Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

До ранку просиділа за комп'ютером. Очі вже боліли, а голова була чавунною. Я раз за разом переглядала таблиці, але нічого не могла в них розібрати. Набір цифр і літер. Ще і літери англійського алфавіту. Я намагалася зіставити цифри і літери, але виходила взагалі нісенітниця якась. Рішуче відсунувши ноутбук, я піднялася і вирушила у ванну кімнату. Мені потрібно освіжитися і прийти до тями. Контрастний душ трохи додав бадьорості, але на каву я вже не могла дивитися і тому вирішила приготувати сніданок. У холодильнику знайшлися яйця та бекон. Ще овочі. Схоже, тато був тут не так давно. Взявши тарілку, влаштувалась за кухонним столом.
Думковий процес не зупинявся. Мені потрібно терміново розібратися у всіх схемах, адже часу у мене не так і багато. Терміново потрібна надійна людина, яка зможе мені допомогти.
Взяла до рук телефон і по відеозв'язку набрала Олівера.

-Ти час взагалі бачила? - з екрану на мене дивилося незадоволене обличчя мого друга.

- Почекай, мені потрібна твоя допомога. - перебила його потік мови. Знаючи звичку Олі вести нічний спосіб життя, я розуміла, що зараз роблю як свиня, але допомога мені потрібна терміново і тільки він може у всьому цьому розібратися. Справа в тому, що Олівер був комп'ютерним генієм. Коли тільки познайомилися, він виявився веселим та добрим хлопцем. Ми швидко почали зустрічатись і так само швидко зрозуміли, що це було помилкою.Хоч він був і веселий хлопець, який любить вечірки та гонки, так само як і я, але його пристрасть проводити практично весь час за комп'ютером, мене швидко почала напружувати. Бачилися ми і так не дуже часто, а він в цей час все частіше був за монітором, а я сиділа і дивилася, як він працює. Романтика швидко згасла. Дружити у нас виходило набагато краще, а спати з другом-таке собі заняття. Взагалі відносини наші самі зійшли нанівець, але ось дружба залишилася і ми часто разом ганяли на треках.
Він підняв голову з подушки, він потер долонею обличчя і втупився у мене серйозним поглядом:

-Що я можу для тебе зробити?

-Я тобі на пошту кину папку із файлом. Подивися її та спробуй розібратися. Через кілька днів я повернусь і все тобі розповім. Тільки будь ласка, ніхто не повинен нічого знати. - швидко промовила я.

-Ти кудись вляпалася? - Він вичікально дивився на мене.

-Ще ні ... - я опустила голову.

- Ще ... - луною відгукнувся він. Але промовчав далі. Відчуваю чекає на мене великий пендель, коли повернуся. Похрін, аби допоміг. - Кидай файли. І кинь номер рейсу, я тебе зустріну.
Він більше нічого не сказав і вимкнувся. Я була йому за це вдячна. Відправила файли, а карту пам'яті кинула в гаманець, де лежало ще кілька таких із робочими документами. У загальній купі не зрозумієш, де яка. Коли точно знатиму інформацію з неї, вирішу що робити.
Трохи заспокоївшись, вирішила все-таки поспати. Втома останніх днів сказалася на організмі. Тільки моя голова торкнулася подушки, миттєво заснула і проспала майже до обіду.
Сонце яскраво світило і в кімнаті було душно.Я відчинила вікно і дістала з шафи легкі шорти та майку. Спустилася вниз і почула стукіт у двері. На порозі стояв молодий хлопець і скалив зуби:

-Ну привіт, красуня! Ти дрихла чи що?
Я оглянула його з ніг до голови. Вище за мене він був майже на голову, на ногах сланці, легкі шорти до колін і майка, яка обтягувала накачану фігуру. Світле волосся ще сильніше вигоріло на сонці і дрібними кучерями спадало на обличчя. А усмішка була доброю і відкритою, як і завжди. Він був симпатичний. Я і не помітила, коли встиг так вирости.

-Привіт, Костю! - усміхнулася я і розкинула руки для обіймів. Він підхопив мене за талію та покружляв.

-Як же я радий тебе бачити! -Сказав він, коли ми перестали сміятися і він опустив мене на землю. - Зовсім забула про нас зі своєю Англією. Далася вона тобі? Я тут взагалі сумую без тебе і чекаю постійно.

-Прям таки сумуєш? Від дівчат гляди відбою немає. - посміхнулася я, пропускаючи його в будинок.

-А, - махнув він рукою і вмостився за столом. - Нафіг вони мені потрібні, коли є ти? Я ж казав, що як виросту одружуся з тобою. Чи готова мене взяти в чоловіки?

-Костік, мене посадять за спокушання! - засміялася, дістаючи чашки для чаю.

-Яка нахрен спокуса, я між іншим вже повнолітній.-Ображено надув губи.- І користуюсь популярністю. Дівчатка просто в захваті від мене! Каюся, не стримався! Але ж треба було досвіду набратися, а то в першу шлюбну ніч облажатися не хотів. Зате тепер трахкаюсь як бог, всі задоволені залишаються.

-Чуєш, альфа-самець,-дала йому потиличник,- А чи не надто ти розійшовся? Пам'ятається ще зовсім недавно червонів як помідор, варто було тільки про дівчат заговорити, а тут прямий жіночий угодник! Дивись, відірву тобі твій агрегат і на шию повішу замість краватки!

-Перегнув? - Опустив він голову.

-Є таке,-я поставила перед ним чашку з чаєм. Сіла на сусідній стілець і засміялася. Він з побоюванням подивився на мене, але не витримав і заржав теж.

- Вибач. - Заспокоївшись сказав він. - Відвик я вже спілкуватися з тобою. Я це… нічого такого… ти не думай…

-Ну ось, то «одружуся», а як до діла-так відразу в кущі!-Зробила я ображене обличчя.

-На тобі хоч сьогодні!-охоче сказав він.

-Добре, наречений, як ви тут? Як бабуся,близнюки?-перевела я тему.
Він розповів про своє навчання, про те, що його брати-близнюки цього року закінчують дитячий садок і підуть до першого класу. Я слухала його і не могла повірити, що час так швидко летить. Ще недавно я мазала зеленкою його збиті коліна і знімала з дерева, на яке він заліз, а спуститися не міг. А вже в інституті навчається. Останнім часом я приїжджала рідко, частіше тато до мене.

-Я чого прийшов, - вивів мене з думок голос Костика,- бабуся окрошку приготувала, кликала обідати. Ідеш?

-На окрошку звичайно піду.- Піднялася я і поставила чашки в мийку.
Ми вирушили до сусідів, де за накритим столом під великою яблунею на нас уже чекали. Ми обнялися з тіткою Мариною, привіталася з близнюками, які не одразу впізнали мене і сіли за стіл.
Окрошка була дуже смачною, саме те в таку спеку. Ми розмовляли, намагаючись не торкатися болючої теми.Я показала фотографії з подорожей, дядько Паша розповів про кабана, якого підстрелили восени, неймовірних прям розмірів. Час пролетів непомітно і сонце вже сідало за обрій, поступаючись місцем вечірній прохолоді. Настав час повертатися додому, завтра чекало дуже багато справ.