Невипадково - Стейсі Браун
- О, починається! – прошепотіла Сем, чим ще більше мене спантеличила.
- Доброго вечора, мене звати Маргарет, - вигнувши спину, дівчина не переставала сканувати мене поглядом, - чарівний вечір, згодні?
- Навіть не намагайся, Марго, - озвалася Сем. Після чого дівчина звернула увагу на мою подругу, наче не помічала її досі. Її посмішка миттєво зникла, а на обличчі добре було помітне збентеження.
- Ти? – ніби не вірила своїм очам, запитала дівчина звертаюсь до Сем.
- Знайомся, це Маргарет Тоббіт, журнал «Гламурний глянець».
- Ви все невірно зрозуміли, - повернувшись до мене мовила незнайомка, - я знаю, що пресу не пускають на бал, я тут зовсім не з робочих питань…
- Ще б пак! – прошипіла Сем.
В цей момент Марго скинула з себе ввічливість і такт, й скоріш за все, розуміючи, що потрапила в скрутне становище, вирішила туди ж потягнути і мою подругу:
- А ви знаєте, хто ця дівчина? – вона показала на Сем, - вона теж журналістка! І вона пише колонку про світське життя, але не в пристойному видавництві, а в якомусь брудному офісі зі штатом в три недолугі журналісти.
- Я знаю, - мені довелось перебити її бурхливу промову, - до того журналісти там не погані, та й офіс досить чистий. Я там колись була.
Я багатозначно посміхнулась Сем, від чого її впевненість та зухвалість зросли ще більше. І вона сказала:
- Марго, не ганьби себе. Краще залиш нас і ми нікому не скажемо, що тут присутня журналістка, що рознюхує плітки.
Видно було, що дівчина розгнівана, але вона намагалась приховати свої почуття за маскою ввічливості:
- Ну що ж, я вибачаюсь, що потурбувала вас, місс… - і вона багатозначно подивилась на мене, розраховуючи, що я скажу їй своє ім’я. Але будучи журналістом, я знала як грати в цю гру. Сем неодноразово показувала мені як за допомогою легких хитрощів можна добувати інформацію. Тому я відповіла:
- Нічого страшного. На все добре.
Невдоволена моєю відповіддю Марго пішла до компанії дівчат, які щось весело обговорювали.
- Це лише початок, - сумно запевнила Сем, - тепер всі захочуть дізнатися твоє ім’я.
- Цього мені лише не вистачало!
Ми продовжили стояти насолоджуючись музикою та шампанським. Навколо можна було помітити компанії по захопленням чи професіям: чиновники, юристи, меценати, артисти. Я намагалась поглядом знайти серед них Беннета, але марно. Згадавши про роботу, Сем промовила:
- Так, подруго, не сумуй. Я повинна трохи попрацювати і з деким поспілкуватись.
- Не турбуйся, я не пропаду. Якщо побачу щось цікаве – дам тобі знати.
- Ти найкраща! – Сем майже підстрибуючи пішла поміж гостей звертаючи увагу на кожного з них. А я залишилась стояти на місці.