Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

Богдан намагається мене поцілувати, але я ухиляюся, намагаючись закритися. Не показувати своїх емоцій і сліз, які застигли в очах. Він не дозволяє цього зробити. Перехоплює моє підборіддя, змушує подивитися йому в очі. Чекає, що я відповім на його німе запитання? Поясню, чому раптом втратила інтерес до продовження?

— Я не вмію читати думки, — говорить першим.

— У тебе хтось є? — вимовляю гірко. — Дівчина? Дружина?

Я закінчую питаннями й чекаю відповіді, хоча потрібно встати й піти. І так все зрозуміло. Він вимагає вірності від мене, але сам…

Його пальці на моєму підборідді оживають, Богдан проводить ними по моїй щоці, спускається до шиї, зачіпає груди й хапає за стегно. Сильніше нависає зверху. Розплющую очі ширше, роблю переривчастий вдих.

— Правда думаєш, що я здатен розпилятися?

Він не відповідає на моє запитання. Навпаки — ставить своє. Відповіді, щоправда, не чекає, продовжує:

— Я тону в тобі, Лєра, — каже тихо, але серйозно.

Зачіпає щетиною обличчя, коли торкається губами мочки вуха.

— Що ти відчуваєш? — запитує.

— Зараз? Чи взагалі?

Я розслабляюсь. І повертаю голосу грайливість. Вірю йому відразу, хоча була обманутою найближчою людиною. Зраджена тим, хто обіцяв кохати й бути поруч у горі й у радості, хто присягався.

— До мене.

— Ти подобаєшся мені.

— І все?

— Для кохання рано.

— Гадаєш?

Він вганяє мене в ступор. Я на мить зависаю, думаю, що відповісти, підбираю слова й не знаходжу нічого кращого, ніж правда. Можливо, не те, що він хоче почути. Проте щиро.

— Ти не просто подобаєшся. Але я не готова зізнатися в тому, що відчуваю.

Він розуміє. Киває й повертається до моїх губ. Цілує спочатку обережно, ніжно, ніби куштує на смак. За миті поцілунки стають наполегливішими, а рухи рук відвертішими. Ми вивчаємо одне одного знову. Вчорашньої ночі виявилося мало. Я досліджую його руками: шию, груди, спину, плечі й масивні руки. Кожен горбок обводжу подушечками пальців, зачіпаю шрами й подумки зазначаю, що потрібно запитати в нього про них. Я хочу знати про нього все.

Пестощі Богдана стають відвертішими, поцілунки спекотнішими. Якоїсь миті відчуваю, як розтікається тілом збудження, нетерпляче ковзаю під ним, видаю протяжні стогони, чогось вимагаю, коли ми, нарешті, зближуємось. Я відчуваю повну гармонію з ним, те, чого вже давно не відчувала попри заміжнє життя. Це важко передати словами, просто… ми або ідеально одне одному підходимо, або він на всі сто знає, як мені добре. Вгадує інтуїтивно.

— Ти дуже вродлива, — тихо в пориві пристрасті.

Я точно залишаю сліди на його спині, коли нігтями дряпаю грубу шкіру, але емоції переповнюють мене. Здригаюся всім тілом, видаю протяжний стогін, обіймаю Богдана й руками й ногами, не бажаючи відпускати.

Ми лежимо так кілька хвилин. Шкіра до шкіри. Вирівнюємо дихання, заспокоюємося. Коли Богдан відхиляється, я ліниво потягуюся й перевертаюся на бік, спостерігаючи за ним. Він масивний. Великий, з рельєфним пресом і біцепсами, з тугими м’язами на плечах, які перекочуються від кожного його руху.

Він помічає мою увагу, без сорому повертається до мене й теж дивиться. Мовчання порушую першою:

— Що ти любиш на сніданок?

— Тебе.

— Ти вже отримав.

— Я б не відмовився від подвійної порції.

Він мене бентежить. Я відчуваю, як горять мої щоки й прикладаю до них прохолодні вологі долоні.

— Приймемо душ і з’їздимо в кафе неподалік.

— Я можу приготувати щось сама.

— У мене всього днів зо два, — він хмуриться. — Я хочу, щоб ти провела їх зі мною, а не з кухонним гарнітуром.

Богдан нахиляється й цілує мене в щоку, трохи відхилившись, продовжує:

— Наступний тиждень буде дуже напруженим, я поняття не маю, коли ми побачимося.