумів. Це відкладається до Парижа, - запевнив мене Котовський. – Але поцілувати-то можна?

- Не можна! – запротестувала я, вже навіть не відбиваючись від Парижа – все одно Котовський слухає мене одним місцем.

- А якщо я пообіцяю, що проведу ніч на розкладачці?

- Ти й так там її проведеш.

- Ні, - покачав головою Данило. – Якщо одна Снігуронька мене не поцілує!

- Чорт з тобою, - видихнула я і з максимально незадоволеним виглядом нахилилась вперед, щиро сподіваючись, що цей поцілунок триватиме не більше секунди.

Здається, я все ще була неймовірно наївною.