Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Декілька днів знадобилося на збір інформації та підготовку «липових» документів. Всі ці дні Олівер намагався відмовити мене від цієї витівки, але чим більше він відмовляв, тим впевненіше я була. Два дні я вивчала інформацію про Ніка Полозова, яку зміг дістати Олівер. Я вже знала її на пам'ять: Полозов Микита Михайлович, 35 років, народився і виріс на півдні країни. Мати виховувала його одна. У дитинстві займався боксом, є багато медалей та кубків. У 18 років вирушив до армії. Де й прослужив ще два контракти зверху. Потім пробіл у біографії на кілька років. Він повернувся до рідного міста,але чим займався невідомо (Олівер обіцяв докопатися, але поки що немає нічого). І ось три роки тому він відкриває нічний клуб (досить відомий) та ще кілька в інших містах області. Слідом йдуть мережа тренажерних залів та магазинів зі спортивним спорядженням. І ще охоронна агенція. Хлопці всі колишні військові і працюють чудово. І це все за три роки! Перший капітал (за офіційною версією) отримав у спадок від родича, який жив за кордоном і не маючи своїх дітей, вирішив залишити все майно своєму племіннику. «Гарна легенда»-про себе посміхнулася я.
Більшість часу проводить у клубі в нашому місті. Там у нього щось на зразок офісу. Хоча в охоронному агентстві він також частий гість і навіть сам тренує новачків.
Я підняла погляд на стіну, яку прикрашали кілька десятків його фотографій. На деяких він був один, десь із хлопцями в однаковій формі, є зовсім молоді фотографії з армії. Багато дитячих зі змагань та з нагородами.У клубі, на вулиці, на якихось заходах.  Але більша їхня частина з дівчатами. Вони завжди різні: блондинки, брюнетки, руді, з довгим волоссям і зовсім короткою стрижкою, а також різних національностей. Одне у них загальне-у всіх модельна зовнішність! "Ну да, губа не дура!"-подумала я і взяла в руки фото, де він був один. З нього на мене дивився широкоплечий чоловік. Хоча це слабко сказано! Він реально великий! Я таких чоловіків  бачила тільки по телевізору. Коли всілякі борці на рингу виступали. Тканина білої сорочки натягнулася на м'язах, які схожі на величезні камені. Коротко стрижене, чорне, як смоль волосся і такі ж чорні очі, було в них щось темне, лякаюче, наводяче жах. Варто визнати він гарний, ні, в ньому не було тієї гарненької краси, від якої писають окропом дівчата-підлітки, тут була груба, чоловіча краса. Я відверто розглядала чітко окреслені вилиці, прямий ніс, вольове підборіддя, яке прикрашала борода,так, він, безперечно, був гарний і разюче відрізнявся від знайомих мені чоловіків, від нього віяло небезпекою, такі, як він звикли отримувати все, що їм потрібно будь-яким шляхом.
Дзвінок у двері перервав споглядання цього титану. Я кинула фото на стіл і пішла відчиняти. Олівер увійшов до квартири з серйозним виразом обличчя. В останні дні він взагалі мало посміхався і дедалі більше хмурився.

-Зробив?-спитала я, закриваючи за ним двері.

-Так,-коротко відповів він, пройшов на кухню і ввімкнув кавову машину. Дістав із внутрішньої кишені шкіряної куртки конверт із цупкого паперу і кинув на стіл.Я відкрила його і дістала звідти два паспорти та права на ім'я Лучникової Марії Дмитрівни, вік у документах відповідає моєму. Паспорт не виглядав новим, хоча фото безперечно моє.

-Звідки у тебе він?-спитала я, гортаючи сторінки.

-За великі гроші люди будь-що готові продати.-ммикнув він, наливаючи собі ароматний напій. Кивком запитав, чи буду я, але побачивши негативну відповідь, узяв чашку і вмостився за столом.

-Він що, справжній? - округлила я очі.

-Справжній. Щоправда, з невеликими змінами. Заспокойся, - сказав він, побачивши моє ошаліле обличчя, - якщо копатимуть, то у всіх базах побачать твою фотку. Родичів у дівчини не залишилося і в Україні вона не була вже досить давно. Там вийшла заміж та вже з новим паспортом виїжджала з країни. А старий здати «забула», заявивши про втрату. Історію я трохи підчистив і Марія Дмитрівна твою країну ніколи не покидала і не виходила заміж. Де була весь цей час і як опинилася за 700 км від рідного міста - вже тобі вигадувати легенду, якщо ти не передумала звісно?
Він з надією глянув у мої очі, але побачив там лише впевненість. Акторкою я була непоганою і хоча дуже боялася, страху не показувала. Він кивнув своїм думкам і продовжив:

-Квиток на літак у тебе на нічний рейс. От тримай,летіти будеш за іншим паспортом.Все має пройти гладко, але як тільки прилетиш відразу позбався його. Ти квартиру знайшла? -я кивнула. Ще вчора я через інтернет орендувала житло подалі від центру в старому будинку. Мені не потрібно світитись у місцях, де можу натрапити на знайомих. Для цього я ще трохи змінила зовнішність, пофарбувавши волосся з білого, що носила останні роки, на темно русявий. Результатом залишилася задоволена. Мені безперечно личив цей колір. Улюблений класичний одяг замінив на джинси, майку та шкіряну куртку. Туфлі-на кросівки. Речі зібрала ще вчора.
Ми ще деякий час сиділи і розмовляли, намагаючись не торкатися небезпечної теми. Напруга витала в повітрі. Олівер не витримав і пішов до дверей, сказавши, що повернеться вже відвезти мене в аеропорт.
Я зібрала всі документи в рюкак, дістала з шафи відерце для льоду та з усіма паперами та фотографіями Ніка вийшла на балкон. По одній спалювала їх у залізному відерці, а коли закінчила, попіл змила в унітаз. Залишила лише одне фото те, що розглядала перед цим. Навіщо, не могла відповісти навіть собі, але вирішила не морочитися, а просто прибрала його в тумбочку з документами.
Олівер приїхав, як і обіцяв. Підхопив сумку з одягом і поставив її у багажник. В аеропорт їхали мовчки, кожен думаючи про своє.

-Зв'язок тримаємо лише через ту програму, яку я тобі встановив. - ще раз нагадав він, швидко обійняв мене і поїхав.
Контролі пройшла успішно, рейс за графіком і вже за кілька годин Лучникова Марія Дмитрівна, з ключами в руках, стояла на порозі старенької однокімнатної квартири на околиці міста. Меблі були не нові, але все досить чисте і акуратне. Розклавши свій мінімум речей по полицях, я прийняла душ, одяглася і поїхала за адресою вказаною в смс, де чекав на мене новий залізний друг.