Виходь за мене, милий - Міа Натан

Не чекаючи відповіді, Томас підійшов до мене й лагідно обійняв.

- Перепрошую! Може ти таки перестанеш чіплятися до моєї дружини? Моє терпіння не безкінечне, — почула я в цілому спокійний, хоча й з нотками роздратування, голос Максима за спиною.

Не встигла я як слід повернутися до нього, як він був біля нас. Легко підняв мене на руки та, міцно тримаючи, нахилив від себе рівно настільки, аби букет, який лежав у мене на руці, впав на землю.

- Макс, що ти твориш? Ми просто розмовляли! - скипів Томас.

- Ти хочеш поговорити, поговори зі мною. Я тебе попереджаю востаннє.

Максим зі мною на руках розвернувся й рішуче пішов геть від Томаса. Томасів асистент якогось біса вирішив заступити йому дорогу, але й Макс був цього вечора зі своїм помічником. Той, не довго думаючи, прибрав його з дороги. Наче все обійшлось без бійки.

Коли ми були вже в палаті, я запитала у чоловіка:

- Що це за така бурхлива реакція кожного разу?

- Мала, ти знущаєшся? Він абсолютно безсоромно клеїться до тебе! Щобільше, від їх сімейки нічого доброго я не чекаю!

- Аніта… все ще дістає тебе?

- Ні, сонечко, — він провів рукою по обличчю, - не хвилюйся за це. Давай не будемо говорити про них. Краще, подумаємо, щоб нам таке вигадати на завтра. Як будемо святкувати твоє визволення з лікарняних стін. Я збираюсь цілий день бути з тобою.

- Це було б чудово!

Це дійсно могло б бути чудово, але зранку Максим зателефонував й сказав, що у них НП на роботі. Але я не повинна хвилюватись, він обов'язково щось придумає. Я сказала, що це йому не потрібно хвилюватись, я доберусь сама. Я не стала слухати його заперечення й поклала слухавку. Не подумайте, що я, наче якесь вередливе дівча, на нього надулась. Ні, справа не в цьому. Все ж таки надзвичайна подія, значить точно є чим зайнятись. Зрозуміло, що він попросить когось зі своїх друзів чи колег. Але ми вже й так їх забембали. Якщо бути зовсім відвертою, я таки трохи, зовсім троньки, образилась. Я чомусь так і думала, що саме так воно і буде. Що наші вчорашні плани на сьогодні так і залишаться планами.

Я вирішила набрати Томаса й подивитися, чи стримає він дану мені обіцянку.

Він приїхав через десять хвилин. Ми відвезли мої речі додому й він запропонував поїхати в одне чудове місце, де можна подихати свіжим повітрям, помилуватися красою природи, відпочити душею та тілом після лікарні. Я погодилась й ми поїхали у сад Нан-Льян. Хто не був, обов’язково відвідайте. Там дуже красиво!

По дорозі скинула повідомлення Максиму. Мовляв, все нормально, не хвилюйся. Я вже вдома. Вийшла прогулятись.

Я дуже рада, що мій телефон повернувся до мене. До того ж майже не ушкоджений. Максим попросив свого помічника Чоу і той знайшов його за геолокацією на набережній, саме там, де я впала. Він відлетів на газон й спокійнісінько там пролежав, поки милий хлопець Чоу за ним не прийшов.

І от зараз мій рідненький телефончик завібрував та замиготів екраном, (треба зняти його з беззвучного, що встановила у лікарні), сповіщаючи радісну новину — телефонує мій чоловік. Я на секунду малодушно задумалась над можливістю проігнорувати дзвінок та не брати трубку, бо зараз почнеться… Але взяла себе в руки й натисла на зелену слухавку.

- Так, сонечко! Привіт!

- Привіт! Займаєшся самоуправством? Я ж тебе просив…

- Максиме, я вже доросла й цілком здорова. Я можу спокійно доїхати додому сама.

- Ти взяла таксі?

Я на хвильку зам'ялась. Але все ж сказала як є:

- Мені допоміг Томас.

- Чорт, мала! Ти спеціально мене дратуєш? Я ж тебе просив…

- Все нормально. Він сьогодні зразково-показовий. Та й взагалі, ти що мені не довіряєш?

- Я не довіряю йому!

Я почула як жіночий голос покликав Максима. Він відповів, відвернувшись від слухавки: "Одну секунду!" А потім знову до мене:

- Мушу йти. Поговоримо вдома!

- Було б про що!

Він поклав слухавку.

Томас глянув на мене у дзеркало заднього виду.

- Розсердився? - поцікавився він. - Я чув своє ім'я. А це вірний знак — Максим почне нервувати.

Томас, як і Аніта, чомусь зовсім не розуміли українську. Ми спілкувалися виключно англійською. Отож, і зрозуміти, про що ми з Максимом говорили не міг. Але тенденцію вловив вірно.

- Та ні, все нормально. Просто ми мали плани на сьогодні, але життя внесло свої корективи, так би мовити.

Томас посміхнувся ледь помітною посмішкою та сказав:

- Уявляю, як він біситься з того, що замість нього біля тебе я! У тебе будуть через мене проблеми?

- Та ні! Кажу ж тобі — все ОК!

- Ну, дивись! Якщо раптом що, ти знаєш мій номер.

Ми чудово провели час! Цей сад надзвичайно мальовничий! А враховуючи мою любов до парків у японському стилі, а він саме такий, моєму захвату не було меж. Томас був уособленням джентльменської поведінки.