Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

Думаю зателефонувати Богдану, розповісти йому про все, але потім зупиняю себе. Він напевно все знає й моя істерика в слухавку буде точно зайвою. З усім тим я нервово ходжу квартирою, раз по раз скидаю дзвінки від колишнього й не знаю, що робити. Цілий бізнес-центр під знесення. Це втрата величезних доходів, плюс необхідна виплата тим, хто придбав там нерухомість.

Від гарячкових думок мене відриває дзвінок у двері. Я нікого не чекала, а тому коли бачу по той бік Ігоря, зовсім не дивуюся. Швидше, мені навіть цікаво, чого він хоче, що зволив приїхати. Двері я, звичайно ж, відчиняю. Щоб не дратувати сусідів і не давати їм привід для пліток. І так, як виявляється, мене недолюблюють.

— Ти чому не відповідаєш? — з усмішкою запитує Ігор. — Злишся?

Він дозволяє собі по-хазяйськи зайти у квартиру, обвести її поглядом і навіть спробувати обійняти мене за талію.

— Це зайве, — осаджую його.

— Даремно ти так… я міг би посприяти, щоб знесення скасували. Підеш зі мною в ресторан?

— Тобі дружина не дає, чи що, Орловський? Ми розлучені, які ресторани?

— Ось цим ти мені й подобаєшся, — шипить, притискаючи мене до стіни. — Дахозносна, як ураган. Вогонь-баба!

Він дозволяє собі шльопнути мене по сідницях, а я, нарешті, відходжу від шоку і заряджаю Ігорю ляпас. Рука починає горіти відразу ж, тому що сил я не пошкодувала.

— Сука, а… — Ігор притискається до мене всім тілом і, попри опір, цілує в губи.

Я чомусь більше не сумую й не бажаю всього цього, навпаки, стає гидко. Але відштовхнути його, фізично сильного чоловіка, вдається не відразу.

— Ти подумай, Лєро, подумай, — насміхаючись, вимовляє. — Все від тебе залежить. Ти ж хотіла бізнес? Ось і постарайся заради нього. Ти ж теж скучила, я бачу. Зголодніла за мною.

Сказати, що він придурок і пихатий самовдоволений нарцис, я просто не встигаю. В Ігоря дзвонить телефон, і він, щоб я не чула, виходить на сходовий майданчик. Я ж, користуючись нагодою, зачиняю двері й швидко шукаю телефон, щоб написати Богдану. Він має знати про те, що до подій причетний Ігор.

— Не гарячкуй, дурненька, — кричить на сходовому майданчику колишній чоловік. — Я скучив, ось приїхав. Нумо не влаштовувати сцени, відчиняй.

— Ми розлучилися, Орловський. Ти мені більше не цікавий.

Я кажу чисту правду. До зустрічі з ним всередині щось боліло й стискалося, коли я згадувала наші стосунки. Коли раз по раз думала, чому він так вчинив і де я звернула не в той бік. Я звинувачувала в розлученні себе, думала, що чогось не додала, а воно все ось як…

Не здивуюся, якщо й ту секретарку він точно так же примусив до зближення.

Виявляється, я зовсім не знала свого колишнього чоловіка. Ні краплі.

— Подумай, Лєро, — вимовляє й з усієї сили стукає у двері. Від несподіванки я аж підстрибую. — Будеш знову моєю, жодних проблем не буде, чуєш?