Зцілений тобою - Тетяна Котило

    На кожному знімку пара мала вигляд щасливих і закоханих. Тендітна, низького зросту Ніка гармонійно дивилась поруч високого та дужого Любомира. Його погляд був сповнений теплих почуттів, виходить, вмів кохати. Але, що за травма забрала цю його здатність? Мар’яна не могла припинити роздивлятись закоханих, особливо Любомира. Його обличчя сяяло та випромінювало почуття. Була ще одна відмінність на яку не могла не звернути увагу. Він всміхався. 

– Я просив не торкатися цих речей. Чому ти робиш мені все наперекір? – грізний голос Мира зазвучав за спиною Мар’яни, ледь не довівши її до серцевого нападу. 

Від переляку вона випустила з рук знімок, та навіть попри це, знайшла в собі відвагу роззирнутись й поглянути в очі чоловікові, якого продовжувала таємно кохати.

– Розкажи про вас. – тихим, втім впевненим голосом попрохала у всьому зізнатись. Можливо, тоді збагне його сутність. Загляне за лаштунки минулого життя і заспокоїться. 

– Немає чого розповідати. Ніка обрала свій шлях, який звів її у могилу. – Любомир тамував кипіння гніву, але Мар’яні цього було недостатньо. Вона здирала кірку та по живому, гострими нігтями ворушила незагоєну рану. 

– Що вона зробила такого, що змінило тебе?

Любомир скривився, наче справді різали по чутливому місцю. Рана ця була хронічною, невиліковною довгий час, але зараз, коли з’явилась Мар’яна він отримав шанс на зцілення. Бо лиш в її руках припиняло боліти. Бо лиш поруч неї почувався здоровим.

Сподівався, що розповідь про Ніку допоможе прискорити загоєння бісової рани, тому заговорив.

– Ніка, як і ти потерпала від рук рідного батька. І хоча вона бувала зухвалою, проте піти проти нього їй не вдавалось. Їм вдвох з Макаром доводилось не солодко, але найбільше перепадало Ніці. На той момент я шукав потрібну мені людину, на яку б міг покластись в роботі, і нею став Макар. Він і познайомив нас, поділившись їхньою з сестрою невеселою історією життя. Я закохався. Мені хотілось захистити її від виродка, який щодня знущався з неї, відгородити від біди й врешті забрати до себе. Все так і відбулось, ми були щасливими. Проте, я багато працював, і не міг достатньо приділяти Ніці уваги, через що між нами згодом почали траплятись непорозуміння. Ніка вимагала уваги, а не отримавши її вчиняла бунт. Йшла до нічного клубу, шукаючи там втіху. І невдовзі знайшла. – Любомир на мить зупинився, бо з кожним наближенням до найголовнішого ставало важче говорити. – Ніка пішла в наркотики. Я не відразу помітив, бо цілі чогось добитись були важливішими за сімейне щастя. Я був засліплений роботою, що повністю мене поглинула. Коли стало очевидно, що Ніка зловживає забороненими речовинами я кинувся рятувати її, бо все ще кохав. Я злякався, що можу втратити її. І таки втратив. Назавжди. Жодні гроші, жодні зв’язки не допомогли витягнути її з прірви. Був період, коли здалося, що все налагодилось, ми знову щасливі, однак якогось дня ситуація повторилась. Повернулись істерики, втікання з дому, крики, доходило навіть до бійок. Ставало дедалі гірше, аж допоки Ніка не померла від передозування.

Мар’яна слухала й не могла повірити, що Любомир нарешті відкрився їй. Тепер зрозуміло, чому він виставив її за двері у день коли вона напилась. Все, що було пов’язано з алкоголем і наркотиками повертало його до пережитої трагедії.

– Ти тому мені допоміг, бо я тобі нагадувала Ніку?

– Все складніше, ніж ти думаєш. В мені криється ще багато пережитого болю, але для мене про це неприйнятно говорити. Тому, давай-но на цьому припинимо.

Але Мар’яна мала намір продовжити допитуватись, бо вже й так переступила межу дозволеного.

– Хто ця жінка? Це твоя мама? – вперто вказала на фото, що стояло в деревʼяній рамці.

На подив Мар’яни, Любомир не розгнівався і дав чітку відповідь.

– Так, це моя мама, і вона наклала на себе руки.

Мар’яна знітилась від почутого. Вона також намагалась звести кінці, але на щастя, вчасно отямилась. Пазл, який щойно склався, знову розлетівся. Виходить, все почалось не з Ніки, а з мами Любомира. Своїм вчинком вона завдала йому руйнівного удару. Обидві дорогі його серцю жінки, стали причиною його довгих страждань. Це через них він зазнав змін в характері. Через них став відлюдькуватим і нездатним на почуття. 

– Мені жаль, що тобі довелось пережити стільки горя. 

– Я не потребую співчуття. Зі мною все гаразд. Не намагайся залізти мені в голову і щось там віднайти. Я такий який є. – наче читав її думки. Сердився, бо після зізнань почувався дещо оголеним, а не врятованим.

– Не реагуй так гостро, наче я твій ворог. Припини, захищатись, припини вдавати зі себе стального. Байдужого, сповненого до всіх ненависті. 

Любомир на мить втратив дар мовлення, не очікуючи такої прямоти від Мар’яни. Усвідомлював, що їй не легко, бо саме на її долю випало випробування його минулим життям. 

– Сміливою стала? Не боїшся, що прожену? – ступив крок, пускаючи іскри з очей.

– Не боюсь. І тобі раджу. – не вгавала. Стояла незворушно, чекаючи на ініціативу з його боку.

Любомир охопив пальцями горло дівчини й вп'явся в її губи. Усі заборони та правила відпали тільки-но торкнувся оксамитової шкіри. Вбивала. Різала без ножа тіло, а за ним вивертала нутрощі. Боротися зі собою ставало дедалі важче, бо хотів ту яку поставив під заборону. Самотужки заборонив відчувати бодай щось, через що почувався спустошеним.

***

    Мар’яна все ще спала і не чула, як Любомир прокинувся і покинув помешкання. Час йому завітати до Альбіни, що залягла на дно, бо ж знала, що гніву чоловіка не омине. Аби поставити згубу на місце довелось їхати на інший край світу. Та Любомир готовий з-під землі дістати жінку, аби тільки заглянути їй в зрадницькі очі. 

Літак приземлився на сході сонця. Ще годинну і він добереться до неї. Переліт виявився важким через думки, що липли до голови. Вважав Альбіну своїм другом, а виявилась, отруйною змією, що непомітно заповзла в його життя. Маніпулювала ним, а він і не помічав. Ніколи не здогадувався про її справжні почуття, бо старанно все приховувала. Знала, що нічого окрім дружби Мир не відчуває до неї, тому задовольнялася тим, що мала.