Зцілений тобою - Тетяна Котило

– Чому не скористався своїм ключем?

Любомир не знав, що відповісти, правди Мар’яні не потрібно знати. Страх застукати,  її з іншим, ось, що було справжньою причиною його топтання на порозі столичної квартири.

– Чогось і ти мене навчила.

Навіть не розумієш скільки. Від дріб’язку до важливого. 

Він приїжджав до неї за спокоєм і відновленням, від чого його внутрішнього біса починало викручувати, але якого Мар’яна знищувала своїм потоком світла.

Мар’яна відчинила квартиру, дивуючись несподіваним змінам чоловіка. З нею він змінювався, дарма що, на його обличчі й досі не було жодних емоцій, дарма що, він досі залишався напрочуд закритим і відчуженим. Вона готова боротись. Вона вчитиме його ніжності, вона розтоплюватиме його холодне серце, адже боротьба дає смак життя. Закарбувала в пам’яті сказані раніше Любомиром слова. 

Мир не поспішав додому, навіть дзвінок Альбіни й той проігнорував. Вмостився на дивані з паперами, чекаючи доки Мар’яна приготує для них чай.

– Чому така похмура? Щось трапилось? – поцікавився, помітивши на обличчі дівчини смуток.

Мар’яна поставила на стіл заварник і сіла навпроти чоловіка. Їй подобались неспішні вечори, які вони проводили вдвох. Тривога, яка була присутня у її минулому житті помалу сходила нанівець, але ось думки про село й батьків однаково продовжували надокучати.

– Та все думаю, як там батьки.

Любомир відставив теку з паперами й налив чашку чаю. Не засуджував Мар’яну за її переживання, не з чуток знав, якими б батьки не були однаково їх любитимеш. Прийматимеш, бо ДНК вбите в тобі, так просто не зітреш.

– Живі вони. Батько п’є, гуляє. Мама влаштувалась прибиральницею в поліклініку.

– Звідки ти знаєш? – в подиві вирячила очі, які все одно залишались прекрасними. 

– Я знав, що рано чи пізно тебе почнуть мучити думки про них.

– Ти їх бачив, так? Ти їздив до них?

– Для початку – заспокойся. – наказав, стиснувши тендітні плечі. – Ти свій вибір зробила, як і вони – свій. Я відправив до них Макара, аби запевнити, що з тобою все гаразд, та схоже їм було байдуже. Батька твого хвилювало тільки одне, чи є щось випити, а мама – мовчала.

Бачив, що заболіло, бо потайки надіялась почути, що сумували за нею. Марно. Чим швидше збагне правду, тим швидше відпустить.

– Ти маєш рацію. Не розумію, чому так гостро реагую. – стерла з обличчя залишки печалі та розчарування. Вона їм не потрібна, то для чого себе картати.

Любомир пропустив крізь пальці її медове волосся, захоплюючись красою та внутрішнім стрижнем, що тільки міцнів. Він дивився зверху, пестивши очима її губи від яких годі було відірвати погляд. 

Цього разу не поспішав досягти кінцевого результату. Хотів сповна насолодитись  процесом, відчуваючи цю саму потребу в Мар’яні. Він вперше залишився на ніч. Вперше за довгий період, спав спокійно, не даючи внутрішньому бісові – поживи.

Мар’яна прислухалась до спокійного чоловічого дихання. Лежачи в нього на грудях заспокоювалась сама. Вона ввібрала у себе запах тіла, який відчула вперше. Пахло не дорогими парфумами, а справжнім – ним. Під долонею вчувалось ритмічне серцебиття. Мар’яна усміхнулась. Перші паростки почали прокльовуватись зі зраненого серця Мира. Ті були, мов травинки, що проросли крізь чорну суху землю котру необхідно щоденно поливати.